11 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/9140/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;
за участю представників:
позивача - Бута В.А.,
відповідача - Новака А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства інфраструктури України,
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Шкурдова Л.М.)
від 21.09.2017,
та постанову Київського апеляційного господарського суду
(головуючий - Зубець Л.П., судді - Мартюк А.І., Алданова С.О.)
від 14.12.2017,
за позовом державного підприємства "Укрсервіс Мінтрансу",
до Міністерства інфраструктури України,
про спонукання до укладення договору,
У червні 2017 року державне підприємство "Укрсервіс Мінтрансу" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства інфраструктури України, в якому просило зобов'язати відповідача виконати п. 5.10 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 7254 від 15.12.2015, шляхом укладення з балансоутримувачем договору про надання послуг з утримання орендованого майна в запропонованій позивачем редакції.
У серпні 2017 року позивач подав заяву, в якій уточнив площу орендованого майна (288,4 кв. м) та надав уточнену редакцію договору про відшкодування експлуатаційних витрат балансоутримувача, пов'язаних з утриманням орендованого нерухомого майна.
Позовні вимоги (з урахуванням заяви про уточнення) обґрунтовані тим, що 15.12.2015 між регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 7254 від 15.12.2015. Оскільки відповідач, в порушення п. 5.10 цього договору, п. 11 постанови Кабінету Міністрів України "Про Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу" № 786 від 04.10.1995, п. 5.11. Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 1774 від 23.08.2000, ухиляється від укладення з позивачем договору про відшкодування експлуатаційних витрат балансоутримувача пов'язаних з утриманням орендованого нерухомого майна, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 позов задоволено. Зобов'язано відповідача виконати п. 5.10 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 7254 від 15.12.2015, укладений між регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та відповідачем, а саме - укласти з позивачем договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна в редакції, запропонованій позивачем, з урахуванням заяви про уточнення до позовної заяви.
Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 змінено, викладено його резолютивну частину у новій редакції. Позов задоволено частково. Зобов'язано Міністерство інфраструктури України виконати п. 5.10 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 7254 від 15.12.2015, укладений між регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Міністерством інфраструктури України, а саме - укласти з ДП "Укрсервіс Мінтрансу" договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна в редакції, запропонованій позивачем, з урахуванням уточнення до позовної заяви, вказаній в резолютивній частині постанови апеляційного суду.
Здійснено розподіл судових витрат.
30.01.2018 Міністерство інфраструктури України подало касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначає неврахування судами того, що проект договору про відшкодування експлуатаційних витрат балансоутримувача, пов'язаних з утримання орендованого майна не відповідає Примірному договору; порушення судами норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 180, 184 ГК України, оскільки належним чином оформлений проект договору відповідачу не надсилався; порушення вимог ст. ст. 179 ГК України, ст. 626, 627, 628 ЦК України, адже суди безпідставно змусили відповідача до оплати послуг, які не передбачені п. 5.10 договору № 7254 від 15.12.2015; судами не взято до уваги те, що обраний позивачем спосіб захисту не є належним; порушення судами норм процесуального права, зокрема, ст. ст. 42, 43, 43 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), оскільки судами були враховані лише доводи позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судових рішень та ухвалення нового про відмову у позові відповідно до вимог ст. 311 ГПК України, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального права.
Щодо доводів відповідача про те, що проект договору про відшкодування експлуатаційних витрат балансоутримувача, пов'язаних з утримання орендованого майна не відповідає Примірному договору, то вони є безпідставними, адже апеляційний суд, дослідивши належним чином умови вказаного проекту договору, прийшов до правильного висновку про те, що його умови не суперечать вимогам чинного законодавства, за винятком п. 6.2 проекту цього договору, який апеляційним судом був обґрунтовано виключений.
Недоречними є посилання відповідача на те, що належним чином оформлений проект договору йому не надсилався, з огляду на таке.
Статтею 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України (в редакції до 15.12.2017).
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судами, позивач звертався до відповідача листами № 34/1379-11 від 04.11.2016, № 34/1255-09 від 14.09.2016, № 34/877-05 від 20.05.2016, № 34/1097-12 від 21.12.2015, № 34/889-10 від 23.10.2015, № 34/774-09 від 17.09.2015, № 34/194-03 від 13.03.2015, № 34/32-01 від 13.01.2016 з проханням укласти договір про відшкодування експлуатаційних витрат балансоутримувача, пов'язаних з утриманням орендованого нерухомого майна. До листів № 34/194-03 від 13.03.2015 та № 34/32-01 від 13.01.2016 позивачем були додані проекти вказаного договору.
Таким чином, вказаними листами підтверджується, що позивачем було дотримано порядок, передбачений, зокрема, ст. 181 ГК України, щодо надсилання для підписання проекту договору. Однак, відповідач, отримавши проект договору, його не підписав, протокол розбіжностей не склав та у двадцятиденний строк не надіслав його позивачу разом з підписаним договором відповідно до ч. 4 ст. 181 ГК України.
Що посилань відповідача на неправильне застосування судами норм матеріального права - ст. ст. 179 ГК України, ст. 626, 627, 628 ЦК України, то вони є безпідставними, оскільки судами було правильно застосовано ці норми матеріального права у спірних правовідносинах.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Таким чином, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність чи відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його захисту в обраний спосіб.
З наведеного випливає, що позивач може обрати будь-який спосіб захисту свого порушеного права, який не заборонено законом, а суд повинен захистити таке право, якщо буде встановлено його порушення.
Отже, позивач правомірно обрав той спосіб захисту, який відповідає вимогам чинного законодавства, а відповідач згідно з вимогами ст. 33 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) не довів в чому обраний позивачем спосіб захисту є неналежним.
Недоречним є посилання відповідача на порушення судами вимог 42, 43, 43 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), адже судами були почуті сторони і прийнято обґрунтоване і мотивоване судове рішення (постанова апеляційного суду), що узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини.
Небажання відповідача дотримуватись умов договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 7254 від 15.12.2015, свідчить не про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а про те, що відповідач діє з порушенням умов цього договору та вимог чинного законодавства.
Суд вважає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому її необхідно залишити в силі з таких підстав.
Змінюючи рішення місцевого суду та задовольняючи частково позов, апеляційний суд правильно виходив з того, що відповідач безпідставно не уклав з позивачем договір про відшкодування експлуатаційних витрат балансоутримувача пов'язаних з утриманням орендованого нерухомого майна, виходячи з такого.
Одним із основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 цього Кодексу).
Правовідносини з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали договір оренди, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись, що свідчить як про реалізацію сторонами свободи договору, так і недопущення порушення умов цього договору.
Відповідно до п. 5.10. договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 7254 від 15.12.2015 орендар зобов'язаний здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, сплати податку на землю.
Оскільки відповідач в порушення п. 5.10 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 7254 від 15.12.2015, запропонований позивачем проект договору не підписав, то суди дійшли правильного висновку про наявність у відповідача обов'язку щодо укладення з позивачем договору про відшкодування експлуатаційних витрат балансоутримувача пов'язаних з утриманням орендованого нерухомого майна.
Згідно з ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
За п. 6.2 проекту договору про відшкодування експлуатаційних витрат балансоутримувача, пов'язаних з утриманням орендованого нерухомого майна, відповідно до ст. 631 ЦК України сторони встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2017.
Здійснивши аналіз п. 6.2 договору, апеляційний суд обґрунтовано виключив його з проекту договору, оскільки цей пункт суперечить вимогам чинного законодавства.
Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.
За таких обставин постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для її скасування немає.
Оскільки підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 та ухвалення нового рішення немає, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
касаційну скаргу Міністерства інфраструктури України залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2017 року у справі за № 910/9140/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді О. Мамалуй
І. Ткач