Справа № 760/7774/17 Суддя першої інстанції: Кушнір Світлана Іванівна
17 квітня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1.) звернулася до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - Відповідач, Правобережне ОУПФ) про:
- визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо нездійснення перерахунку призначеної Позивачу пенсії державного службовця у зв'язку з підвищенням заробітної плати державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 року №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році», постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів»;
- зобов'язання Правобережного ОУПФ:
з 25.10.2016 року по 31.12.2016 року провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії державного службовця, виходячи з нових складових заробітної плати працюючого державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 року №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» у розмірі 90% від розміру заробітної плати, яка включає в себе: посадовий оклад у розмірі 4 308,00 грн., набавку за ранг у розмірі 300,00 грн., надбавку за вислугу років у розмірі 2 154,00 грн. і врахованих раніше надбавок та премій за 24 календарні місяці роботи, індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової винагороди за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків зі збереженням індексації пенсійних виплат;
з 01.01.2017 року провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії державного службовця, виходячи з нових складових заробітної плати працюючого державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів» у розмірі 90% від розміру заробітної плати, яка включає в себе: посадовий оклад у розмірі 4 308,00 грн., набавку за ранг у розмірі 300,00 грн., надбавку за вислугу років у розмірі 2 154,00 грн. і врахованих раніше надбавок та премій за 24 календарні місяці роботи, індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової винагороди за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків зі збереженням індексації пенсійних виплат.
Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 05.12.2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення Позивача до Правобережного ОУПФ із заявою про перерахунок пенсії були відсутні нормативні підстави для її перерахунку. Крім того, суд підкреслив, що відмова Відповідача у проведенні перерахунку пенсії не призвела до зменшення її розміру.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме неврахування того, що, по-перше, на момент призначення пенсії Позивачу законодавством було передбачено право на перерахунок пенсії, призначеної згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ, по-друге, відсутність відповідного нормативно-правового регулювання не може позбавляти гарантованого права особи на перерахунок пенсії, по-третє, відмова Правобережного ОУПФ у перерахунку пенсії, із правомірністю якої погодився суд першої інстанції, є безпідставним втручанням у права особи та нівелює її законні сподівання.
Після усуненні визначених в ухвалі від 12.03.2018 року недоліків ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018 року було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.04.2018 року.
У відзиві на апеляційну скаргу Правобережне ОУПФ просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що, по-перше, із набранням чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII втратили чинність норми, якими було врегульовано пенсійне забезпечення державних службовців, а також положення ст. 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ, по-друге, приписи Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містять такої підстави для перерахунку пенсії як підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця, а тому підстави для проведення перерахунку відсутні, по-третє, положення постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 року №865, на які посилається ОСОБА_1, не діяли на момент звернення останньої із заявою про перерахунок пенсії, по-четверте, судові витрати не підлягають стягненню з Правобережного ОУПФ, оскільки кошти органів Пенсійного фонду України не можуть бути використані на інші ніж виплата пенсій цілі.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач перебуває на обліку у Правобережному ОУПФ та отримує з липня 2006 року пенсію по відповідно до Закону України «Про державну службу» у розмірі 90% заробітної плати.
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Правобережного ОУПФ із заявою про перерахунок пенсії державного службовця у зв'язку з підвищенням заробітної плати та розміру посадового окладу працюючим державним службовцям, надавши довідки Державної служби статистики України від 02.03.2017 року №19.1-27/48-17 (а.с. 11) та №19.1-27/49-17 (а.с. 12).
Листом від 21.03.2017 року №18359/04 Відповідач повідомив Позивача про відсутність законних підстав для проведення перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII у зв'язку з тим, що, по-перше, в силу п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII пенсії, призначені у порядку та на умовах, визначених, зокрема, Законом України «Про державну службу», з 01.06.2015 року не призначаються, а раніше призначені пенсії - не перераховуються, по-друге, із набранням чинності з 01.05.2016 року Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII втратила чинність, зокрема, ст. 37-1 Закону України «Про державну службу» від 10.12.1993 року №3723-ХІІ, яка передбачала перерахунок пенсії державного службовця (а.с. 13).
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 37, 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ, ст. 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VІІІ, а також п. п. 4, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 року «Про деякі питання вдосконалення визначенні розмірів заробітку для обчислення пенсії, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки нормативні підстави для проведення перерахунку пенсії відсутні.
З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Згідно ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ) у редакції, яка діяла на момент призначення Позивачу пенсії, пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Приписи ст. 37-1 Закону в редакції, яка була чинна на момент призначення Позивачу пенсії, визначали, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 4 та 5 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 року №865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» в редакції, яка була чинною до 15.12.2015 року, передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України (для службовців Національного банку України відповідно до рішень його Правління) після набрання чинності Законом України від 16 січня 2003 року №432-IV «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України «Про державну службу», визначається в такому порядку:
1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку;
2) іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.
Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики.
У зв'язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 09.12.2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 року №865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» був виключений, п. 5 - змінений.
Згідно положень ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про перерахунок пенсії Позивача на підставі довідок Державної служби статистики України від 02.03.2017 року №19.1-27/48-17 та №19.1-27/49-17, в яких зазначено розмір заробітної плати по посаді, на якій працював Позивач, виходячи з розмірів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 року №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців» та постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів», суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення з огляду на таке.
З 01.05.2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, у зв'язку з чим Закону від 16.12.1993 року №3723-ХІІ втратили чинність, в тому числі втратили чинність норми, якими було врегульовано пенсійне забезпечення державних службовців.
Відповідно до ст. 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, яка набрала чинності з 01.05.2016 року, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, з 01.05.2016 року Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців.
При цьому, приписи Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містять такої підстави для перерахунку пенсії, як підвищення заробітної плати працюючих державних службовців.
Таким чином, враховуючи приписи ст. 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, а також положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відсутні підстави для перерахунку пенсії державним службовцям у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючих державних службовців з 01.05.2016 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 року №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців» та з 01.01.2017 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці працівників державних органів» від 18.01.2017 року №15, оскільки ними були визначені розміри посадових окладів на виконання вимог Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII.
При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова Правобережного ОУПФ у такому перерахунку пенсії не призвела до зменшення розміру пенсії державного службовця, яку ОСОБА_1 отримувала до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих ним прав та/або позбавленням права останнього на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Судом апеляційної інстанції поряд з іншим враховується і правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
У свою чергу, Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 року зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У п. 2.2. вказаного рішення також зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116). У рішенні від 02.03.1999 року № 2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні правові підстави для перерахунку пенсії Позивача на підставі ст. 37-1 Закону України «Про державну службу» і Постанови № 865 у редакціях, чинних на момент призначення пенсії, оскільки і постанова Кабінету Міністрів України від 06.02.2016 року №292, і постанови Уряду України від 18.01.2017 року №15 встановлювали на 2016 та 2017 роки схеми посадових окладів державних службовців у відповідності до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, у зв'язку з чим твердження суду першої інстанції про зміну законодавства, що регулює спірні правовідносини, є обґрунтованим.
Таким чином, зважаючи на встановлену вище відсутність правових підстав для перерахунку пенсії Позивачу на підставі нормативних актів, які втратили чинність, суд апеляційної інстанції погоджується з твердженням Солом'янського районного суду міста Києва про необґрунтованість позовних вимог.
Посилання Апелянта на порушення положень Конституції України у зв'язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин є безпідставними, адже ст. 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII не визнана неконституційною і підлягає виконанню відповідними суб'єктами.
Твердження Позивача про те, що відповідно до ст. 58 Конституції України права на перерахунок пенсії не можуть бути позбавлені державні службовці, які вже вийшли на пенсію, оскільки право на перерахунок пенсії у відповідної особи виникає станом на час виникнення обставин, з якими особа пов'язує право на такий перерахунок, а не з часу її виходу на пенсію.
Оскільки законодавством, чинним на час звернення Позивача за перерахунком розміру пенсії, не було передбачено можливість її перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, зважаючи на практику Верховного Суду України (справа № 21-953а17) та Верховного Суду (справа №359/5905/16-а) у подібних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Аналогічний висновок щодо застосування наведених положень ст. 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII викладений й у постанові Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №691/770/16-а.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення, а постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко
Повний текст постанови складено « 17» квітня 2018 року.