12 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/17449/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Національні інвестиції"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 (у складі колегії суддів: Власов Ю.Л. (головуючий), Буравльов С.І., Андрієнко В.В.)
у справі № 910/17449/17
за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД Груп"
про стягнення 108 123 070,93 грн,
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" (далі - ПАТ "Банк "Національні інвестиції") повернуто без розгляду з підстав, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК; у редакції, чинній до 15.12.2017), оскільки позивачем не надано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.
У мотивувальній частині ухвали суд зазначив про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про звільнення або відстрочення сплати судового збору, у зв'язку з неподанням належного доказу на підтвердження відсутності коштів на рахунках позивача, що б свідчило про неможливість останнього сплатити судовий збір.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо підстав повернення позовної заяви без розгляду
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у січні 2018 року ПАТ "Банк "Національні інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Національні інвестиції" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.10.2017, а позовні матеріали справи передати на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Касаційну скаргу скаржник обґрунтовує тим, що судом не було враховано майновий стан позивача, що призвело до безпідставного повернення позовної заяви без розгляду, чим порушено право позивача на справедливий судовий розгляд. Апеляційний суд неповно і не всебічно розглянув подані позивачем докази та як наслідок помилково прийняв постанову про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 57 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Підстави повернення позовної заяви було передбачено у статті 63 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, пунктом 4 частини 1 якої визначено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі. Разом із тим частиною 3 цієї норми було передбачено, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.
Судом першої інстанції установлено, і це також підтверджено судом апеляційної інстанції, що ПАТ "Банк "Національні інвестиції" при зверненні із позовом у цій справі не було подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Водночас позивачем заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати, яке обґрунтовано впровадженням у банку ліквідаційної процедури та відсутністю коштів на накопичувальному рахунку.
За змістом статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до статті 44 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Згідно зі статтею 1 цього Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час подання позову), враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі (частина 1). Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина 2).
Отже, єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 зазначеного Закону, є врахування ним майнового стану сторін. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи та подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Вирішуючи клопотання ПАТ "Банк "Національні інвестиції", місцевий господарський суд установив, що позивачем не долучено жодного належного доказу на підтвердження відсутності коштів на рахунках, що б свідчило про неможливість сплатити судовий збір. Надана позивачем довідка про стан коштів на накопичувальному рахунку, не прийнята судом як належний доказ, оскільки ця обставина не свідчить про відсутність коштів на інших рахунках та відсутність коштів загалом станом на дату подання позовної заяви.
Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції і зазначив, що позивачем не надано доказів того, що накопичувальний рахунок є єдиним рахунком позивача, оскільки цей довід не підтверджено належними доказами. Також суд зауважив, що для підтвердження відсутності у позивача коштів, необхідних для сплати судового збору, останній мав надати довідку з Державної фіскальної служби України про наявність усіх відкритих рахунків і, відповідно, виписки із усіх банківських установ про відсутність коштів на таких рахунках.
За встановлених обставин неналежного підтвердження позивачем підстав щодо неспроможності сплатити судовий збір, справляння якого передбачено законом, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для прийняття до розгляду позовної заяви та необхідності повернення її відповідно до пункту 4 частини 1 статті 63 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017.
У статті 129 Конституції України та статті 42 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасникам процесу перед іншими учасниками судового процесу, зокрема, шляхом прийняття їх позовних заяв без надання доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі призводить до порушення зазначеного конституційного принципу, що є неприпустимим.
Саме із таких мотивів виходив як суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву з наведених вище підстав, так і суд апеляційної інстанції, залишаючи ухвалу місцевого господарського суду без змін.
Разом із тим колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за судом. Відповідно, суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.
Таким чином, ураховуючи наведені норми та практику Європейського суду з прав людини щодо тлумачення і застосування положень пункту 1 статті 6 Конвенції, колегія суддів зазначає, що сплата судового збору за подання позовної заяви передбачена положеннями ГПК, Законом України "Про судовий збір" і не може вважатися обмеженням доступу до суду, що узгоджується із рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі".
Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Ураховуючи наведене вище та межі перегляду справи судом касаційної інстанції, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін як така, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга ПАТ "Банк "Національні інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Національні інвестиції" підлягає залишенню без задоволення.
Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК слід покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Національні інвестиції" залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 у справі № 910/17449/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І.С. Берднік
Судді: І.С. Міщенко
В.Г. Суховий