Справа №584/1493/17
Провадження №2/584/110/18
Іменем України
06 квітня 2018 року Путивльський районний суд Сумської області:
у складі: головуючого - судді Крєпкого С.І.
за участю: секретаря судового засідання Ковальової К.В.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в м.Путивль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області, третя особа - ОСОБА_2 державної архітектурно-будівельної інспекції в Сумській області, про визнання права власності на нерухоме майно (гараж),
встановив:
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивував тим, що рішенням 18 сесії Путивльської міської ради 7 скликання від 29.09.2016 за №518-МР йому надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0024 га, для будівництва індивідуального гаражу по вул.Горького, 37 в м.Путивль.
В подальшому згідно з рішенням виконавчого комітету Путивльської міської ради №164 від 30.11.2016 земельній ділянці по вул.Горького в м.Путивль та гаражу було присвоєно адресу: вул.Горького, 37 «ж» м.Путивль.
Після цього за позивачем було зареєстроване право власності на земельну ділянку по вул.Горького, 37 «ж» в м.Путивль площею 0,005 га, кадастровий номер 5923810100:02:010:0088.
На підставі рішення Путивльської міської ради від 31.03.1993 «Про надання дозволу на встановлення інвентарного гаражу» позивачем було побудовано гараж, однак Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Сумській області було відмовлено у прийнятті в експлуатацію цього гаража, так як будівництво проведене без відповідних документів.
У зв'язку з цим просив визнати за ним право власності на гараж, розташований по вул.Горького, 37 «ж» в м.Путивль, а судові витрати покласти на нього.
В судовому засіданні позивач позов підтримав з підстав, викладених у позові.
Крім того пояснив, що гараж був ним побудований у 1993 році. Зазначив, що у рішенні 18 сесії міської ради 7 скликання від 29.09.2016 за №518-МР було допущено помилку - вказано про дозвіл на установку інвентарного гаражу замість будівництва гаражу. Цю помилку було виправлено рішенням виконавчого комітету Путивльської міської ради від 14.04.2017 №63.
Також, посилаючись на технічний паспорт від 29.04.2017, вважає, що гараж побудований з дотриманням будівельних норм і правил.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав відзив на позовну заяву в якому позов визнав, просив справу розглянути за його відсутності (а.с.26).
Ухвалою Путивльського районного суду від 07.03.2018 у прийнятті визнання позову відповідачем відмовлено (а.с.31).
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, надала письмову заяву в якій справу просить розглядати у відсутність представника (а.с.29).
Посилаючись на ст.376 ЦПК України, п.10 Постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» зазначає, що на сьогодні в ОСОБА_2 Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області відсутні правові підстави для прийняття в експлуатацію самочинного будівництва.
У випадку визнання права власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об'єкта.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає зважаючи на таке.
Відповідно до копії рішення виконавчого комітету Путивльської міської ради від 31.03.1993 ОСОБА_1 надано дозвіл на установку інвентарного гаражу по вул.Горького, 39 в м.Путивль Сумської області площею 24.0 м.кв. відповідно до схеми, виданої архітектурною групою, та видано відповідний будівельний паспорт (а.с.6,7-8).
Рішенням виконавчого комітету Путивльської міської ради №63 від 14.04.2017 внесено зміни до рішення виконавчого комітету Путивльської міської ради від 31.03.1993, а саме замінено словосполучення «установку інвентарного» на слово «будівництво» (а.с.9).
Згідно з рішенням виконавчого комітету Путивльської міської ради №164 від 30.11.2016 присвоєно адресу вул.Горького, 37 «ж» в м.Путивль призначеній для відведення у власність ОСОБА_1 земельній ділянці площею 0,0024, а також побудованому на цій ділянці гаражу (а.с.10).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на підставі рішення про затвердження проекту землеустрою №784-МР від 23.02.2017 належить земельна ділянка площею 0,005 га, кадастровий номер 5923810100:02:010:0088, для будівництва індивідуальних гаражів по вул.Горького, 37 «ж» в м.Путивль (а.с.13).
З технічного паспорту, виданого Путивльським БТІ 26.04.2017 та довідки Путивльського БТІ №42 від 11.12.2017, вбачається, що по вул.Горького, 37 «ж» в м.Путивль знаходиться гараж «Ж», площею 42,6 кв.м., побудований в 1993 році, право власності на який не зареєстровано (а.с.14,16).
ОСОБА_2 державної архітектурно-будівельної інспекції в Сумській області №40-1018 ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстав для прийняття в експлуатацію самочинного будівництва (а.с.17).
Відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до вимог ч.ч.1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Положеннями ч.ч.1 та 3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до вимог ст.ст.77-80 ЦПК України надані суду докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.
Згідно з ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За положеннями ст.375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України, самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо:
1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети;
2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту;
3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Таким чином, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Згідно ч.ч.3,5 статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
У п.п. 9, 10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» (далі - Постанова) роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.
За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання. У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Згідно з пунктом 12 вказаної Постанови усправах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК).
Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК) .
Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.
Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність (абзац 3 п.22 Постанови)
Відповідно до п.14 Постанови на підставі частини третьої статті 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК).
Разом з тим позивачем не було надано доказів підтверджуючих те, що самочинно побудований гараж по вул.Горького,37 «ж» в м.Путивль Сумської області відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним, пожежним та іншим нормам і правилам.
Посилання позивача технічний паспорт суд не бере до уваги, оскільки в технічному паспорті відсутні відомості щодо відповідності гаражу архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та та іншим нормам і правилам.
Відповідно до ч.1 ст.103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Обов'язок суду за відсутності клопотання про призначення експертизи в силу п.п.3,4 ч.5 ст.12 ЦПК України полягає у роз'ясненні у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприянні учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом
Судом під час підготовочого засідання позивачу було роз'яснено право заявити клопотання про призначення відповідної судової будівельно-технічної експертизи, наслідки вчинення чи не вчинення процесуальних дій з приводу подачі заяви про призначення такої експертизи.
Заявляти клопотання про призначення такої експертизи позивач відмовився, тому суд з'ясовував обставини справи на підставі наявних у ній даних і поданих позивачем доказів.
З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права в даному випадку призначати експертизу з власної ініціативи.
При цьому необхідно зазначити, що технічний паспорт не є висновком експерта і не може його замінити.
За таких обставин, враховуючи те, що належних доказів, які б підтверджували, що гараж по вул.Горького,37 «ж» в м. Путивль Сумської області відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним, пожежним та іншим нормам і правилам, матеріали справи не містять, правові підстави для задоволення позову відсутні.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.206, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) до Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області (місцезнаходження: вул.князя Володимира, 50, м.Путивль, Сумська область), третя особа - ОСОБА_2 державної архітектурно-будівельної інспекції в Сумській області (місцезнаходження: вул.Шишкарівська, 9, м.Суми) про визнання права власності на гараж відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Сумської області шляхом подання через Путивльський районний суд Сумської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення складене в повному обсязі 16 квітня 2018 року.
Суддя