10 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 908/324/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,
учасники справи:
позивач - приватне підприємство "Юлія+А" (далі - ПП "Юлія+А", Позивач)
представники позивача: Танцюра К.Л. - адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 28.02.2008 №3231); Танцюра Л.О. - адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 25.06.2009 №3794);
відповідач - 1 - відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Відповідач-1)
представник відповідача -1 - не з'яв.;
відповідач - 2 - державне підприємство "Сетам" (далі - Відповідач-2),
представник відповідача - 2 - не з'яв. ,
відповідач - 3 - публічне акціонерне товариство "Таскомбанк" (далі - Відповідач- 3),
представник відповідача - 3 - Чиляков М.В. - адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 15.02.2018 №6369/10),
розглянув касаційні скарги Відповідача-2 та Відповідача-3
на рішення господарського суду Запорізької області від 30.03.2017 (головуючий - суддя Смірнов О.Г.)
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.07.2017 (головуючий суддя - Будко Н.В., судді: Мартюхіна Н.О. і Сгара Б.В.)
у справі №908/324/17
за позовом ПП "Юлія+А"
до: Відповідача -1;
Відповідача -2;
Відповідача - 3
про визнання електронних торгів недійсними та скасування протоколу електронних торгів.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ПП "Юлія+А" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Відповідача-1, Відповідача-2, Відповідача-3 про: визнання недійсними електронних торгів (далі -ЕТ) з реалізації предмета іпотеки - нежилого приміщення, літ. А-9, що розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Бочарова, буд. 3, приміщення 130 та належить на праві власності названому підприємству (далі - Предмет іпотеки); скасування протоколу №234353 (далі - Протокол), який оформлено за результатами ЕТ з реалізації Предмета іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що ЕТ проведені з порушенням чинного законодавства, зокрема статті 49 Закону України "Про іпотеку".
Рішенням господарського суду Запорізької області від 30.03.2017, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.07.2018: позов задоволено; визнано недійсними ЕТ з реалізації Предмета іпотеки; скасовано Протокол; здійснено розподіл судових витрат зі справи.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що Позивачем доведено порушення вимог частини другої статті 49 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) при проведенні ЕТ з реалізації Предмета іпотеки шляхом продажу, оформлених Протоколом.
Відповідач-2, посилаючись на невідповідність оскаржуваних судових рішень вимогам чинного законодавства, прийняття їх з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити й стягнути з Позивача витрати, пов'язані зі сплати судового збору. Так, згідно з доводами Відповідача-2, викладеними у касаційній скарзі, судами: помилково встановлено, що до спірних правовідносин слід застосовувати редакцію Закону України "Про іпотеку", чинну на момент укладення кредитного договору, а не на час проведення ЕТ; не встановлено порушення правил проведення ЕТ та яким чином було порушено законні права та інтереси Позивача.
Відповідач - 3 у своїй касаційній скарзі також посилається на необґрунтованість оскаржуваних судових рішень, прийняття їх з порушенням норм матеріального права й просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Згідно з викладеними у касаційній скарзі Відповідача-3 доводами судами, зокрема, не взято до уваги, що до реалізації Предмета іпотеки мала бути застосована норма Закону України "Про іпотеку", чинна на момент проведення ЕТ.
У відзиві на касаційні скарги Позивач зазначає, що обґрунтування касаційних скарг суперечить нормам чинного законодавства України, а оскаржувані судові акти винесенні з додержанням норм матеріального і процесуального права та просить останні залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.
Згідно з доводами Позивача, викладеними у відзиві на касаційні скарги:
- при зменшенні ціни Предмета іпотеки допущено порушення норм чинного законодавства, зокрема абзаців першого та п'ятнадцятого, пункту 2 розділу 7 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2831/5 та статті 49 Закону України "Про іпотеку";
- враховуючи те, що кредитний договір, як і забезпечувальний іпотечний договір, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" від 22.09.2011 №3795-VI, до спірних правовідносин підлягає застосуванню та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення.
Від Відповідача-1 відзив на касаційні скарги не надходив.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційних скарг з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:
- 05.10.2007 акціонерним банком "ТАС-Бізнесбанк" (правонаступником якого є Відповідач-3) і закритим акціонерним товариством "Юлія" (як позичальником) було укладено кредитний договір № КР 69-2007 (далі - Договір-1);
- на забезпечення виконання зобов'язань позичальника (правонаступником якого є Позивач) за Договором- 1 між акціонерним банком "ТАС-Бізнесбанк" (іпотекодержатель) і закритим акціонерним товариством "Юлія" (правонаступником якого є Позивач) як іпотекодавцем (він же позичальник) було укладено іпотечний договір від 05.10.2007 №ДЗ 112-07 (далі - Договір 2), засвідчений нотаріально;
- за Договором-2 передається в іпотеку Предмет іпотеки;
- рішенням господарського суду Запорізької області від 17.06.2013 у справі №7/5009/2158/11 задоволено вимоги Відповідача-3 до ПП "Юлія+А", зокрема, вирішено звернути стягнення на Предмет іпотеки. На виконання цього рішення господарським судом видано накази, у тому числі про звернення стягнення на Предмет іпотеки;
- 21.12.2015 Відповідачем-1 відкрито виконавче провадження з виконання наказу господарського суду Запорізької області, у межах якого державним виконавцем було направлено Відповідачу-2 заявку на реалізацію арештованого Предмета іпотеки на ЕТ, і Відповідачем-2 вчинено дії щодо проведення останніх;
- перші й другі торги не відбулися, а 08.02.2017 Предмет іпотеки був реалізований шляхом продажу на ЕТ за 6 358 088, 80 грн. єдиному учасникові ЕТ - Відповідачу-3, що оформлено Протоколом;
- за доводами Позивача, ЕТ проведено з порушенням норм чинного законодавства, що, в свою чергу, порушило права Позивача, оскільки майно продано за заниженою ціною;
- відповідні виконавчі дії проводилися в період до набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, тому слід було керуватися нормами Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV, що були чинними на той час;
- реалізація Предмета іпотеки шляхом продажу на ЕТ, зокрема проведення других та третіх торгів, відбулося в період дії Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII;
- оскільки Договір-1 і Договір-2 укладені до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" від 22.09.2011 № 3795-VІ (яким внесено зміни, зокрема, до статті 49 Закону України "Про іпотеку"), до спірних правовідносин має застосовуватись та редакція Закону України "Про іпотеку", яка була чинною на момент їх виникнення;
- з урахуванням частини другої статті 49 Закону України "Про іпотеку" початкова ціна Предмета іпотеки - 9 082 984 грн. може бути зменшена не більше, ніж на 25 відсотків, що складає 2 270 746 грн., тобто початкова ціна на других торгах мала складати не менше 6 812 238 грн.;
- стартова ціна Предмета іпотеки на других торгах зменшилася у порівнянні з ціною на перших торгах з 9 082 984 грн. до 7 720 536,40 грн., а на третіх (де Предмет іпотеки був реалізований) стартова ціна зменшилася до 6 358 088,80 грн., тобто було допущено порушення частини другої статті 49 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на момент укладення Договору-1, яка дозволяла зменшення початкової ціни продажу не більше, ніж на 25 відсотків, тобто не більше, ніж до суми 6 812 238 грн., причому частина друга згаданої статті (у тій же редакції) не передбачала можливості проведення третіх торгів.
Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання ЕТ з реалізації Предмета іпотеки недійсними та скасування Протоколу, оформленого за результатами цих торгів.
За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" таке провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання, зокрема, рішень судів, які (дії) проводяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначені цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусова реалізація заставного майна як стадія виконавчого провадження є сукупністю дій і правовідносин (врегульованих Законами України "Про виконавче провадження", "Про іпотеку", Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами), що в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень, і особами, які беруть участь у виконавчому провадженні чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до закону.
Отже, правовідносини з реалізації заставленого майна повинні регулюватися нормативними актами, чинними на час виникнення таких дій, зокрема, на час проведення прилюдних торгів.
Подібну ж правову позицію було викладено в постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі №3-1150гс15 та від 16.03.2016 у справі №6-72цс16, і Касаційний господарський суд не вбачає підстав для відступу від таких висновків Верховного Суду України.
Натомість попередні судові інстанції у розгляді справи наведеного не врахували, помилково застосували до спірних правовідносин положення Закону України "Про іпотеку", чинне не на час проведення ЕТ, а на час укладення Договору-1 та Договору-2, внаслідок чого не з'ясували належним чином обставин, пов'язаних з наявністю або відсутністю підстав для визнання цих торгів недійсними, в тому числі не з'ясували, чи мало місце порушення при проведенні ЕТ правил, обов'язкових для учасників відповідних правовідносин, чи вплинули такі порушення (за їх наявності) на результати ЕТ і чи мало місце порушення прав та/або законних інтересів особи, яка оспорювала ці результати. Відповідно, цими судовими інстанціями не здійснено належних дослідження та оцінки пов'язаних з названими обставинами доказів зі справи та доводів сторін.
Суд же касаційної інстанції згідно з частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Тому відповідно до статті 310 названого Кодексу оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм, доводам сторін та поданим ними доказам належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.
Керуючись статтями 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд
1. Касаційні скарги державного підприємства "Сетам" та публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від 30.03.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.07.2017 у справі № 908/324/17 скасувати.
Справу № 908/324/17 передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов