Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"10" квітня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/1072/17
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Сікорської Н.А.
при секретарі судового засідання: Макарчук В.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Бондарчук В.І., (витяг з ЄДР за № 23279324 від 30.11.2017);
від відповідача: Фрегер Г.В., довіреність № 20 від 09.01.18.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Бондарчука Василя Івановича
до Управління житлово-комунального господарства енергозбереження та комунальної власності Новоград-Волинської міської ради
про стягнення 114729,00 грн.
Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 87268,00 грн. інфляційних та 27461,00грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Ухвалою від 14.02.2018 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.03.2018.
03.03.2018 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та заява про застосування строків позовної давності.
В підготовчому засіданні від 13.03.2018, в порядку ст. 183 ГПК України, оголошено перерву до 20.03.2018.
20.03.20108 позивачем подано відповідь на відзив відповідача.
В підготовчому засіданні від 20.03.2018, в порядку ст. 183 ГПК України, оголошено перерву до 26.03.2018.
Ухвалою від 26.03.2018 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 10.04.2018.
Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Позовні вимоги мотивовані порушенням виконання відповідачем грошових зобов'язань.
Представник відповідача заперечив проти позову, просив застосувати до позовних вимог строк позовної давності.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, господарський суд,-
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 10.01.2007 між Відділом житлово-комунального господарства міської ради, правонаступником якого є Управління житлово-комунального господарства енергозбереження та комунальної власності Новоград-Волинської міської ради (відповідач, замовник) та Фізичною особою підприємцем Бондарчуком Василем Івановичем (позивач, виконавець) було укладено договір на надання послуг зі збирання відходів в м. Новоград-Волинському від будинків приватного сектору (а.с. 21-25).
Рішенням господарського суду Житомирської області від 07.06.2011 у справі № 18/1012 за позовом Фізичної особи-підприємця Бондарчука Василя Івановича до Управління житлово-комунального господарства енергозбереження та комунальної власності Новоград-Волинської міської ради стягнуто з Управління житлово-комунального господарства та комунальної власності Новоград-Волинської міської ради на користь Фізичної особи-підприємця Бондарчука Василя Івановича 152561,40грн. основного боргу; 1525,61грн. витрат по сплаті державного мита; 230,65грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В позові відмовлено в частині стягнення 52,27 грн. основного боргу. Залишено позов без розгляду в частині стягнення 55741,19 грн. інфляційних нарахувань.
З рішення суду у справі № 18/1012 вбачається, що заборгованість в сумі 152561,40 грн. виникла за період з жовтня 2006 року по грудень 2007 року.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 24.112.2013 у справі №18/1012 розстрочено виконання рішення господарського суду Житомирської області від 07.06.2011р. у справі №18/1012 строком на один рік з січня 2014 року по грудень 2014 року.
У період з 30.01.2014 по 03.12.2014 відповідач здійснив погашення основної суми боргу згідно рішення суду від 07.06.2011 у справі № 18/1102, що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи (а.с.26-39).
22.11.2017 позивачем на адресу відповідача направлено претензію з вимогою про сплату 87268,00 грн. інфляційних та 27461,00 грн. 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань (а.с. 40-42).
Відповідач вимоги претензії не виконав, нарахованих інфляційних та 3 % річних не сплатив.
З огляду на те, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання за період з 01.01.2008 по 30.01.2014, посилаючись на ст. 625 ЦК України, позивач заявив до стягнення з відповідача 87268,00 грн. інфляційних та 27461,00 грн. 3% річних.
Відповідач, заперечуючи проти позову подав заяву про застосування строків позовної давності, вважаючи, що позивач звернувся до суду поза межами строку позовної давності. Вказує, що позивачу було відомо про існування прострочення грошового зобов'язання з моменту винесення та вступу в законну силу рішення суду у справі № 18/1012, тобто з 07.09.2011.
Позивач не погоджуючись із доводами відповідача щодо пропуску строку позовної давності вказує, що згідно ухвали господарського суду Житомирської області від 24.12.2013 про розстрочку виконання рішення господарського суду у справі № 18/1012 від 07.06.2011 відповідач здійснював погашення боргу по 08.12.2014. Таким чином вважає, що строк позовної давності перервався визнанням відповідачем суми основного боргу за судовим рішенням та проведенням відповідачем остаточної сплати боргу 08.12.2014.
Вважає, що за стягненням з відповідача 3% річних та інфляційних позивач міг звернутись лише після повного погашення суми основного боргу, що відбулось 08.12.2014.
Вказує, що до суду позивач звернувся 29.11.2017, однак ухвалою суду від 05.12.2017 позовну заяву було повернуто. Повторно позивач звернувся до суду в січні 2018 року.
За таких обставин вважає, що строк позовної давності не пропущенно, тому позов просить задовольнити в повному обсязі.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, врахувавши пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Це положення кореспондується зі ст.193 ГК України, згідно якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приписами ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст.ст. 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Враховуючи викладені обставини, позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційні нарахування.
Згідно розрахунку позивача (а.с.50) позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні за період з 2008 року по 2013 рік на суму простроченої заборгованості 152561,40 грн., які склали 87268,00 грн.
Перевіривши розрахунок інфляційних суд встановив, що позивачем при розрахунку допущено арифметичну помилку. За розрахунком суду, виходячи з вихідних даних позивача, інфляційні складають 87195,14 грн.
Судом встановлено, що 3 % річних позивачем нараховано за період з 01.01.2008 по 31.12.2013 на суму простроченої заборгованості 152561,40 грн., які склали 27461,00 грн. Розрахунок є правомірним та арифметично вірним, отже вимога про стягнення з відповідача 27461,00 грн. 3% річних є обґрунтованою.
Проте, як наголошувалось вище, відповідачем заявлено клопотання про застосування до вимог позивача строку позовної давності.
Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами у зобов'язаннях, визначені у главі 19 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.
Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.261 вказаного Кодексу, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Приписами ст. 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Так, предметом даного спору є вимога про стягнення інфляційних та 3 % річних, нарахованих за період з січня 2008 року по грудень 2013 року. Нарахування здійснено на заборгованість в сумі 152561,40 грн, яка виникла з жовтня 2006 року по грудень 2007 року та підтверджена рішенням суду від 07.06.2011 у справі № 18/1072, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2011.
Таким чином, виходячи з приписів ст. ст. 256, 257, ч. 1 ст 261 ЦК України, позивач про стягнення інфляційних та 3% річних, нарахованих з 2008 року по 2013 рік, звернувся до суду з пропуском трьохрічного строку позовної давності, що вказує на правомірність вимоги відповідача про застосування позовної давності .
Разом з тим, суд не погоджується з твердженнями позивача про переривання строку позовної давності в результаті винесення судом рішення у справі № 18/1012 про стягнення з відповідача 152561,40 грн. основного боргу та остаточною сплатою відповідачем заборгованості у грудні 2014 року, оскільки пред'явлення вимоги про стягнення основного боргу не перериває позовну давності щодо стягнення інфляційних та 3% річних, нарахованих за період з 2008 по 2013 рр.
Строк позовної давності щодо вищевказаних вимог відповідно закінчився через три роки з моменту виникнення права на позов, а до суду, як вбачається з поштового конверту, позивач звернувся 23.01.2018. Звернення позивача до суду 29.11.2017 р. не зупинило перебігу позовної давності, оскільки 05.12.2017 ухвалою суду позовні матеріали були повернуті позивачу без розгляду (а.с. 86).
Слід також вказати, що при зверненні до суду про стягнення заборгованості у справі № 18/1012 позивачу було відомо про порушення його права. Позивач не був позбавлений права пред'явити до відповідача, в тому числі, вимогу про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України в межах строку позовної давності, чим, як вбачається з рішення господарського суду у справі № 18/1012 від 07.06.2011, він частково скористався, заявивши до стягнення 55741,19 грн. інфляційних.
Однак, через невиконання без поважних причин вимог суду щодо надання обгрунтованого розрахунку інфляційних, згідно п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України, позовні вимоги в частині стягнення 55741,19 грн. судом залишені без розгляду.
Відповідно до п. 2.3 Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року № 10, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, встановивши обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 87195,14 грн. інфляційних та 27461,00 грн. 3% річних, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог з підстав спливу позовної давності, про застосування якої заявлено іншою стороною у справі.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача в повному обсязі.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 16.04.18
Суддя Сікорська Н.А.
Віддрукувати:
1- в справу
2,3- сторонам (рек. з повід.)