Справа № 810/205/18 Суддя першої інстанції: Василенко Г.Ю.
17 квітня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на прийняте у порядку письмового провадження рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
У січні 2018 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1.) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі - Відповідач, Баришівське ОУПФ) про:
- визнання протиправними дій щодо застосування при перерахунку пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком показника середньої заробітної плати у розмірі 1%;
- зобов'язання Відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності у розмірі пенсії за віком з дати звільнення Позивача, а саме з 07.10.2017 року із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35%.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12.02.2018 року позов задоволено повністю - визнано протиправними дії Баришівського ОУПФ щодо застосування величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1% при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком; зобов'язано Баришівське ОУПФ з 07.102017 року призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35 %.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що у межах спірних правовідносин величина оцінки одного року страхового стажу повинна застосовуватися у розмірі 1,35 %, оскільки у даному випадку мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а не перерахунок вже призначеної пенсії за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному об'ємі. При цьому посилається на неврахування судом першої інстанції обставин, що вперше Позивачу призначена пенсія по інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 07.09.2017 року, а тому перерахунок пенсії у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з роботи та подальше переведення на пенсію по інвалідності у розмірі пенсії за віком здійснювалося у межах цього ж закону. Крім того, зауважує, що рішенням суду зобов'язано призначити Позивачу пенсію за віком, що, на переконання Апелянта, є необґрунтованим, оскільки пенсія за віком може бути призначена ОСОБА_1 виключно після досягнення відповідного віку.
Після усунення визначених в ухвалі від 16.03.2018 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018 року було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження на 17.04.2018 року без виклику сторін за правилами ч. 3 ст. 311 КАС України.
У відзиві на апеляційну скаргу Позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що пенсія за віком по інвалідності призначається з дня виникнення такого права, а відтак вперше вказана пенсія призначена 06.10.2017 року, у той час як Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», на який посилається Відповідач, набрав чинності 11.10.2017 року. Крім того, наголошує, що у межах спірних правовідносин має місце призначення нової пенсії, а не переведення з іншої, а тому, оскільки право на пенсію за віком вперше виникло у період з 01.10.2017 року по 31.12.2017 року, при її призначенні повинна застосовуватися величина одного року оцінку страхового стажу у розмірі 1,35 %.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - змінити, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.09.2017 року ОСОБА_1 звернулася до Баришівського ОУПФ із заявою про призначення пенсії по інвалідності (а.с. 16) у зв'язку з встановленням інвалідності ІІІ групи з 07.09.2017 року згідно довідки МСЕК серії АВ №077557 (а.с. 24). Зі змісту протоколу Баришівського ОУПФ від 11.09.2017 року №1624 вбачається, що ОСОБА_1 з 07.09.2017 року призначено пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у розмірі 50% пенсії за віком (а.с. 18).
Після звільнення з 06.10.2017 року з посади заступника начальника Баришівського ОУПФ (а.с. 14, зворотний бік) Позивач звернувся до Відповідача із заявою про призначення пенсії від 06.10.2017 року (а.с. 17).
У відповідь на заяву Позивача від 04.12.2017 року про перерахунок пенсії із застосування коефіцієнту оцінки трудового стажу у розмірі 1,35% листом від 18.12.2017 року №55/Б-01 ОСОБА_1 Баришівським ОУПФ повідомлено, що пенсія перерахована у відповідності до вимог чинного законодавства із застосуванням оцінки одного року страхового стажу у розмірі 1% за правилами Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що діють з 01.10.2017 року (а.с. 15).
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 9, 10, 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки у межах спірних правовідносин відбулося призначення іншої пенсії, а не перерахунок вже призначеної.
З таким висновком суду першої інстанції не можна повністю погодитися з огляду на таке.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Положеннями до ч. 1 ст. 9 Закону у редакції, чинній станом на момент звернення Позивача із заявою про призначення пенсії по інвалідності у зв'язку зі звільненням з роботи, закріплено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 25 Закону у згаданій редакції за період участі тільки в солідарній системі величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1,35%.
Згідно ч. 1 ст. 10 Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Як вже було вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, вперше пенсію по інвалідності у розмірі 50% Позивачу було призначено 07.09.2017 року.
Приписи абз. 8 ч. 3 ст. 33 Закону у редакції, яка була чинною станом на 06.10.2017 року, передбачали, що непрацюючі інваліди II групи, визнані інвалідами після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, та інваліди III групи за їх вибором мають право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону, за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 28 цього Закону.
Приписи ч. 3 ст. 45 вказаного Закону як і в попередній, так і чинній з 11.10.2017 року редакціях, визначають, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.
З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку, що положеннями ч. 3 ст. 45 Закону регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Належне відповідне тлумачення норм матеріального права здійснено й судом першої інстанції. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом.
Аналогічний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 31.03.2015 року у справі №21-612а14, від 09.06.2015 року у справі №21-550а14, від 02.12.2015 року у справі №193/1029/14-а, від 22.12.2015 року у справі №2-а/199/138/14.
Оцінюючи посилання Апелянта на те, що коефіцієнт величини оцінки одного року страхового стажу у розмірі 1,35% може бути застосовано виключно у випадку призначення пенсії у період з 01.10.2017 року по 31.12.2017 року, водночас, оскільки у межах спірних правовідносин відбувалося переведення з одного виду пенсії на інший вид у межах одного Закону, коефіцієнт величини оцінки одного року страхового стажу повинен застосовуватися у розмірі 1%, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно абз. до п. 4-3 Прикінцевих положень Закону у редакції, яка набрала чинності з 11.10.2017 року, однак застосовується з 01.10.2017 року, пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %.
Згідно абз. 1 п. 4-4 Прикінцевих положень Закону у редакції, яка набрала чинності з 11.10.2017 року, з 1 жовтня 2017 року по 31 грудня 2017 року при призначенні пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35 %.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що пунктом 4-3 Прикінцевих положень Закону врегульовано питання перерахунку призначених до 01.10.2017 року пенсій за Законом, який здійснюється органами Пенсійного фонду України самостійно. Водночас, приписами пункту 4-4 Прикінцевих положень Закону регламентовано питання застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35%, при призначенні пенсії у період з 01.10.2017 року по 31.12.2017 року.
Отже, застосування положень п. 4-3 Прикінцевих положень Закону можливо виключно щодо пенсії, призначеної Позивачу з 07.09.2017 року, яку, як вбачається з матеріалів справи, останній припинив отримувати у розмірі 50% пенсії за віком з 07.10.2017 року. При цьому, твердження Апелянта про те, що у даному випадку було здійснено переведення Позивача з одного виду пенсії на інший судовою колегією оцінюється критично, оскільки в силу ч. 1 ст. 9 Закону пенсія по інвалідності є одним окремим видом пенсійних виплат.
Водночас, у межах спірних правовідносин, як вірно зауважив суд першої інстанції, мало місце саме призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності у розмірі пенсії за віком вперше, оскільки станом на 01.10.2017 року Позивач не отримував пенсію по інвалідності у розмірі пенсії за віком, а звернувся із заявою про її призначення лише 07.10.2017 року, тобто у межах періоду, визначеного п. 4-4 Прикінцевих положень Закону, в якому передбачено застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35%.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що при обрахунку пенсії Позивача по інвалідності у розмірі пенсії за віком, призначеної з 07.10.2017 року, Відповідач повинен був застосувати величину оцінки одного року страхового стажу у розмірі 1,35%.
Разом з тим, вірно зазначивши про наявність у Позивача права на призначення пенсії із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу у розмірі 1,35%, суд першої інстанції невірно зазначив вид такої пенсії вказавши «пенсія за віком» замість «пенсія по інвалідності у розмірі пенсії за віком», на що обґрунтовано звернув увагу Апелянта. Відтак, рішення Київського окружного адміністративного суду в указаній частині підлягає зміні із зазначенням правильного виду пенсійних виплат, призначених Позивачу.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, однак, при ухваленні рішення помилково зазначив у резолютивній частині невірний вид пенсії, належної до призначення та виплати Позивачу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити судове рішення.
Приписи п. 1 ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на прийняте у порядку письмового провадження рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року - змінити, зазначивши у резолютивній частині судового рішення формулювання в усіх відмінках «пенсія по інвалідності у розмірі пенсії за віком» замість «пенсія за віком».
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року року, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко
Повний текст постанови складено « 17» квітня 2018 року.