Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
ЄУН 335/9291/17Головуючий у 1-й інстанції Рибалко Н.І.
Пр. № 22-ц/778/637/18Суддя-доповідач Гончар М.С.
12 квітня 2018 року м. Запоріжжя
Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С.
за участі секретаря Ващенко З.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Михайлівський» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк «Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича (надалі - Банк), 3-тя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг
У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, в якому просила:
- зобов'язати відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо неї - ОСОБА_2, як вкладника ПАТ «Банк «Михайлівський», що має право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині неотриманих коштів за вкладом ОСОБА_2 по рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ «Банк «Михайлівський» в сумі 5000,00 грн.,
- стягнути з відповідача на її користь понесені витрати на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн.
В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що 28.01.2016 року між ПАТ «Банк «Михайлівський» та ОСОБА_2 був укладений договір №980-015-000182516, відповідно до якого позивач передала у власність Банку грошові кошти в розмірі 30000,00 грн., зі строком користування протягом 368 днів з дати укладання договору (днем закінчення строку користування коштами є 30.01.2017 року) та зі сплатою процентів за користування коштами в сумі 34,78% річних.
16.04.2016 року між ПАТ «Банк «Михайлівський» в особі Головного фахівця Запорізького відділення № 2 Ткач М.В. та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода до договору № 980-015-000182516 від 28.01.2016 року, відповідно до якої сторони домовилися збільшити суму коштів, які передані ПАТ «Банк «Михайлівський» на 5000,00 грн. Квитанцією на здійснення касової операції № 4017347 від 16.04.2016 року підтверджується внесення позивачем на поточний рахунок в ПАТ «Банк «Михайлівський» готівкових коштів у розмірі 4325,00 грн. Крім того, 16.04.2016 року ПАТ «Банк «Михайлівський» перевів на розрахунковий рахунок позивача також 675,00 грн., які були нараховані як проценти за договором за минулі календарні місяці. Таким чином, загальний розмір коштів, переданих ОСОБА_2 за договором, а відповідно і предмет договору став становити 35000,00 грн.
Додаткову угоду до договору позивач оформлювала у відділенні № 2 ПАТ «Банк «Михайлівський» у м. Запоріжжі у суботу - 16.04.2016 року, у зв'язку з чим у відповідного представника Банку на момент підписання була відсутня печатка цієї фінансової установи, а тому паперовий вигляд даної додаткової угоди їй не було видано.
На підставі рішення НБУ від 23.05.2016 року за № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк «Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі ФГВФО) прийнято рішення від 23.05.2016 року № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Цим рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк «Михайлівський» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації на один місяць, з 22.05.2016 року по 22.06.2016 року включно та призначено уповноважену особу ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації - Ірклієнка Ю.П.
Відповідно до рішення Правління НБУ № 124-рш від 12.07.2016 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Михайлівський» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 1213 від 12.07.2016 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку». Процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Михайлівський» розпочато з 13.07.2016 року по 12.07.2018 року та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Михайлівський» Ірклієнка Ю.П.
Повідомленням, що розміщено на офіційному сайті ФГВФО вкладників ПАТ «Банк «Михайлівський» проінформовано, що з 15.07.2016 року розпочинається виплата коштів вкладникам зазначеного банку для отримання яких вкладники можуть звернутися в період з 15.07.2016 року до 26.08.2016 року включно до установ банків - агентів Фонду, ПАТ «Альфа-Банк», ПАТ «Банк Кредит Дніпро», ПАТ «Кредобанк», ПАТ «ПУМБ», ПАТ КБ «Правекс-Банк», АТ «Таскомбанк».
Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО № 1702 від 01.09.2016 року призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Михайлівський» та делеговано всі повноваження ліквідатору банку Волкову О.Ю. з 05.09.2016 року.
Таким чином, на момент віднесення ПАТ «Банк «Михайлівський» до категорії неплатоспроможних на розрахунковому рахунку позивача знаходились грошові кошти в сумі 35000,00 грн.
13.12.2016 року вона - ОСОБА_2 звернулась до ПАТ «Банк «Михайлівський» із заявою, в якій просила включити її до переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду та провести їй виплату грошових коштів в розмірі 35000,00 грн.
01.02.2017 року позивач звернулась до Запорізького відділення № 24 АТ «Таскомбанк», як банка-агента фонду, з проханням виплатити їй гарантовану належну суму, де дізналася, що інформація відносно її вкладу включена до Переліку вкладників ПАТ «Банк «Михайлівський», які мають право на відшкодування за рахунок ФГВФО, однак розмір коштів з її вкладом становив не 35000,00 грн., а 30000,00 грн.
Надалі нею було отримано у відділенні АТ «Таскомбанк» гарантовану суму вкладу в розмірі 10000,00 грн., а залишок в сумі 20000,00 грн. вона отримала згідно заяви про видачу готівки на підставі укладеного з АТ «Таскомбанк» договору № ДВ-101/228415 від 01.02.2017 року банківського вкладу для фізичних осіб «Стабільний». Всього у Запорізькому відділенні АТ «Таскомбанк» вона (позивач) одержала 30107, 09 грн., як виплату коштів від ФГВФО згідно реєстру від 20.01.2017 року, а тому залишок до сплати становить 5000,00 грн.
У березні 2017 року з метою отримання залишку грошових коштів в сумі 5000,00 грн. вона (позивач) звернулась до відділенні ПАТ «ПУМБ», який є банком-агентом фонду, однак отримала відмову з посиланням на те, що у Загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО відсутні відомості по її коштам. Згодом таку ж саму інформацію вона отримала і від ПАТ «Альфа-Банк».
Посилаючись на те, що не включенням її до Загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, що містилися на рахунку № НОМЕР_2 у ПАТ «Банк «Михайлівський» у сумі 5000,00 грн., відповідач порушив її право на вільне користування та розпорядження належними їй грошовими коштами, ОСОБА_2 звернулась до суду.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2017 року (а.с 68-70) у задоволенні позову ОСОБА_2 у цій справі відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 72-81) просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн.
В автоматизованому порядку у цій справі визначено склад колегії суддів апеляційного суду: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гончар М.С. (а.с.84), судді Кочеткова І.В. та Маловічко С.В.
Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження у цій справі за вищезазначеною скаргою позивача відкрито (а.с. 90), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 92) з урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів, яка має постійний склад, (в Апеляційному суді Запорізької області замість 71 судді за штатом працює фактично 20 суддів, з яких 13 суддів у складів судової палати у цивільних справах).
У судовому засіданні 22 лютого 2018 року ухвалою апеляційного суду задоволено самовідвід у цій справі судді - члена колегії суддів апеляційного суду Кочеткової І.В. (а.с. 98, 101).
При повторному автоматизованому розподілі цієї справи суду Кочеткову І.В. замінено суддею Подліяновою Г.С. (а.с. 102-103).
Ухвалою апеляційного суду (а.с. 104) справу призначено до розгляду з урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів апеляційного суду.
У судове засідання 12 квітня 2018 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи представники відповідача та третьої особи (а.с. 107-109) не з'явились, відповідач та третя особа про причини неявки своїх представників апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.
З 15.12.2017 року набрав законної сили ЦПК України в новій редакції.
В силу вимог п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року № 2147-VІІ, якій набрав чинності з 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання представників відповідача та третьої особи і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю позивача ОСОБА_2
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні її позову у цій справі у повному обсязі, керувався ст. ст. 10 - 11, 60, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, та виходив із необґрунтованості позову позивача у цій справі.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є правильним та законним.
При перевірці законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі апеляційний суд виходить із положень ЦПК України, в редакції, що була чинною до 14.12.2017 року включно, тобто чинною на час постановлення оскаржуємого рішення судом першої інстанції у цій справі (18 жовтня 2017 року).
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 28.01.2016 року між ПАТ «Банк «Михайлівський», який виступав в якості повіреного від ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» та ОСОБА_2 був укладений договір № 980-015-000182516, відповідно до якого позивач передала у власність Банку грошові кошти в розмірі 30000 грн., зі строком користування грошовими коштами протягом 368 днів з дати укладання договору (днем закінчення строку користування коштами є 30.01.2017 року) та зі сплатою процентів за користування коштами в сумі 34,78 % річних.
Рішенням Національного Банку України від 23.05.2016 року за № 14/БТ ПАТ «Банк «Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних».
На підставі рішення Правління Національного Банку України № 124-рш від 12.07.2016 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Михайлівський», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 1213 від 12.07.2016 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку». Процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Михайлівський» розпочато з 13.07.2016 року по 12.07.2018 року та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Михайлівський».
Ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює зокрема, такі функції: веде реєстр учасників Фонду; акумулює кошти, отримані з джерел, визначених статтею 19 цього Закону, здійснює контроль за повнотою і своєчасністю перерахування зборів кожним учасником Фонду; здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
Нарахування відсотків за вкладами припиняється у день початку процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).
Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує, в тому числі, перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб - сайті Фонду.
Ст. 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника).
Фонд не пізніше наступного дня після закінчення визначеного цим Законом строку ліквідації банку розміщує на офіційному веб-сайті Фонду оголошення про завершення Фондом виплат гарантованої суми відшкодування.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що на забезпечення гарантій вкладника, позивач ОСОБА_2 01.02.2017 року через банк-агент АТ «Таскомбанк» отримала відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в загальному розмірі 30107,09 грн.
Вказані обставини свідчать про те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виконав свій обов'язок по виплаті відшкодування коштів ОСОБА_2 за договором банківського вкладу від 28.01.2016 року № 980-015-000182516.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_2 фактично не погоджується із бездіяльністю Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк «Михайлівський» Волковим О.Ю. щодо невнесення її до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на підставі додаткової угоди до договору банківського вкладу від 26.01.2017 року.
При цьому, як зазначає у своєму позові позивач, 16.04.2016 року між ПАТ «Банк «Михайлівський» в особі Головного фахівця Запорізького відділення № 2 Ткач М.В. та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода до договору № 980-015-000182516 від 28.01.2016 року, відповідно до якої сторони домовилися збільшити суму коштів, які передані ПАТ «Банк «Михайлівський» на 5000,00 грн.
Факт укладання такої угоди ОСОБА_2 підтверджує квитанцією на здійснення касової операції № 4017347 від 16.04.2016 року, відповідно до якої позивачем внесено на поточний рахунок в ПАТ «Банк «Михайлівський» готівкових коштів у розмірі 4325,00 грн. Крім того, як зазначала у своєму позові позивач, 16.04.2016 року ПАТ «Банк «Михайлівський» перевів на її розрахунковий рахунок 675,00 грн., які були нараховані як проценти за договором за минулі календарні місяці.
Разом із тим, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1058, ст. 1059 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст. 633 цього Кодексу).
Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Всупереч зазначеним вимогам закону, позивач не надала суду належних та допустимих доказів, які би підтверджували факт укладання між ОСОБА_2 та ПАТ «Банк «Михайлівський» додаткової угоди від 16.04.2016 року до договору банківського вкладу та відповідно збільшення розміру її вкладу на 5000,00 грн.
Суд першої інстанції правильно вважав, що додана до позовної заяви квитанція № 4017347 від 16.04.2016 року сама по собі не може свідчити про укладання письмової додаткової угоди до договору банківського вкладу, оскільки по-перше, вказані дії не підтверджені письмовим договором, а по-друге, із вказаної квитанції не вбачається, що грошові кошти надійшли від ОСОБА_2 саме на виконання умов договору банківського вкладу або додаткової угоди до цього договору.
Як вбачається із зазначеної квитанції, 16.04.2016 року ОСОБА_2 перерахувала на поточний рахунок готівкою 4325,00 грн. При цьому, жодних відомостей про те, що ці кошти перераховувалися як вклад на виконання договору банківського вкладу від 28.01.2016 року, або на виконання додаткового договору до договору банківського вкладу від 16.04.2016 року, вказана квитанція не містить. Щодо перерахування в якості вкладу ПАТ «Банк «Михайлівський» 675,00 грн., то ці доводи позивача також жодними доказами не підтверджені.
Будь-яких заяв, клопотань про витребування доказів на підтвердження факту укладення 16.04.2016 року додаткового договору до договору банківського вкладу, а також на підтвердження передачі позивачем ПАТ «Банк «Михайлівський» грошових коштів в сумі 5000,00 грн. в якості вкладу, від позивача ОСОБА_2 до суду першої інстанції не надходило.
При вище викладених обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_2 у цій справі слід відмовити, оскільки позивачем не доведено факт передання нею у користування ПАТ «Банк «Михайлівський» саме в якості вкладу 5000,00 грн., а отже і не доведено, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк «Михайлівський» Волковим О.Ю. були порушені її права внаслідок не включення позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, як позивача, є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію ОСОБА_2, висловлену нею в її позові у цій справі, та яку вона вважає, що є єдино вірною та єдино можливою.
В силу вимог ст. 3 ЦПК України ОСОБА_2 мала право на звернення до суду із вищезазначеним позовом до суду до ПАТ «Банк «Михайлівський», якщо вважала, що останнім порушені її права.
Однак, здійснюючи правосуддя, суд захищає права … юридичних осіб …у спосіб, визначений законами України.
В силу вимог ст. 212 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно).
Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно.
Підстави для звільнення позивача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Позивач ОСОБА_2 не надала суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування свого позову у цій справі.
Суд першої інстанції правильно вважав додану до позовної заяви позивача у цій справі квитанцію № 4017347 від 16.04.2016 року (а.с. 15) саму по собі такою, що не може свідчити про укладання письмової додаткової угоди до договору банківського вкладу, оскільки по-перше, вказані дії не підтверджені письмовим договором, а по-друге, із вказаної квитанції не вбачається, що грошові кошти надійшли від ОСОБА_2 саме на виконання умов договору банківського вкладу або додаткової угоди до цього договору.
Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах апеляційної скарги ОСОБА_2
Оскільки, в силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Так, в силу вимог ст. 367 ч.3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Однак, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у цій справі відсутні, ОСОБА_2 апеляційному суду не надані.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу у цій справі, не ґрунтуються на законі та належних, допустимих доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлено з додержанням вимог ЦПК України.
Крім того, встановлено, що оскаржуємим рішенням суд першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 88 ЦПК України вирішив у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміні.
Також в силу вимог ст. 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у разі відмови позивачу ОСОБА_2 у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок Банку будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору (а.с. 87), сплаченого нею при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду.
Керуючись ст. ст. 10-11, 59-61, 88, 208-209, 212-215, ст.ст. 367-368, 372, 374-375, 381-384, п.п. 8, 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2017 року цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 16 квітня 2018 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.