13 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 927/532/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу
Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2017 (головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Дикунська С.Я.) та рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2017 (суддя Мурашко І.Г.)
у справі №927/532/17
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"
до Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації
про стягнення 216 532,82 грн
У червні 2017 Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Чернігівської філії ПАТ "Укртелеком" (далі - ПАТ "Укртелеком, Позивач) звернулося в Господарський суд Чернігівської області з позовом до Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації (далі - Управління, Відповідач) про стягнення 216 532,82 грн заборгованості з компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям громадян за період з січня 2016 року по грудень 2016 року та вартість яких має бути відшкодовано Позивачеві Відповідачем за рахунок надходжень (субвенцій) з Державного бюджету України.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2017 позов задоволено повністю. Стягнуто з Відповідача на користь позивача 216 532,82 грн боргу.
Судове рішення мотивовано доведеністю позовних вимог ПАТ "Укртелеком" стосовно невиконання Управлінням своїх зобов'язань, передбачених законом, щодо компенсації витрат, понесених Позивачем у 2016 році, у зв'язку з наданням телекомунікаційних послуг абонентам на пільгових умовах.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2017 рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2017 залишено без змін з тих же підстав.
Відповідач подав касаційну скаргу на рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення та постанову, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Касаційну скаргу Управління обґрунтовує, зокрема, тим, що судами при вирішенні справи не враховано, що компенсація вартості послуг зв'язку, наданих пільговим категоріям громадян, має здійснюватись виключно за рахунок субвенцій передбачених державним бюджетом на відповідний рік; на час виникнення спірних правовідносин фінансування пільг з наданих послуг зв'язку визначеним категоріям громадян місцевим бюджетом не передбачалось; судами не застосовано норми Бюджетного кодексу України, які регулюють відносини щодо державного боргу та фінансові повноваження Управління, а помилково застосовано норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, оскільки між сторонами у справі договір про надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів у 2016 році не укладався; між Управлінням та ПАТ "Укртелеком" у 2016 році не здійснювалась звірка та не підписувались акти звірки розрахунків за надані населенню послуги зв'язку на пільгових умовах; належним відповідачем у справі є Державна казначейська служба України в Чернігівському районі Чернігівської області.
ПАТ "Укртелеком" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Відзив мотивований тим, що відсутність у Законі України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" положень про субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту, зокрема, відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян, не скасовує пільги, передбачені ч.6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, а також закріплені у Конституції України державні соціальні стандарти.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень, виходить з такого.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, Позивачем належним чином виконувались обов'язки, щодо надання пільговим категоріям громадян Чернігівського району Чернігівської області телекомунікаційних послуг на пільгових умовах у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, про що останній також надсилав Відповідачу розрахунки вартості послуг, наданих пільговикам, за формою "2-а пільга".
За результатами звірки даних, внесених Позивачем до форми "2-а пільга" розрахунок щодо вартості послуг наданих пільговикам", за спірний період у сторін виявлено розбіжності, в результаті чого Позивачем було проведено перерахунок вартості наданих послуг та заявлено до стягнення 216 532,82 грн.
Несплата Відповідачем компенсації витрат за надання послуг зв'язку на пільговій основі стала підставою звернення Позивача з цим позовом до суду.
За змістом пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
За змістом статті 19 цього Закону виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до частини 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №295, телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими законами України: "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства".
Норми цих законів, зокрема, спрямовані на реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких пільг.
За змістом статей 89, 102 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема щодо надання пільг з послуг зв'язку (передбачений на час виникнення спірних правовідносин), за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету". Відповідно до пункту 3 Порядку (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Отже, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, на час виникнення спірних правовідносин розпорядником коштів бюджетного фінансування зазначених соціальних пільг у Чернігівському районі Чернігівської області є Управління, а відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг, здійснюється Відповідачем за рахунок державних субвенцій.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні приписи наведено й у статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Відповідно до частини 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Як правильно враховано судами, частина 2 статті 218 ГК України та стаття 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Законодавством не установлено залежності відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій із державного бюджету.
Поряд із цим, ні Законом України "Про телекомунікації", ні Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.
Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Телекомунікаційні послуги на пільгових умовах ПАТ "Укртелеком" надано не з власної ініціативи, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - Відповідач у справі, в силу закону, має відшкодувати Позивачу за рахунок бюджетних коштів понесені ним витрати.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Наведене вище спростовує доводи скаржника стосовно безпідставності задоволення позову через відсутність договору з Позивачем, непідписання актів приймання послуг, посилання на ст. 48 Бюджетного кодексу України з огляду на відсутність бюджетних асигнувань на оплату наданих послуг.
Посилання скаржника на те, що обов'язок з компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих на пільгових умовах, покладено на Державну казначейську службу, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, у спірних правовідносинах саме Управління (як розпорядник коштів) виступає як зобов'язана сторона і є належним відповідачем у справі.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, а Управління було звільнено від сплати судового збору при поданні касаційної скарги відповідно до пункту 19 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з вимогами статті 129 ГПК України судовий збір не стягується.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2017 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2017 у справі № 927/532/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.