Іменем України
13.04.2018 Київ К/9901/17937/18 308/10668/13-а
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Бевзенка В.М.,
суддів: Данилевич Н.А., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 08.02.2017 у справі за позовом ОСОБА_2 до Міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, Управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді Закарпатської області про скасування постанови та зобов'язанні вчинити певні дії, -
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.02.2017 касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2014 залишено без змін.
Приймаючи таке рішення, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що положення частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №2464-VI) не поширюються на осіб, які отримують пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII), незважаючи на можливе досягнення ними загального пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком.
Не погоджуючись з ухвалою Вищого адміністративного суду України 08.02.2017, ОСОБА_2 подав заяву про її перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність з підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15.12.2017).
На підтвердження наведених у заяві доводів ОСОБА_2 надав постанову Верховного Суду України від 15.04.2014, висновкам якої, на його думку, ухвала Вищого адміністративного суду України від 08.02.2017 не відповідає.
Ухвалою Верховного Суду України від 22.03.2017 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, Управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді Закарпатської області про скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 08.02.2017.
У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції) матеріали заяви передано до Верховного Суду.
Перевіривши наведені у заяві доводи, Суд дійшов висновку про її необґрунтованість з огляду на таке.
За правилами пункту 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України мотивами перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду України від 15.04.2014, наданої на підтвердження наведених у заяві доводів, суд дійшов висновку, що особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII), не є платниками єдиного внеску за себе згідно з частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI, так як і особи, які є пенсіонерами за віком на загальних умовах, оскільки згадана норма не містить будь-яких винятків щодо пенсіонерів за віком.
Спірні правовідносини щодо наявності підстав для звільнення від сплати єдиного внеску осіб, які отримують пенсію за вислугу років, не були предметом розгляду Верховним Судом України у вищезгаданій справі.
Зі змісту рішення, про перегляд якого подано заяву, та рішення Верховного Суду України, наданого для порівняння, не вбачається неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду цих справ, перевірка правильності встановлення яких не входить до компетенції Верховного Суду України.
Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України за пунктом 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, не підтвердилися, в задоволенні заяви слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховий Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
На підставі викладеного, керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017), Суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 08.02.2017 у справі за позовом ОСОБА_2 до Міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, Управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді Закарпатської області про скасування постанови та зобов'язанні вчинити певні діївідмовити.
Постанова є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М.Бевзенко
Судді Н.А.Данилевич
В.М.Шарапа