10 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 923/771/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Балацької О.А.,
учасники справи:
позивач - Державна Азовська морська екологічна інспекція,
представник позивача - Лебедєва Н.В. (довіреність від 04.01.2018 № 16/1-39/18),
відповідач - комунальне підприємство "Комунсервіс" Щасливцевської сільської ради,
представник відповідача - Коновалов О.Б директор; Бекіров Р.Д. (довіреність від 06.04.2018 № 67),
розглянувши матеріали касаційної скарги Державної Азовської морської екологічної інспекції,
на рішення господарського суду Херсонської області від 18.10.2016 (головуючий суддя Нікітенко С.В.)
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 (головуючий Колоколов С.І., судді: Разюк Г.П. і Діброва Г.І.)
у справі № 923/771/16
за позовом Державної Азовської морської екологічної інспекції (далі - Інспекція),
до комунального підприємства "Комунсервіс" Щасливцевської сільської ради (далі - Підприємство)
про стягнення 1 389 897,48 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
Інспекція звернулась до господарського суду Херсонської області з позовом до Підприємства про стягнення 1 389 897,48 грн. шкоди спричиненої внаслідок самовільного користування водними ресурсами без дозволу на спеціальне водокористування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємство у порушення приписів статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та статті 44 Водного кодексу України (далі - ВК України) у період з 01.10.2013 по 30.12.2013 здійснювало забір води з свердловин без дозволу на спеціальне водокористування, тому на підставі статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 111 ВК України та статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) воно повинно відшкодувати збитки, заподіяні внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 18.10.2016 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність у Підприємства спеціального дозволу і права на спеціальне водокористування, яке не було припинено, виключає можливість застосування цивільно-правової відповідальності до нього у формі стягнення збитків.
Судом апеляційної інстанції справа розглядалась неодноразово.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 рішення господарського суду Херсонської області від 18.10.2016 залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Підприємством було вжито необхідних заходів для своєчасного отримання дозволу на спеціальне водокористування, відповідно, у його діях відсутній склад цивільного правопорушення.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Інспекція звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що Підприємство у порушення приписів статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та статті 44 ВК України у період з 01.10.2013 по 30.12.2013 здійснювало забір води з свердловин без дозволу на спеціальне водокористування, тому на підставі статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 111 ВК України та статті 1166 ЦК України воно повинно відшкодувати збитки, заподіяні за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Від Підприємства відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що Підприємство використовує підземну воду (водний об'єкт) для задоволення господарсько-питних потреб населення сіл Щасливцеве, Генічеська Гірка, Приозерне Херсонської області.
На його балансі перебувають артезіанські свердловини №№ 7-657, 7-484, 7-485, 7-490, 7-665, 7-666, 7-486, 7-478, 7-594, 7-625.
Право Підприємства на здійснення спеціального водокористування виникло на підставі дозволу на спеціальне водокористування № Укр 6511-ХРС, який виданий Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області 24.11.2010 і термін дії якого встановлений до 01.10.2013.
30.12.2013 Підприємство отримало новий дозвіл на спеціальне водокористування № Укр 7.16.Хрс терміном дії з 30.12.2013 до 01.01.2017.
У період часу з 01.10.2013 по 30.12.2013 Підприємством забрано 28 227 м3 підземної води.
Право Підприємства на здійснення централізованого водопостачання та водовідведення підтверджується ліцензією, виданою Херсонською обласною державною адміністрацією терміном дії з 06.04.2012 по 05.04.2017.
Відповідно до наказу Інспекції від 16.10.2013 № 374 "Про проведення планового заходу" Інспекцією проведено планову перевірку дотримання Підприємством вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.
Зазначену перевірку проведено у період з 11.11.2013 по 29.11.2013, за результатами якої був складений акт перевірки дотримання природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами Підприємством від 11.11.2013-22.11.2013 № 37.
21.11.2013 Інспекцією складено протокол про адміністративне правопорушення № 007275, яким зафіксовано порушення посадовою особою Підприємства статті 44 ВК України та статей 19, 21, 23 Кодексу України про надра, тобто самовільне водокористування без спеціального дозволу і самовільне користування надрами (підземними водами).
У зв'язку із вказаними порушеннями, Інспекцією винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від 21.11.2013 № 817/007275, якою директора Підприємства ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене у тому числі приписами статей 47, 48 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 530,00 грн.
Інспекцією на адресу Підприємства направлено розрахунок розміру збитків обумовлених самовільним використанням водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування та претензію від 13.02.2015 № 4 з пропозицією добровільно відшкодувати шкоду, заподіяну державі внаслідок порушення статей 44, 49 ВК України та статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".
Зазначена претензія залишена Підприємством без відповіді та задоволення.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 1 389 897,48 грн. шкоди, спричиненої внаслідок самовільного користування водними ресурсами без дозволу на спеціальне водокористування.
Згідно з пунктом 9 статті 44, статей 48, 49 ВК України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Спеціальне водокористування здійснюється юридичними та фізичними особами лише за наявності дозволу і насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 55 Водного кодексу України право юридичних та фізичних осіб на спеціальне водокористування припиняється у разі, зокрема, закінчення строку спеціального водокористування.
Статтею 110 ВК України передбачено, що порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.
Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні, зокрема у порушенні правил спеціального водокористування.
Згідно із статтею 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відповідно до статті 111 ВК України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як: протиправна поведінка боржника, збитки, причинний зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вина.
Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
У деліктних правовідносинах саме на Інспекцію покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, Підприємство повинно довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення. Відсутність таких такс або методик не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди.
Відповідно до частини третьої статті 49 ВК України (у редакції станом на момент звернення з заявою про отримання погодження) у разі використання підземних вод, видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обґрунтуванням потреби у воді, погодженим з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.
Таким органом на той час виступала Державна служба геології та надр України (далі - Держгеонадра).
Відповідно до пункту 3 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 321 (далі - Порядок № 321; у редакції станом на момент звернення з заявою про отримання погодження) дозволи видаються за клопотанням водокористувачів з обґрунтуванням потреби у воді, яке погоджується у разі використання підземних вод - з Держгеонадрами або дочірніми підприємствами НАК "Надра України", за переліком, який затверджує Мінприроди.
Отже, перед поданням пакету документів для отримання дозволу на спеціальне водокористування водокористувач обов'язково мав звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, - Держгеонадра із клопотанням про отримання погодження.
Таке клопотання відповідно до абзаців другого, третього пункту 4 Порядку № 321 Держгеонадра зобов'язане було розглянути у місячний термін і у разі відмови у погодженні клопотання мало надати відповідь з обґрунтуванням причин відмови. Без отримання такого погодження або обґрунтованої відмови, яка могла бути оскаржена до суду, суб'єкт господарювання не мав можливості оформити відповідний дозвіл.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 19.08.2013 Підприємство звернулося до Держгеонадра з клопотаннями про погодження умов водокористування, що, до речі, не заперечувалось позивачем. При цьому Підприємство мало отримати відповідь від Держгеонадра 19.09.2013, тобто до закінчення дії дозволу, а саме до 01.10.2013. Між тим, не отримавши відповіді впродовж місячного терміну, Підприємство вдруге 13.10.2013 звернулось до Держгеонадра з клопотанням про погодження умов водокористування, але вже після закінчення строку дії дозволу на спеціальне водокористування (01.10.2013)
18.12.2013 Держгеонадра надано відповідь Підприємству щодо погодження умов водокористування. Тобто звернення Підприємства про надання дозволу було розглянуто Держгеонадра з порушенням строків, передбачених абзацом третім пункту 4 Порядку № 321.
Що ж до поданих Підприємством додаткових доказів вже після прийняття оскаржуваного рішення, а саме: листа комунального підприємства до голови Державної служби геології та надр України від 19.08.2013 № 79; копії аркуша 25 книги вихідної документації за 2011-2015 року, - то апеляційним судом встановлено, що зазначені докази лише підтверджують посилання Підприємства у письмових поясненнях, поданих до суду першої інстанції, на те, що воно неодноразово зверталося до спеціальної служби для отримання відповідного дозволу. Зазначене не було спростовано представником Інспекцією в апеляційній інстанції під час нового розгляду справи.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що Підприємство зробило усе від нього залежне, щоб отримати своєчасно дозвіл на спеціальне водокористування. Тобто відсутній один з чотирьох елементів, необхідних для покладання відповідальності за заподіяну шкоду, а саме - протиправна поведінка боржника. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Також судами встановлено, що предметом та метою діяльності Підприємства, відповідно до Статуту, затвердженого рішенням 10 сесії Щасливцевської сільської ради від 06.11.2006 № 161, є забезпечення соціально орієнтованих проектів органу місцевого самоврядування сільської ради, розвиток комунального господарства в тому числі через забезпечення населення всіма видами послуг, роботи з товарами народного господарства, в тому числі надання сільському населенню послуг у забезпеченні цього населення питною водою, з метою отримання прибутку за результатом господарської діяльності та наповнення відповідними коштами місцевого бюджету.
Таким чином, стягнення коштів у заявленому розмірі з комунального підприємства буде покладено на бюджет сільської ради.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволення позовних вимог.
Посилання в касаційній скарзі на те, що Підприємство на порушення приписів статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та статті 44 ВК України у період з 01.10.2013 по 30.12.2013 здійснювало забір води з свердловин без дозволу на спеціальне водокористування, тому на підставі статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 111 ВК України та статті 1166 ЦК України воно повинно відшкодувати збитки, заподіяні порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
Касаційну скаргу Державної Азовської морської екологічної інспекції залишити без задоволення, а рішення господарського суду Херсонської області від 18.10.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі № 923/771/16 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов
Суддя В. Селіваненко