Справа № 587/979/18
16 квітня 2018 року Сумський районний суд Сумської області в складі:
головуючого судді - Дашутіна І.В.
за участю секретаря судового засідання - Макошенець С.І.
представника позивача - Воронкова І.М.
представника відповідача - ОСОБА_2
перекладача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми адміністративну справу за позовом Сумського прикордонного загону до громадянина Республіки В'єтнам ОСОБА_4 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземця з України,
Сумський прикордонний загін звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив продовжити строк затримання громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземця, який підлягає примусовому видворенню за межі України на 6 місяців з 21 квітня 2018 року.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі.
Відповідач та його представник в судовому засіданні проти позову заперечували.
Заслухавши представника позивача, відповідача, представника відповідача та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до п. 11, 12, 13 ст. 289 КАС України продовження строку затримання іноземця пов'язано з необхідністю доказування наступних обставин (предмет доказування):
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Вказані обставини підлягають доказуванню позивачем відповідно до положень ст. 77 КАС України сукупністю доказів, з урахуванням ст. 76 КАС України (достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).
Проте обставини предмету доказування позивачем не доказано.
Позивач вказує на відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації проте нічим не підтверджує свої доводи, оскільки анкетні дані відповідачем надані в повному обсязі (а.с. 11).
Окрім того, позивач не вказує у позовній заяві, які конкретно дані йому були необхідні, додатково до тих, які отримані під час первинної ідентифікації, що приховав чи не повідомив про себе відповідач.
Позивач не вживав жодних заходів щодо додаткової ідентифікації відповідача, відсутні підстави апелювати до відсутності співпраці з боку останнього щодо ідентифікації.
Крім того, законом чітко визначено, що умовою продовження строку затримання є неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи. Проте позивачем не надано жодного доказу направлення запиту для одержання такої інформації.
Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства яка затверджена спільним Наказом МВС України, Адміністрацією ДПС України, Службою безпеки України № 353/271/150 від 23.04.2012 (далі - Інструкція) регламентовано порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України, органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України.
Із змісту п.2.7 Інструкції видно, що у разі відсутності в іноземця документів, що посвідчують особу, територіальний орган, територіальний підрозділ ДМС, орган СБУ або орган охорони державного кордону України вживають заходів щодо їх ідентифікації та документування (запити до дипломатичних представництв або консульських установ із долученням двох кольорових фотокарток на кожну особу).
У разі відсутності відповіді від компетентних органів країни походження іноземця запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.
У матеріалах справи відсутні докази направлення через Департамент консульської служби МЗС України повторних запитів до компетентних органів країни походження відповідача щодо ідентифікації ОСОБА_4, що свідчить про те, що позивач не в повній мірі реалізував свої повноваження щодо ідентифікації іноземця.
Разом з тим, подальше утримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення подальшого його примусового видворення за межі України є протиправним з огляду на наступне:
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Згідно з частиною першою статті 29 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передача з України або прийняття в Україну іноземця або особи без громадянства здійснюється відповідно до міжнародного договору про реадмісію.
Згідно з частиною третьою етапі 29 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію.
Так, між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам було укладено Угоду про реадмісію громадян обох держав, ратифіковану Законом України від 03 вересня 2008 року № 359-VІ (далі - Угода).
Законом України «Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про реадмісію громадян обох держав» від 03.09.2008 року було ратифіковано Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про реадмісію громадян обох держав, підписану 25.09.2007 в-м. Нью-Йорку.
Вказана угода визначає порядок реалізації компетентними та уповноваженими органами України положень про реадмісію (приймання-передавання) громадян обох держав, а також порядок їх взаємодії під час здійснення реадмісійних процедур.
Відповідно до пунктів 1-2 статті І Угоди на запит однієї Договірної Сторони, інша Договірна Сторона здійснює реадмісію осіб, які не виконують чи більше не виконують правові вимоги стосовно в'їзду чи перебування на території держави запитуючої Договірної Сторони, далі - осіб, які підлягають реадмісії.
Запитуюча Договірна Сторона негайно та без будь-яких спеціальних процедур здійснює реадмісію осіб, які підлягають реадмісії та які, відповідно до результатів перевірки компетентними органами, не є громадянами держави запитуваної Договірної Сторони або не відповідають вимогам, передбаченим у статті 2 цієї Угоди.
Відповідно до статті 4 Угоди Запитувана договірна Сторона відповідає на запит щодо здійснення реадмісії осіб, які підлягають реадмісії, виданий запитуючою Договірною Стороною, протягом 45 днів після дати отримання такого запиту. Запитувана Договірна Сторона робить усе можливе, щоб скоротити час надання відповіді на запит у разі, якщо запитуюча Договірна Сторона повідомляє запитуваній Договірній Стороні про тс. що особа, яка підлягає реадмісії, поміщена в заклад, що знаходиться під охороною, або заарештована з метою здійснення депортації.
Запитуюча Договірна Сторона повідомляє запитувану Договірну Сторону про заплановану дату передачі особи, яка підлягає реадмісії, принаймні за 7 днів до настання цієї дати.
Запит щодо здійснення реадмісії відповідно до пункту 2 статті 1 подається запитуваною Договірною Стороною запитуючій Договірній Стороні протягом 90 днів з дати передачі відповідної особи запитуваній Договірній Стороні, за винятком випадків, коли ця особа на день передачі не мала громадянства держави запитуваної Договірної Сторони.
Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку, що Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Угода по різному регулюють питання видворення та передачі з території України іноземців та осіб без громадянства (реадмісію).
Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачає застосування процедури реадмісії лише у випадку затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Натомість Угодою передбачено застосування процедури реадмісії щодо всіх громадян обох держав, які не виконують чи більше не виконують правові вимоги стосовно в'їзду чи перебування на території запитуючої держави.
Процедура реадмісії громадян В'єтнаму визначена ст. 4 вищевказаної Угоди. Відповідач підлягає видворенню не за процедурою передбаченою ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та ст.ст 288, 289 КАС України, а за процедурою, визначеною ст. 29 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про реадмісію громадян обох держав від 25.09.2007, ратифікованою Законом України «Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про реадмісію громадян обох держав».
Проте, позивачем визначена законодавством процедура не застосована.
З врахуванням норми частини восьмої статті 10 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою у разі якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, застосовуються правила міжнародного договору, до спірних правовідносин слід застосовувати правила Угоди.
Таким чином громадяни Республіки В'єтнам, які не мають законних підстав для перебування ца території України підлягають реадмісії, що в свою чергу це виключає можливість застосування до них процедури примусового видворення, а відповідно й триманню у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Європейський суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» (рішення від 25.06.1996) та у справі «Дугуз проти Греції» (рішення від 06.03.2001) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина, то таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.
За ст. 10 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Враховуючи викладене, необхідно відмовити в задоволенні позову Сумського прикордонного загону до громадянина Республіки В'єтнам ОСОБА_4 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземця з України в зв'язку з його необґрунтованістю.
На підставі викладеного, керуючись ст. 289 КАС України, суд, -
В задоволенні позову Сумського прикордонного загону до громадянина Республіки В'єтнам ОСОБА_4 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземця з України - відмовити в зв'язку з його необґрунтованістю.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному ст. 289, пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Дашутін