Справа № 750/11020/17 Суддя першої інстанції: Карапута Л.В.
17 квітня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 16 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Деснянського районного суду міста Чернігова з позовом до Міністерства оборони України (далі - Відповідач-1, Міноборони України), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Відповідач-2, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про:
- визнання неправомірним та скасування рішення Міноборони України від 27.10.2017 року №114, виражене у формі протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії;
- зобов'язання Відповідача-1 призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року (пп. «б» п. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»);
- встановлення судового контролю за виконанням Міноборони України рішення суду та зобов'язання Відповідача-1 протягом місяця, з дня набрання рішенням суду законної сили, подати звіт про виконання рішення суду;
- зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_3 направити на адресу Міноборони України заяву ОСОБА_1 та додані до неї документи про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю.
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 16 січня 2018 року позов задоволено частково:
- визнано неправомірним та скасовано рішення Міноборони України від 27.10.2017 року № 114, виражене у формі протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії;
- зобов'язано Відповідача-1 призначити та виплатити Позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням III групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого пп. б п. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки до Міноборони України ОСОБА_1 були надані всі документи, які вимагаються чинним законодавством, а днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є день встановлення інвалідності, у Відповідача-1 не було правових підстав для відмови у її призначенні.
Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд підкреслив, що саме Міноборони України є уповноваженою на прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги особою, а відтак підстав для задоволення позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_3 відсутні.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову до Міністерства оборони України у повному обсязі. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неврахуванні судом фактів, по-перше, звернення Позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги після спливу тримісячного строку з моменту звільнення зі служби, по-друге, відсутності доказів проходження Позивачем військової служби у Збройних Силах України, по-третє, непоширення на Позивача дії положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», по-четверте, ненадання останнім документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), по-п'яте, безпідставного встановлення розміру одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не 150-кратного, по-шосте, неможливості встановлення зі змісту висновку Центральної військово-лікарської комісії Міноборони України причин виникнення поранення, контузії та захворювання, по-сьоме, відсутності доказів невиплати Позивачу допомоги згідно постанови ЦК КПРС та РМ СРСР від 17.01.1983 року №59-27.
Після усунення визначених в ухвалі суду від 27.02.2018 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на неї, а також призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.04.2018 року.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому наголошує, що доводи Апелянта про відсутність у Позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, які не були підставою для відмови у призначенні такої допомоги, братися до уваги не повинні та не можуть бути досліджені судом. Крім того, підкреслює, що на Позивача поширюються гарантії, які діють для військовослужбовців Збройних Сил України. Стверджує, що, оскільки інвалідність Позивачу встановлена після звільнення з військової служби, а тому тримісячний строк, передбачений ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до спірних правовідносин не застосовується. Зазначає про безпідставність твердження Апелянта про ненадання Позивачем документа, що свідчить про обставини і причини поранення, оскільки, на переконання ОСОБА_1 , причинний зв'язок отриманого поранення підтверджується висновком Центральної військово-лікарської комісії. Крім іншого, наголошує, що законодавством не передбачено подання особою військового квитка для отримання одноразової грошової допомоги, а порядок призначення та виплати допомоги і норми законодавства, якими необхідно керуватися при призначенні допомоги, не є тотожними, відтак, на переконання Позивача, розмір допомоги має бути визначений згідно чинної редакції Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 16.01.2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю.
Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника апелянта, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Позивач проходив військову службу у період з 11.11.1985 року по 30.01.1988 року, у тому числі у Демократичній Республіці Афганістан у військовій частині № НОМЕР_1 з 13.11.1987 року по 15.11.1987 року під час виконання інтернаціонального обов'язку, перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, що підтверджується довідками Куликівського районного військового комісаріату від 04.05.2017 року №28 (а.с. 15), №29 (а.с. 16) та копією військового квитка серії НОМЕР_2 від 01.11.1985 року (а.с. 11-14).
Згідно висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 13.05.2016 року №1221/Ж описані рубці є наслідком загоєння ран, що могли утворитися внаслідок вогнепальних поранень, що могли бути спричинені під час проходження служби у 1987 році (а.с. 20).
Зі змісту витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 16.05.2016 року №2105 вбачається, що поранення (контузія) і захворювання - «Так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії» (а.с. 21).
Згідно довідки МСЕК від 05.07.2016 року серії АВА №028763 ОСОБА_1 було встановлено ІII групу інвалідності з 05.07.2016 року до 01.08.2018 року у зв'язку з пораненням (контузією) і захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служб при перебуванні у країнах, де велися бойові дії (а.с. 22).
У травні 2017 року Позивач звернувся до військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що якої додано зазначені вище документи (а.с. 23).
Листом від 17.05.2017 року №5/1655с Відповідач-2 повідомив Позивача про повернення заяви та доданих до неї документів без реалізації, оскільки така заява має бути подана не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби (а.с. 24).
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.08.2017 року у справі №750/5109/17, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 та, зокрема, зобов'язано останнього направити на адресу Міноборони України заяву ОСОБА_1 від 12.05.2017 року та додані до неї документи про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням Позивачу інвалідності ІІІ групи, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
На виконання вимог вказаного судового рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 10.10.2017 року направлено на адресу Міноборони України лист №5/3560с із заявою ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги (а.с. 31).
Листом від 06.11.2017 року №5/3945с Чернігівський ОВК направив на адресу Позивача копію витягу з протоколу засідання комісії Міноборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.10.2017 року №114 (а.с. 33).
Зі змісту вказаного протоколу вбачається, що за наслідками розгляду поданих документів комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла оформлене п. 9 протоколу від 27.10.2017 року №114 рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги Позивачу, оскільки останнім не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (а.с. 32).
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. 17 Конституції України, ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки Позивачем були своєчасно надані Відповідачу-1 всі необхідні документи для призначення одноразової грошової допомоги, підстави для прийняття рішення про відмову у її призначенні та виплаті були відсутні.
З таким висновком суду першої інстанції не можна повністю погодитися з огляду на таке.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Приписи ч. ч. 6, 8, 9 ст. 16-3 вказаного Закону визначають, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог даної статті Закону постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
Так, в абз. 3 п. 2 даної постанови закріплено, що допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Як було встановлено раніше, ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення (контузії), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, було встановлено Позивачу 05.07.2016 року. Відтак, оскільки саме з датою встановлення особі інвалідності, пов'язаної з виконання обов'язків військової служби законодавство пов'язує виникнення в особи права на отримання одноразової грошової допомоги, до спірних правовідносин, як вірно зазначив Апелянт, підлягає застосуванню нормативні акти, якими дане питання було врегульовано у липні 2016 року.
Водночас, у контексті наведеного безпідставним є посилання Міноборони України на те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи постанови Центрального комітету КПСС і Ради Міністрів СРСР від 17.01.1983 року №59-27 «Про пільги військовослужбовцям, робітникам та службовцям, що перебувають у складі обмеженого контингенту радянських військ на території Демократичної Республіки Афганістан, та їх сім'ям», яка регулювала відносини щодо виплат у період проходження Позивачем військової служби.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Згідно п. «б» ч. 1 ст. 16-2 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Так, відповідно до п. 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Тобто, всупереч помилкових доводів Міноборони України, право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі коли інвалідність настала після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 року у справі №21-446а14.
Водночас, як вірно підкреслив Апелянт, оскільки в силу вимог чинного законодавства допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги, то розмір одноразової грошової допомоги повинен також визначатися за правилами законодавства, яка діяло на дату встановлення Позивачу інвалідності, тобто на 05.07.2016 року. При цьому, як було зазначено вище, однак помилково залишено поза увагою суду першої інстанції, розмір такої допомоги складав 150-кратний прожитковий мінімум, а не 250-кратний.
Згідно п. 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
При цьому, приписи п. 4.8. Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого Міністерства оборони України від 14.08.2014 року №530, визначають, якщо документів, необхідних для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, немає, уповноважений орган письмово повідомляє заявника та в разі необхідності надає допомогу в їх оформленні.
Отже, вищевказаним Положенням №530 передбачено обов'язок уповноваженого органу щодо письмового повідомлення заявника у разі відсутності документу, необхідного для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги.
Разом з тим, матеріали справи не містять жодних повідомлень уповноваженого органу Позивача про факт недостатності документів, доданих до заяви про виплату одноразової грошової допомоги.
Наведеним, на переконання суду апеляційної інстанції, спростовується посилання Апелянта про те, що Позивачем до заяви про виплату йому одноразової грошової допомоги не додано документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травами або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Крім того, судовою колегією враховується, що згідно п. 21.3 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402 (далі - Положення №402), причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19.
Пунктом 21.5 вказаного Положення №402 передбачено, що постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема:
- «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов'язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії (п. «б»).
- «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення (п. «в»).
Причинний зв'язок поранення та інвалідності Позивача, як вже було зазначено раніше, підтверджується поряд з іншим витягом з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міноборони України від 16.05.2016 року №2105. При цьому, у вказаному протоколі не зафіксовано, що поранення пов'язане із вчиненням правопорушення чи є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставним посилання Апелянта на те, що ОСОБА_1 не було подано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. При цьому зі змісту наданого Позивачем на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції копії військового квитка серії НОМЕР_2 від 01.11.1985 року вбачається, що у графі 22 на сторінці 9 останнього міститься інформація щодо відсутності поранення та контузії ОСОБА_1 . Водночас, оскільки, як було зазначено вище, інвалідність була встановлена Позивачу після звільнення з військової служби, відповідний запис у військовому квитку міг бути відсутній. Крім того, як вірно підкреслив Позивач, чинне законодавство не містить вимог щодо надання Міноборони України копії військового квитка для призначення одноразової грошової допомоги. Крім іншого, до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 було надано лист від 10.05.2017 року, адресований Центральному архіву у м. Санкт-Петербурзі, з проханням надати довідку або інший документ, що підтверджує отримання ОСОБА_1 поранення у 1987 році під час виконання обов'язків військової служби на території Афганістану, а також причини та обставини такого поранення.
Твердження Відповідача-1 про те, що судом першої інстанції не було враховано, що виплата спірної допомоги не відноситься до компетенції Міноборони України у зв'язку з тим, що Позивач не проходив службу у Збройних Силах України, судовою колегією оцінюється критично з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено прирівнення соціального захисту військовослужбовців військових формувань колишнього СРСР до військовослужбовців Збройних Сил України.
Разом з цим, законодавцем встановлено обов'язок саме Міноборони України на прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги Позивача у зв'язку із встановленням останньому ІII групи інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби під час перебування у країнах, де велися бойові дії.
Аналогічна правова позиція міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.09.2016 по справі № К/800/12297/16.
Приписами п. 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або, у разі відмови, для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу (п.14 Порядку № 975).
Наказом Міністра оборони України № 168 від 12.04.2007 року «Про організацію роботи та призначення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби» призначено постійно діючу комісію з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби. До повноважень голови вказаної Комісії, зокрема, віднесено підготовку пропозицій та подання їх Міністру оборони України для прийняття рішення про призначення грошової допомоги та її розміру.
Тобто, зазначеним наказом Міністра оборони України створено відповідну комісію, яка має здійснювати підготовку пропозицій та подавати їх Міністру оборони України для прийняття рішення про призначення грошової допомоги та її розміру.
При цьому, саме за результатами розгляду такої пропозиції комісії Міністр оборони України приймає відповідне рішення (позитивне або негативне).
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, заява Позивача по виплату одноразової грошової допомоги Комісією з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат була розглянута, однак пропозиції Міністру оборони України для прийняття рішення про призначення грошової допомоги або відмову в її призначенні не надавалося.
Водночас, оскільки заява Позивача Відповідачем-1 не розглянута по суті і не було прийнято уповноваженою особою відповідного рішення, то суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про протиправність рішення Міноборони України, викладеного у п. 9 протоколу засідання комісії від 27.10.2017 року №114, та наявності правових підстав для його скасування.
У контексті наведеного судовою колегією враховується, що відповідно до п. п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За правилами ч. ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
При цьому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.
З урахуванням викладеного судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав Позивача, є зобов'язання Міноборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу внаслідок настання ІІІ групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби. Разом з тим, вірно зазначивши про наявність у Позивача відповідного права та правильно встановивши момент його виникнення, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин редакцію Порядку №975, яка діяла у 2017 році та передбачала виплату 250-кратного прожиткового мінімуму, у той час як станом на липень 2016 рік і ст. 16-2 Закону, і Порядок №975 визначали одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму. Відтак, рішення Деснянського районного суду міста Чернігова в указаній частині підлягає зміні в частині розміру одноразової грошової допомоги.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, однак, при ухваленні рішення помилково застосував до спірних правовідносин положення ст. 16-2 Закону та п. 6 Порядку №975 у редакціях, які діяли на момент звернення до суду із вказаним позовом у листопаді 2017 року, а не на момент встановлення Позивачу інвалідності у липні 2016 року, наслідком чого стало невірне визначення розміру одноразового грошового забезпечення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити судове рішення.
Приписи п. 1 ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 16 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 16 січня 2018 року - змінити, зазначивши, що одноразова грошова допомога ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) повинна бути визначена та виплачена у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 16 січня 2018 року, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко
Повний текст постанови складено « 17» квітня 2018 року.