Справа № 589/3007/17
Провадження № 1-кп/589/119/18
13 квітня 2018 року Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю: секретаря _ ОСОБА_2 ,
прокурора _ ОСОБА_3
адвоката - ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шостка Сумської області клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно
ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України
В судовому засіданні Шосткинського міськрайонного суду надійшло клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 .
Прокурор вважає за необхідне продовжити ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися суду; вчинити інше кримінальне правопорушення, впливати на свідків та потерпілого .
ОСОБА_5 та захисник заперечує проти продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, просять застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту за місцем реєстрації обвинуваченого. Та пояснили, що вплинути на свідків не можуть, через значну відстань, Крім цього частина свідків та потерпілий вже дали пояснення суду з зазначених підстав.
Суд ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши пояснення учасників судового розгляду приходить до наступних висновків.
Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (ст.5) втілює основоположне право людини на захист від свавільного втручання держави у її право на свободу. Тому, у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.
З цього правила випливають два природних наслідки: тягар доведення обставин, що свідчать на користь утримання під вартою, завжди несе сторона обвинувачення, а будь-які обставини, щодо доведеності яких або значення яких для вирішення питання про тримання під вартою або звільнення, залишається сумнів, мають тлумачитися на користь звільнення особи.
Роль судді при оцінці вказаних обставин полягає в перевірці істинних намірів та цілей, що стоять за позбавленням особи свободи, відповідності цих цілей та намірів вимогам закону, та, у випадку встановлення відсутності законних підстав для тримання особи під вартою, - прийняття рішення про звільнення особи з-під варти.
Така перевірка відбувається за правилами національного законодавства, які містяться в положеннях ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.
Так, ухвалою суду Оріховському обирався запобіжний захід у виді тримання під вартою. Двомісячний строк тримання обвинуваченого під вартою, спливає.
Раніше ухвалені судові рішення про обрання та продовження запобіжного заходу в виді тримання під вартою відносно обвинуваченого по даному кримінальному провадженню ґрунтувались на тому, що існують ризики, передбачені статтею 177 КПК України. Крім того, суди брали до уваги тяжкість обвинувачення - у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, ймовірності того, що він може переховуватись від суду та виконання процесуальних рішень, продовжувати свою злочинну діяльність, чинити вплив на свідків, а також на тому, що ст. 258-3 КК України, окрім тримання під вартою не передбачає інших мір запобіжного заходу.
Суд виходить з того, що станом на час обрання щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, тобто при проведенні досудового розслідування, наявність наведених вище ризиків була очевидною з огляду на обставини вчинення кримінальних правопорушень та встановлення причетних до них осіб.
Той факт, що дане кримінальне провадження з незалежних від суду причин тривалий час знаходиться на розгляді а обвинувачений знаходиться під вартою зобов'язує суд переглянути підстави, з яких до обвинуваченого було застосований даний запобіжний захід, з урахуванням часу, який минув.
Такий висновок ґрунтується на положеннях практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд), яка визнається в Україні джерелом права. Зокрема, згідно усталених правових позицій Суду, ризики перешкоджання нормальному відправленню судочинства та тиску на свідків можуть бути визнані на початкових стадіях процесу (Рішення Суду у справі «Яжинський проти Польщі»), однак з плином часу інтереси слідства стають недостатніми для тримання підозрюваного під вартою, оскільки за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом завдяки проведенню дізнання, перевірок, дачі показань (Рішення Суду у справі «Клоот проти Бельгії»).
Також враховуючи, що за принципом змагальності як сторона обвинувачення, так і сторона захисту мають довести перед судом наявність або відсутність обставин, достатніх для продовження, зміни або скасування запобіжного заходу щодо обвинуваченого у даному кримінальному провадженні.
Крім цього з огляду на практику ВС та норми чинного КПК України, ані тяжкість обвинувачення, ані невизнання обвинуваченим вини, ані відсутність роботи або сімї не є достатніми підставами вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Так, Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку.
Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Panchenko v. Russia (Панченко проти Росії), § 106). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови) § 58). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Sulaoja v. Estonia (Сулаоя проти Естонії), § 64). Ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Neumeister v. Austria (Ноймайстер проти Австрії), § 10). У той час як серйозність покарання є релевантною (певним чином відповідною) обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи.
Водночас в інших рішеннях Судом сформульовані висновки, які за певних умов допускають тривале тримання під вартою, яке не буде вважатись порушенням права людини на свободу в розумінні ст. 5 Конвенції.
Зокрема, за практикою Суду, серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться (Clooth v. Belgium (Клоот проти Бельгії), § 40).
Крім того, Суд вказує на те, що наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин (Selcuk v. Turkey (Сельчук проти Туреччини), § 34; Matznetter v. Austria (Мацнеттер проти Австрії), § 9).
Так обвинувачений раніше не судимим, має постійне місце проживання за яким зареєстрований, має родину, яка під час перебування його під вартою підтримує останнього. Доказів вчинення тиску на свідків та потерпілого до суду надано не було. Крім цього слід врахувати, що потерпілий та свідки які вже були допитані в судовому засіданні заперечили причетність обвинуваченого до вчинення зазначеного злочину, тому нема жодних підстав вважати, що обвинувачений будь яким чином буде впливати на їх покази.
Також не доведено ризиків вчинення інших кримінальних правопорушень, або хоча б замаху на такі дії, так само як й доказів існування вірогідності таких діянь з боку обвинувачених нема.
Ґрунтуючись на наведених вище принципових положеннях та обставинах, суд вважає, що в задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід відмовити.
Разом з цим зважаючи, що обвинувачений раніше переховувався від органів досудового слідства в зв'язку з чим його було оголошено в розшук та обрано зазначений запобіжний захід, судом встановлено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що ОСОБА_5 може допустити неналежну процесуальну поведінку, тобто виїхати з місця мешкання в результаті чого суд буде позбавлений можливості повідомити його про час та місце розгляду справи, в зв'язку з чим до нього таки слід застосувати запобіжний захід .
На переконання суду адекватним та ефективним механізмом у цій справі буде запобіжний захід у виді домашнього арешту на певний період доби, який має в повній мірі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.177,183,372 КПК України , суд,
В задоволенні клопотання щодо продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб відмовити.
Застосувати відносно ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши йому залишати місце проживання, а саме кв. АДРЕСА_1 на період доби з 20.00 год по 05.00 год наступної доби.
Зобов'язати ОСОБА_5 з'являтися за кожною вимогою суду протягом дії запобіжного заходу.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на ОСОБА_5 наступні обов'язки:
повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання ;
заборонити у будь-якій формі спілкуватися з потерпілим та свідками по справі.
ОСОБА_5 звільнити з-під варти в залі суду.
Роз*яснити ОСОБА_5 , що відповідно до ст. 181 КПК України працівники органу поліції з метою контролю за його поведінкою мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього обов'язків, використовувати електронні засоби контролю.
Строк дії ухвали визначити до 13.06.2018 року.
Копію ухвали для виконання передати до органу поліції за місцем проживання підозрюваного.
Повний текст ухвали оголошено 16.04.2018 року о 08.10 год.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Шосткинського міськрайонного суду
Сумської області ОСОБА_1