Іменем України
11 квітня 2018 року
м. Київ
справа №183/1341/16
адміністративне провадження №К/9901/6876/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Громадської організації "Незалежна Правозахисна Громадська Організація "Право на Захист" в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року (суддя: Суховаров А.В.) у справі №183/1341/16 за позовом ОСОБА_1 до депутата Новомосковської міської ради Дніпропетровської області Александровича Андрія Володимировича про зобов'язання надати відповідь на інформаційний запит,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до депутата Новомосковської міської ради Дніпропетровської області Александровича Андрія Володимировича, в якому просив визнати неправомірними дії відповідача щодо приховування інформації (Декларації за 2014 рік) та ненадання її на його інформаційний запит від 16 лютого 2016 року вх№ж-45пі/16; зобов'язати надати відповідь на його інформаційний запит та копію декларації про доходи, отримані відповідачем за 2014 рік.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у справі за вказаним адміністративним позовом.
На погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції позивач звернулось з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції. Одночасно скаржником було подано клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, а апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
Не погоджуючись з ухвалою апеляційного суду, ГО "Незалежна Правозахисна Громадська Організація "Право на Захист" в інтересах позивача звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року та направити справу для продовження розгляду.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача не надходив.
Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені положеннями Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою).
Згідно з частинами першою та другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі; суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Аналогічні положення закріплені також частиною першою статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою).
Вказані норми дають підстави для висновку, що звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов'язком суду, при цьому суд, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони.
Визначення майнового стану сторони є оціночним критерієм та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо, залежно від рівня майнового стану, сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.
Водночас, статтею 49 КАС України (в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою), передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи) добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо сплати судового збору.
З метою виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для цього.
В свою чергу, обґрунтовуючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, позивач посилався на те, що тимчасово не працює, а тому невзмозі сплачувати судовий збір за всіма скаргами, які подає до суду. Водночас, обставини відсутності коштів на сплату судового збору скаржник не підтвердив жодними належними та допустимими доказами.
Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з доводами суду апеляційної інстанції, що вказана обставина сама по собі не підтверджує відсутність у позивача коштів на сплату судового збору та не може слугувати підставою для звільнення розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.
Стосовно посилань скаржника на норми міжнародного законодавства та правові позиції ЄСПЛ в частині порушення судом права на доступ до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно з пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими («KREUZ v. POLAND» №28249/95).
Таким чином, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним, обґрунтованим, постановленим при з дотриманням норм процесуального права та з наданням оцінки всім аргументам учасників, а тому не підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року у справі № 183/1341/16 залишити без змін, а касаційну скаргу Громадської організації "Незалежна Правозахисна Громадська Організація "Право на Захист" в інтересах ОСОБА_1, - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх
Судді: О.В. Білоус
Т.Г. Стрелець