Іменем України
12.04.2018 Київ К/9901/13561/18 804/803/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шарапи В.М.,
суддів Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву громадської організації «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» в інтересах члена своєї організації ОСОБА_2 (далі - Громадська організація) про прегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2017 року у справі за позовом Громадської організації до голови Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, т.в.о. заступника начальника - начальника слідчого відділу Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Євлахова С.О. про визнання незаконними дій і бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (який набрав чинності 15 грудня 2017 року; далі - Закон № 2147-VIII) внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та викладено його в новій редакції.
Пунктом 1 частини першої розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII) встановлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
За правилами пунктів 1, 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) підставами для перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2017 року адміністративний позов повернуто з підстав, установлених пунктами 3, 4 статті 108 КАС України.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 31 березня 2017 року відмовив у задоволенні клопотання особи, яка подала апеляційну скаргу, про звільнення від сплати судового збору та залишив без руху апеляційну скаргу через невідповідність її вимогам частині шостій статті 187 КАС України - до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору. Надав строк для сплати судового збору протягом 10 днів з дня отримання ухвали.
Ухвалою від 13 квітня 2017 року цей суд повернув апеляційну скаргу Громадської організації на підставі пункту 1 частини третьої статті 108, частини третьої статті 189 КАС України у зв'язку із невиконанням вимог частини шостої статті 187 КАС України в частині долучення до апеляційної скарги документа про сплату судового збору.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 вересня 2017 року залишив без змін ухвалу суду апеляційної інстанції від 13 квітня 2017 року.
Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2017 року Громадська організація звернулася із заявою про перегляд цього судового рішення на підставі пунктів 1, 2 частини першої статті 237 КАС України.
На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 23 квітня 2015 року (справа № К/800/12853/15), 3 березня 2016 року (справа № К/800/25901/15), які, на думку Громадської організації, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 2 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VІ) та частини шостої статті 187 КАС України у подібних правовідносинах.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що громадська організація без створення юридичної особи є платником судового збору відповідно до статті 2 Закону № 3674-VІ. Статтею 5 цього Закону вона не звільнена від сплати судового збору. Тому на думку суду касаційної інстанції, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 31 березня 2017 року обґрунтовано застосував частину шосту статті 187 КАС України, залишивши апеляційну скаргу без руху через несплату судового збору, а ухвалою від 13 квітня 2017 року повернув касаційну скаргу у зв'язку з тим, що Громадська організація не усунула недоліки апеляційної скарги шляхом сплати судового збору.
У судових рішеннях від 23 квітня 2015 року (справа № К/800/12853/15)та 3 березня 2016 року (справа № К/800/25901/15), наданих на порівняння, Вищий адміністративний суд України зазначив, що апеляційний суд помилково прийшов до висновку про те, громадська організація, яка здійснює свою діяльність без статусу юридичної особи, є платником судового збору відповідно до Закону № 3674-VІ. При цьому вказав, що апеляційний суд безпідставно зобов'язав громадську організацію, яка здійснює свою діяльність без статусу юридичної особи, сплатити судовий збір і як наслідок, безпідставно повернув апеляційну скаргу. Тобто констатував порушення судом апеляційної інстанції вимог частини шостої статті 187 КАС України через невірне застосування статті 2 у взаємозв'язку із статтею 5 Закону № 3674-VІ.
За таких обставин Вищим адміністративним судом України неоднаково застосовано статтю 2 Закону № 3674-VІ та частину шосту статті 187 КАС України при оскарженні ухвали про повернення позовної заяви, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм права, колегія суддів виходить із такого.
На думку суду питання щодо сплати судового збору громадськими організаціями, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, належним чином врегульовані Законом № 3674-VІ.
Статтею 2 Закону № 3674-VІ визначено, що платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом. При цьому зазначення після слів: «підприємства, установи, організації» словосполучення: «інші юридичні особи» суд трактує таким чином, що підприємства, установи, організації в даному випадку слід розглядати виключно як юридичні особи.
Статтею 4 Закону № 3674-VІ визначено, що ставки судового збору встановлюються за подання до адміністративного суду позовної заяви немайнового характеру (яка подана у цій справі) суб'єктом владних повноважень, юридичною особою, або фізичною особою-підприємцем 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави суду робити висновок, що Законом № 3674-VІ громадські організації, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, не визначені платниками судового збору, оскільки вони не є ні юридичною ні фізичною особою.
Відповідно, такі організації не зазначені і у статті 5 Закону № 3674-VІ як суб'єкти, які звільнені від сплати судового збору.
Ураховуючи зазначене, Вищий адміністративний суд України дійшов помилкового висновку про те, що громадська організація, яка здійснює діяльність без створення юридичної особи повинна додавати документ про сплату судового збору. Тому у цій справі Вищим адміністративним судом України було допущено невірне тлумачення вимог статті 2 Закону № 3674-VІ та частини шостої статті 187 КАС України.
За правилами підпункту «а» пункту 1 частини другої статті 243 КАС України у разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.
Аналіз наведених норм процесуального права дають підстави вважати, що Вищим адміністративним судом України було допущено порушення норм процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, тому ухвалу цього суду від 18 вересня 2017 року слід скасувати, а справу передати на розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись пунктом 1 частини першої Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року), суд,
постановив:
Заяву громадської організації «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» в інтересах члена своєї громадської організації ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2017 року скасувати, а справу передати на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року).
Суддя-доповідач В.М. Шарапа
Судді В.М. Бевзенко
Н.А. Данилевич