Справа № 702/118/18 Суддя (судді) першої інстанції: Чорненька Д.С.
16 квітня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Безименної Н.В.,
Кучми А.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.
розглянувши у судовому засіданні у місті Києві, у порядку ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2018 року (повний текст виготовлено 20 лютого 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до інспектора управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенанта поліції Комаревського Владислава Валентиновича, управління патрульної поліції в Дніпропетровській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
У лютому 2018 року позивач, ОСОБА_3, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив скасувати постанову серії ЕАА №262094 від 12 січня 2018 року про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення за ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції подано апеляційну скаргу у якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог - відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, не надано їм належної правової оцінки. Зокрема, відповідач вказує, що постанова винесена у межах повноважень та у спосіб, що передбачено чинним законодавством України. Зокрема, у апеляційній скарзі зазначено, що оскаржувана постанова внесена у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 12 січня 2018 року інспектором управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенантом поліції Комаревським Владиславом Валентиновичем винесено постанову серія ЕАА №262094 про накладення адміністративного стягнення, якою на позивача накладено штраф у розмірі 255 грн. за ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до відомостей, що містяться у зазначеній постанові, 12 січня 2018 року о 12:49 позивач, керуючи транспортним засобом Chevrolet Aveo ДНЗ НОМЕР_1, здійснив зупинку з подальшою стоянкою під естакадою, чим порушив п. 15. 9 «в» ПДР.
Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, а вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідачем не доведено.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам, колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно зі ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності порушення п. 15. 9 «в» Правил дорожнього руху.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно з п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з п. 15. 9 «в» Правил дорожнього руху, зупинка. Крім іншого, забороняється на естакадах.
Відповідно до ч.2 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в оскаржуваній постанові зазначено виключно про факт правопорушення, будь-які інші відомості щодо обставин його вчинення та виявлення у справі відсутні.
Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Згідно з ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У відповідності до п.п.4.1, 4.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України). Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена частиною другою статті 33 Кодексу, якою визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Кодексом закріплено низку гарантій забезпечення прав суб'єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з наведеними конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб. За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб'єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).
Відтак, суд апеляційної інстанції підтримує доводи суду першої інстанції про те, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення, не підтверджується жодним доказом.
Проте, крім зазначеного, суд першої інстанції посилається на порушення відповідачем порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, встановленого ст.. 278, 279 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Згідно з ч. 2 ст. 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Відповідно до ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають, крім іншого, справи про адміністративні правопорушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, частини 1, 2, 3 статті 122.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно з ч. 4 ст. 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що словосполучення «за місцем його вчинення», яке міститься в положенні частини першої статті 276 Кодексу, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.
Так, під час вирішення справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, положення ст. 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення не застосовуються; винесення постанов у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, уповноваженими на те особами одразу після складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення є неправомірним.
Окрім того, аналіз п. 2.3 зазначеного рішення Конституційного Суду України, дає підстави для висновку про те, що Конституційний Суд, говорячи про порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, мав на увазі виключно випадки застосування скороченого провадження у справах, на які не розповсюджуються вимоги ст. 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Однак, вже після прийняття Конституційним Судом України зазначеного рішення, норми Кодексу України про адміністративні правопорушення та, зокрема, ст. 258 зазнали змін, в результаті чого на справи, які віднесено до компетенції Національної поліції розповсюджено вимоги ч. 4 ст. 258 - постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься на місті вчинення правопорушення.
Таким чином, аналіз законодавчих норм, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, та рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015, дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення Правил дорожнього руху (ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення) на місці вчинення такого правопорушення.
При цьому, положення Кодексу України про адміністративні правопорушення, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення (зокрема, ст.ст. 278, 279), на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки у даному випадку Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачає спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що однією з підстав для задоволення позовних вимог є порушення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до інспектора управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенанта поліції Комаревського Владислава Валентиновича, управління патрульної поліції в Дніпропетровській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст.. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково: необхідно змінити рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2018 року, зазначивши у мотивувальній частині, що підставами для задоволення позовних вимог є доводи, викладені у даній постанові суду. У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції управління патрульної поліції в Дніпропетровській області на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2018 року - задовольнити частково.
Змінити рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2018 року, зазначивши у мотивувальній частині, що підставами для задоволення позовних вимог є доводи, викладені у даній постанові суду.
У решті постанову рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст виготовлено 16.04.2018
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді Н.В. Безименна,
А.Ю. Кучма