11 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 923/1371/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача -1 - не з'явився,
відповідача -2 - не з'явився
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгарант",
на постанову Одеського апеляційного господарського суду
(головуючий - Мишкіна М.А., судді - Будішевська Л.О., Таран С.В.)
від 18.04.2017,
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгарант"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт", публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Міністерство юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби
про звільнення майна з-під арешту,
У грудні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгарант" звернулось до господарського суду з позовом про звільнення з-під арешту рухомого майна (згідно з переліком вказаному у позовній заяві), що належить відповідачу - 1 та перебуває в заставі у ТОВ "Фінансова компанія "Фінгарант" згідно з договором застави № PL 12-249/28-4 від 09.10.2012, на яке накладено арешт в межах виконавчого провадження № 52701814, відкритого головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з договором від 24.12.2015 про відступлення прав за договорами застави позивач є заставодержателем майна, яке є об'єктом застави за договором № PL 12-249/28-4, укладеного 09.10.2012 між публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" (заставодержателем) і товариством з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт" (заставодавцем), що також підтверджується рішенням Господарського суду Херсонської області від 13.10.2016 у справі № 923/929/16. Щодо ТОВ "Югтранзитсервіс-Агропродукт" відкрито виконавче провадження № 52701814, за яким стягувачем є відповідач - 2 - ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк". Накладений органом ДВС арешту на предмет застави, за заявою іншого стягувача, порушує права позивача, як заставодержателя цього майна.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 17.01.2017 позов задоволено.
Звільнено з-під арешту рухоме майно, що належить ТОВ "Югтранзитсервіс-Агропродукт" та перебуває в заставі у ТОВ "Фінансова компанія "Фінгарант" на підставі договору застави № PL 12-249/28-4, на яке накладено арешт в межах виконавчого провадження № 52701814, відкритого відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, згідно з переліком вказаним в резолютивній частині рішення господарського суду. Стягнуто з ТОВ "Югтранзитсервіс-Агропродукт" на користь ТОВ "Фінансова компанія "Фінгарант" судовий збір.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 рішення Господарського суду Херсонської області від 17.01.2017 скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Здійснено розподіл судового збору.
28.10.2017 ТОВ "Фінансова компанія "Фінгарант" звернулося з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.04.2017, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення господарського суду залишити без змін.
Підставами для скасування постанови апеляційного суду позивач зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції ч. 1 ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження"; невзяття до уваги апеляційним судом того, що право застави виникло 09.10.2012 згідно з договором № PL 12-249/28-4, тобто до ухвалення рішення Господарського суду Херсонської області від 17.06.2016 у справі № 923/1567/15 про стягнення з відповідача - 1 на користь ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний банк" 152 610 214, 52 грн; заставодержатель не надавав письмової згоди на звернення стягнення на заставне майно.
У відзиві на касаційну скаргу Департамент ДВС Міністерства юстиції України посилається на те, що ТОВ "Фінансова компанія "Фінгарант" не набуло право власності на арештоване майно, а є його заставодержателем. Накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника не свідчить про здійснення державним виконавцем дій, спрямованих на реалізацію 129 одиниць техніки, які є предметом договору застави № PL 12-249/28-4 від 09.10.2012 та не порушує права ТОВ "Фінансова компанія "Фінгарант", як заставодержателя цього майна.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки ТОВ "Фінансова компанія" Фінгарант" не поєднувало вимогу про звільнення майна з-під арешту із вимогою про визнання за ним право власності на спірне рухоме майно, прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення цих позовних вимог. Також, як на окрему підставу відмови у позові, апеляційний суд посилався на відсутність в матеріалах справи договору відступлення прав за договорами застави від 24.12.2015, укладеного з ТОВ "Фінансова компанія" Авістар".
Верховний Суд погоджується з доводами позивача про те, що якщо належним чином зареєстрована застава виникла раніше накладення арешту для забезпечення реального виконання рішення суду щодо задоволення вимог стягувачів, відмінних від заставодержателя, суд повинен приймати рішення про звільнення з-під арешту майно на яке накладено арешт і такі дії суду відповідають вимогам чинного законодавства.
Однак, не можна погодитися ні з доводами позивача, ні з висновками місцевого суду проте, що права позивача, як заставодержателя вказаного майна, були порушені, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 33 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно з приписами ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).
Отже, правова природа договору передбачає волевиявлення сторін цього договору на зміну, припинення або встановлення прав та обов'язків сторін цього договору.
Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач як на підставу виникнення у нього прав заставодержателя вказаного рухомого майна посилається на договір від 24.12.2015 про відступлення прав за договорами застави, однак такий договір відсутній в матеріалах справи, що свідчить про те, що позивач відповідно до вимог ст. 33 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) належним чином не довів виникнення у нього прав за цим договором, а отже і порушення відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України при прийнятті 21.10.2016 постанови про арешт рухомого майна боржника його прав як заставодержателя майна, які виникли у нього за цим договором.
За таких обставини, місцевий суд прийшов до неправильного висновку про задоволення позову, а тому апеляційний суд обґрунтовано скасував таке рішення господарського суду та відмовив у задоволенні позову.
Отже, підстав для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 немає.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то судовий збір за її подання відповідно до вимог ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгарант" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 квітня 2017 року у справі за № 923/1371/16 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді О. Мамалуй
І. Ткач