Іменем України
12 квітня 2018 року
Київ
справа №804/3787/17
адміністративне провадження №К/9901/2648/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шарапи В.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 у складі колегії суддів: Головко О.В. (головуючий), Ясенової Т.І., Суховарова А.В. у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2017 позов задоволено. Скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №1 о/с від 03.01.2017 в частині звільнення ОСОБА_2 з посади спеціаліста з режиму секретності I категорії Кам'янського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області; поновлено ОСОБА_2 на посаді спеціаліста з режиму секретності I категорії Кам'янського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області; стягнуто з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.01.2017 по 12.09.2017 у розмірі 52 235, 94 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивачу не було запропоновано всіх вакантних посад, які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, з урахуванням можливості переведення в межах ГУНП в Дніпропетровській області, що є порушенням приписів статті 49-2 КЗпП України. Крім того, відповідачем не було доведено, що ОСОБА_2 не мала переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову про відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційний суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 було попереджено про скорочення займаної нею посади у встановленому законом порядку, а відповідачем пропонувалась аналогічна посада спеціаліста режимно-секретного сектору на період відпустки основного працівника по догляду за дитиною, проте позивач від запропонованої посади відмовилася. Стаття 42 КЗпП України передбачає лише певні випадки, за яких особі може бути надано переважне право на залишення на роботі, тоді як вказана норма права не встановлює для роботодавця обов'язку щодо залишення певного працівника на роботі. Суд зазначив, що при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації перевага для залишення на посаді правомірно була надана іншим працівникам, а не позивачу.
ОСОБА_2 оскаржила в касаційному порядку вказане судове рішення апеляційного суду з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати, а постанову суду першої інстанції залишити в силі. Аргументами на обгрунтування вимог скарги зазначає, що одночасно з попередженням про звільнення їй не було запропоновано іншу роботу всіх вакантних посад, які позивач може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, з урахуванням можливості переведення в межах ГУ НП в Дніпропетровській області, а не тільки відділення, в якому вона працювала. Судом апеляційної інстанції не було застосовано норми частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню в спірних правовідносинах. Крім цього, на думку заявника, апеляційним судом не надано належної правової оцінки обставинам, за яких саме вона має переважне право залишення на посаді, зокрема, - найбільш тривалий безперервний стаж роботи та наявність необхідної освіти для зайняття відповідної посади.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції, як таку, яка прийнята з урахуванням всіх обставин справи та на підставі норм чинного законодавства - без змін. Учасники справи не заявляли клопотань про розгляд касаційної скарги за їх участю.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд приходить до таких висновків.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 займала посаду спеціаліста з режиму секретності I категорії Кам'янського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області.
Наказом Національної поліції України №1054дск від 24.10.2016 «Про організаційно-штатні зміни в Національній поліції» (оголошений наказом ГУНП в Дніпропетровській області №3277/дск від 01.11.2016) затверджено постійні штати Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, скорочено усі посади. У затверджених постійних штатах Кам'янського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області було уведено 4 посади державних службовців: провідний спеціаліст з режиму секретності - 1 посада; спеціаліст з режиму секретності - 3 посади.
01.11.2016 ОСОБА_2 було попереджено про скорочення займаної нею посади. Відповідно до Акту №1 від 08.11.2016 та Акту №2 від 03.01.2017, складених посадовими особами Кам'янського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області та долучених до особової справи ОСОБА_2, позивачу було запропоновано посаду спеціаліста режимно-секретного сектору Кам'янського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області на період відпустки основного працівника по догляду за дитиною ОСОБА_5, проте позивач відмовилася від запропонованої посади.
Наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №1 о/с від 03.01.2017 «По особовому складу» ОСОБА_2 звільнено з посади спеціаліста з режиму секретності I категорії Кам'янського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників.
Так, стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 3 вказаної статті встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України визначено порядок вивільнення працівників, який передбачає, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
При цьому, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 по справі №6-1723цс17.
Судами встановлено, що наказом Національної поліції України від 06.11.2015 року №4 були оголошені тимчасові штати ГУНП, у відповідності до яких у складі Кам'янського відділу поліції ГУ НП налічувалося дев'ять посад державних службовців, а саме: - спеціаліст (2-ї, 1-ї категорії) - 4 посади; одна посада провідного спеціаліста з режиму секретності та чотири - спеціаліста з режиму секретності, однак 24.10.2016 наказом Національної поліції України № 1054 дск було затверджено постійні штати ГУ НП, при цьому тимчасові штати ГУ НП скасовано, скорочено всі посади, а безпосередньо до Кам'янського відділу поліції ГУ НП введено чотири посади державних службовців, а саме: одна посада провідного спеціаліста з режиму секретності та три - спеціаліста з режиму секретності, тобто з чотирьох посад державних службовці з режиму секретності стало - три.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 належним чином, з дотриманням вимог ст.49-2 КЗпП України була попереджена 01.11.2016 про її наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці (01.01.2017 року є вихідним днем, а тому першим робочим днем є 03.01.2017 року - день звільнення позивача).
Однак, при попередженні 01.11.2016 року про наступне звільнення з роботи позивачу не було запропоновано роботу в Кам'янському відділі поліції ГУНП за відповідною посадою чи спеціальністю, а за відсутності роботи - іншу. Вперше запропоновано ОСОБА_2 роботу в Кам'янському відділі поліції ГУ НП заступником начальника відділу Кам'янського ВП Москот В.М. лише 08.11.2016 та 03.01.2017, про що надано копії Актів №1 від 08.11.2016 та Акту №2 від 03.01.2017, що є порушенням приписів ст. 49-2 КЗпП України. З Актів № 1 та № 2 вбачається, що ОСОБА_7 відмовилась від запропонованої тимчасової посади на час відпустки для догляду за дитиною до 3-х років основного працівника ОСОБА_5
При цьому, під час судового розгляду справи позивачем заперечувався факт пропонування іншої роботи та оформлення такої пропозиції належними доказами. Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції в якості свідка ОСОБА_8 зазначив про складання вищезазначених актів та пропонування позивачу посади спеціаліста на період відпустки по догляду за дитиною. Також свідок зазначив, що позивачу пропонували посаду в м.Жовті Води, однак позивач відмовилась від даної посади, при цьому інших належних та допустимих доказів такої пропозиції та відмови позивача щодо посади в м.Жовті води до суду не надано.
Таким чином, як вірно враховано судом першої інстанції, при звільненні позивачу не було запропоновано всіх вакантних посад, які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, з урахуванням можливості переведення в межах Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, а не тільки відділення де вона працювала (Кам'янське відділення поліції ГУ НП в Дніпропетровській області).
Враховуючи наведене, колегія суддів касаційного суду погоджується доводами позивача щодо неналежного виконання відповідачем обов'язку, визначеного у частині 2 статті 40, частині 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України, та, як наслідок, порушення ним порядку звільнення позивача з займаної посади.
Колегія суддів приймає також доводи позивача про те, що відповідачем неправомірно надано переважне право на залишення на роботі іншим працівникам, оскільки доказів виконання посадових обов'язків іншими працівниками з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці суду надано не було. Наявна в матеріалах справи довідка щодо результатів оцінки кваліфікаційних вимог та обсягів оброблених документів працівниками з режиму секретності Кам'янського відділення поліції ГУ НП в Дніпропетровській області та його відділень за ІІІ квартал 2016 року видана начальником РСС Кам'янського відділення поліції ГУ НП, містить інформацію щодо обсягу оброблених документів, які надходили до відділення поліції та не вказує на продуктивність праці конкретних працівників. Як правильно враховано судом першої інстанції, документообіг та обсяг оброблених документів в структурних підрозділах прямо не залежить від суб'єктивних факторів, тобто волі та бажання працівників, які оброблюють дані документи, тому вказані в довідці факти не можуть вважатися об'єктивними та виступати належними доказами по показникам щодо продуктивності праці.
Крім цього, згідно зі службової характеристики позивача вбачається, що ОСОБА_2 зарекомендувала себе з позитивного боку, як грамотний, освічений, дисциплінований, відповідальний працівник. Згідно атестаційних листів та щорічної оцінки виконання державним службовцем посадових обов'язків і завдань ОСОБА_2 відповідала займаній посаді.
З огляду на зазначене, колегією суддів приймаються доводи позивача про те, що судом апеляційної інстанції не було застосовано норми частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню в спірних правовідносинах. Натомість, суд першої інстанції при ухваленні судового рішення правильно застосував вказані норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права.
Таким чином, постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2017 відповідає закону і скасована апеляційним судом помилково.
Згідно зі статтею 352 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 356, 359 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 - скасувати.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2017 у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
...........................
...........................
...........................
В.М. Шарапа
В.М. Бевзенко
Н.А. Данилевич ,
Судді Верховного Суду