13 квітня 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/505/18
ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними рішень від 30.03.2017 р. №№ 44, 45 та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_2, ОСОБА_3 (далі - позивачі) звернулися з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач), в якому просять визнати протиправними рішення управління Пенсійного фонду України в м.Херсоні від 30.03.2017 р. №№ 44, 45 про відмову в поновленні виплати пенсії за віком; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок розміру та поновити виплату пенсій за віком позивачам, починаючи з 07.10.2009 р. з врахуванням компенсації втрати частини доходів із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючим пенсіонерам та дітям війни.
В обґрунтування позову зазначають, що до квітня 1996 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мешкали в у АДРЕСА_1, та отримували пенсії за віком. Після чого виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку з чим виплату пенсій було припинено. Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 р. від 07.10.2009 р. визнано неконституційними положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території. 24.02.2017 р. представник позивачів ОСОБА_4 звернулася до Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні з заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 07.10.2009 р. як непрацюючим пенсіонерам, дітям війни. Супровідним листом ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області від 31.01.2018 р. представнику позивача ОСОБА_4 надіслано копії протоколів від 30.03.2017 р. № 44, № 45 відповідно до яких відмовлено в поновленні позивачам виплати пенсій за віком, так як разом із заявою надано копії їх паспортів для виїзду за кордон, в яких відсутні дані про місце їх проживання на території України (м.Херсон). Також повідомлено, що ОСОБА_3 отримувала пенсію по інвалідності (безтерміново), а тому немає підстав поновлювати їй пенсію за віком. Протоколи від 30.03.2017 р. № 44, № 45 є протиправними, оскільки позбавляють позивачів можливості отримувати пенсії, що порушує їх права, передбачені Конституцією та іншими нормативно-правовими актами України.
Ухвалою від 19.03.2018 р. відкрито провадження у даній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.
04.04.2018 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого заперечує проти задоволення позову. Вказує, що пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. На даний час двосторонніх угод між Україною та Ізраїлем щодо соціального забезпечення громадян іншої країни не укладено. Згідно приписів ст.92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Положення даної норми чинні так як неконституційними не визнавались. Крім того, позивачами не було додержано встановлений чинним законодавством порядок звернення за поновленням пенсії. Так, при зверненні не було дотримано форми відповідних заяв, із заявами про поновлення виплат звернувся представник, а не особисто позивачі. Також, до заяв було долучено копії паспортів для виїзду за кордон ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які не містять даних про місце проживання (реєстрації) в Україні та не надають прав користуватись своїми правами та обов'язками на території держави як паспорт громадянина України. Зазначає, що посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. №25-рп/2009 є безпідставним, оскільки ним було скасовано норми, якими було врегульовано поновлення пенсії за кордоном, при цьому законодавцем не прийнято нових норм, які б врегульовували дані правовідносини. Вважає, що позивачам правомірно відмовлено в поновленні виплати пенсій за віком, адже підстави для такого поновлення відсутні. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ст.263 КАС України справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Оскільки провадження у справі відкрито 19 березня 2018 року, суд розглядає справу в межах строку, встановленого ч.2 ст.263 КАС України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянами України, які з 11 березня 1996 року виїхали з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де 27.05.1996 р. взяті на консульський облік в Посольстві України в державі Ізраїль.
З 29.02.1988 р. ОСОБА_2 було призначено безстроково пенсію за віком, взято на облік в управлінні Пенсійного фонду України в Суворовському районі м.Херсона та видано пенсійне посвідчення № 131198.
ОСОБА_3 призначено пенсію за віком з 11.10.1985 р. безстроково, взято на облік в управлінні Пенсійного фонду України в Суворовському районі м.Херсона та видано пенсійне посвідчення № 121585.
Пенсійні виплати позивачам припинено у 1996 році у зв'язку з їх виїздом на постійне місце проживання за кордон.
24 лютого 2017 року представник позивачів за довіреністю ОСОБА_4 звернулась до управління Пенсійного фонду України в м.Херсон із заявами про призначення/перерахунок пенсії, в яких просила перерахувати, поновити пенсії за віком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 07.10.2009 р. в розмірах відповідно до чинного пенсійного законодавства, як не працюючим пенсіонерам, дітям війни, витребувати пенсійну справу, здійснити запити щодо отримання необхідних документів. До заяв долучені наступні пакети документів: апостильовані нотаріально засвідчені копії паспортів позивачів для виїзду за кордон серії КС 440616 та серії КС 440612, пенсійних посвідчень № 131198 та № 121585, карток платників податків, довіреності на повноваження їх представника із нотаріальним засвідченням справжності підпису позивачів від 07.02.2017 р. № 80/17, а також заяви про перерахування пенсійних виплат на відкритий банківський рахунок в ПАТ КБ "ПриватБанк" від 23.02.2017 р.
На запит управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні від 27.02.2017 р. № 5285/02 супровідним листом управління праці та соціального захисту населення в Суворовській районній у м.Херсоні раді від 17.03.2017 р. № 1576 надіслано запитувачу архівні пенсійні справи ОСОБА_3 та ОСОБА_2
ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області від 31.01.2018 р. №№ 532/Г-25, 533/Г-25 надіслано представнику позивачів ОСОБА_4 копії протоколів від 30.03.2017 р. №№ 44, 45.
Протоколами засідання комісії для розгляду питань, пов'язаних з призначенням (перерахунком) та виплатою пенсій відповідно до чинного законодавства України про пенсійне забезпечення управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні від 30.03.2017 р. №№ 44, 45 вирішено відмовити уповноваженому представнику ОСОБА_4 в поновленні виплати пенсій за віком ОСОБА_2 та ОСОБА_3, так як позивачі звернулись за поновленням виплати пенсій з порушенням встановлених для цього вимог.
Не погоджуючись з відмовами в поновленні виплати пенсій за віком, викладеними у протоколах від 30.03.2017 р. №№ 44, 45, позивачі звернулись до суду із цим позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) принципами загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, поряд з іншими, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат, державна гарантія реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Виплату пенсії за віком позивачам припинено у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю, тобто на підставі ст.ст.49, 51 Закону №1058-ІV.
Згідно п.2 ч.1 ст.49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст.51 Закону №1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.
Відповідно до ст.147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно положень даного рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Отже, за своїм змістом рішення Конституційного Суду України надає висновок щодо неконституційності положень Закону № 1058-ІV по відношенню до пенсіонерів, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Внаслідок його ухвалення у таких осіб відновилось право на отримання призначеної пенсії, а у органів Пенсійного фонду України відновився обов'язок поновити виплату такої пенсії та виплатити її на першу вимогу пенсіонера.
У своєму відзиві на позов відповідач вказує на безпідставність посилань позивачів на рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009, оскільки ним скасовано норми, якими було врегульовано питання виплати пенсії громадянам України, які проживають за кордоном, при цьому законодавцем не прийнято нових норм, які б врегульовували дані правовідносини. Також, посилається на ст.92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" згідно якої громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються, та положення якої чинні так як неконституційними не визнавались.
Суд не погоджується з вказаними твердженнями відповідача з огляду на наступні приписи законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
В мотивувальній частині рішення № 25-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що існує ряд інших правових актів, в яких містяться посилання на статті 49, 51 Закону № 1058-ІV або вказується, що пенсійне забезпечення деяких категорій громадян, які проживають за межами України, здійснюється лише на підставі міждержавних договорів. Зокрема, такі положення є у ст.3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ч.3 ст.1, ч.2 ст.92 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ч.1 ст.59 прим.1 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Пунктом 3 резолютивної частини рішення № 25-рп/2009 звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
На даний час відповідних нормативно-правових актів, які б визначали порядок виплати, перерахунку, поновлення пенсії та відшкодування шкоди громадянам України, які проживають за кордоном, законодавцем не прийнято, що однак, не є підставою для порушення їх конституційних прав та соціальних гарантій.
Таким чином, у зв'язку з визнанням неконституційними п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суд вважає безпідставним посилання позивача і на ст.92 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка містить аналогічні до визнаних неконституційними положення.
Відмову в поновленні виплати пенсій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обґрунтовано тим, що позивачами не було додержано встановленого чинним законодавством порядку звернення за поновленням пенсії відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Так, при зверненні не було дотримано форми відповідних заяв, із заявами про поновлення виплат звернувся представник, а не особисто позивачі. Також, до заяв було долучено копії паспортів для виїзду за кордон ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які не містять даних про місце їх проживання (реєстрації) на території Україні та не надають прав користуватись своїми правами та обов'язками на території держави як паспорт громадянина України.
З вказаними доводами відповідача суд не погоджується, вважає їх безпідставними у зв'язку із наступним.
Відповідно до абз.5 п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
З матеріалів справи слідує, що днем звернення представника позивачів з заявами про перерахунок та поновлення виплати пенсій є 24.02.2017 р.
Згідно п.4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Додатком 2 Порядку № 22-1 затверджено єдину форму заяви про призначення/ перерахунок пенсії. Окремих вимог подачі заяви про поновлення виплати пенсії законом не визначено, а тому, суд вважає, що представником позивачів для звернення про перерахунок та поновлення виплати пенсії правомірно використано форму, передбачену додатком 2 Порядку № 22-1.
Крім того, з матеріалів справи слідує, що відповідачем прийнято заяви представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Відповідачем по справі було видано заявнику розписки-повідомлення № 1/940 та № 1/941 про прийняття 24.02.2017 р. заяв та доданих до них документів, які зареєстровано в журналі реєстрації за №№2676 та 2679. При цьому, в розписках-повідомленнях не було зазначено зауважень до форми заяв чи переліку відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви.
У протоколі засідання комісії для розгляду питань, пов'язаних з призначенням (перерахунком) та виплатою пенсій відповідно до чинного законодавства України про пенсійне забезпечення від 30.03.2017 р. № 45 вказано, що згідно архівної пенсійної справи ОСОБА_3 вона отримувала пенсію по інвалідності, тому поновити пенсію за віком немає підстав.
Суд не бере вказаний висновок відповідача до уваги, адже як свідчать матеріали архівної пенсійної справи ОСОБА_3, копію яких надано до матеріалів справи, ОСОБА_3 було призначено пенсію за віком, про що також свідчать дані, вказані в її пенсійному посвідченні № 121585.
Документом, який підтверджує призначення особі пенсії, є пенсійне посвідчення, що видається органом, що призначає пенсію, відповідно до Порядку обліку, зберігання, оформлення та видачі пенсійних посвідчень у Пенсійному фонді України та його органах (п.4.9 Порядку № 22-1).
Нормами пенсійного законодавства України не встановлено вимог щодо виключно особистої подачі заяви про перерахунок та поновлення виплати пенсії, як і не встановлено обмежень на звернення з такою заявою представника пенсіонера.
Відповідно до ч.1 ст.44 Закону №1058-ІV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подається до територіального органу Пенсійного фонду особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Заяви від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 містили прохання перерахувати та поновити виплати пенсій, що цілком допускає звернення представника на підставі ч.1 ст.44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Повноваження ОСОБА_4 як представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтверджені нотаріально посвідченою довіреністю від 07.02.2017 р., належним чином засвідчені копії якої до заяв про призначення/перерахунок пенсії від 24.02.2017 р.
Відповідно до п.2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
У відповідності до ст.5 Закону України "Про громадянство України" документами, які підтверджують громадянство України є, серед іншого, паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина для виїзду за кордон.
До того ж, п.2.25 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про виплату пенсії у зв'язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.
До заяв було додано належним чином засвідчену копію національного паспорта та картки платника податків ОСОБА_4, як представника, а також нотаріально засвідчені копії паспортів для виїзду за кордон ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які належним чином підтверджують громадянство України.
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування (п.2.22 Порядку № 22-1).
Однак, в заявах про перерахунок та поновлення виплати пенсії зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у 1996 році зняті з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2, та на даний час проживають за адресою: Ізраїль, АДРЕСА_3. А тому, суд погоджується з позицією позивачів, що громадяни України, які постійно проживають за кордоном не мають прописки в Україні, а тому фізично не можуть надати до органу пенсійного фонду відповідний документ підтверджуючий прописку на її території.
Відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
У відповідності до абз.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.
Крім того, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 р. № 672-р схвалено стратегію модернізації та розвитку Пенсійного фонду України на період до 2020 року, якою, зокрема, впроваджено заходи обслуговування громадян незалежно від місця їх реєстрації.
Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини встановлено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Із вказаного вище вбачається, що позивачі проживаючи в Ізраїлі, як громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, які проживають на її території, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмежень прав на соціальний захист, в тому числі права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання.
Враховуючи викладене, cуд приходить до висновку, що з набранням чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.
Відтак, відповідачем всупереч висновку, викладеного в рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року та рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України", яке є джерелом права, протиправно відмовлено позивачам в поновленні виплати пенсій, на яке вони мають право незалежно від місця їх проживання.
Згідно п.п.2-4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування протоколів засідання комісії для розгляду питань, пов'язаних з призначенням (перерахунком) та виплатою пенсій відповідно до чинного законодавства України про пенсійне забезпечення від 30.03.2017 р. №№ 44, 45, якими відмовлено в здійсненні перерахунку та поновленні виплати пенсій позивачам, а оскільки позовна вимога про зобов'язання відповідача вчинити дії є фактично похідною від попередньої позовної вимоги, з метою належного та ефективного способу захисту порушених прав позивачів суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунки пенсій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та поновити їм їх виплати.
Водночас, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача поновити виплату пенсій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 починаючи з 07.10.2009 р. по теперішній час є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на законі, а тому задоволенню не підлягають.
Так, відповідно до ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Отже призначити, а в даному випадку поновити виплату пенсії необхідно з дня звернення особи до пенсійного органу із відповідною заявою.
Оскільки представник позивачів звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 24.02.2017 р., то відповідач зобов'язаний поновити виплату пенсій саме з 24.02.2017 р.
В даному випадку, суд також виходить із того, що згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Нормами чинного законодавства України не встановлено обов'язку для пенсійного органу як суб'єкта владних повноважень поновлювати пенсію громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, автоматично з 07.10.2009 р.
Враховуючи першочергову зацікавленість позивачів в поновленні виплати пенсії, суд відмічає, що ними (їх представником) не було наведено обґрунтованих причин, які унеможливлювали їх звернення до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії після прийняття Конституційним Судом України рішення № 25-рп/2009 в період з 07.10.2009 р. до 24.02.2017 р.
Висновок про те, що пенсія має бути поновлена з дати звернення особи із відповідною заявою до пенсійного органу, а не з 07.10.2009 р. (дати винесення Конституційним Судом України рішення №25-рп/2009) узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що відображена в постановах від 20.02.2018 р. (справа №757/12134/14-а, номер провадження №К/9901/5941/18), від 27.02.2018 р. (справа №523/5348/17, номер провадження К/9901/247/17).
Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім цього, вищевказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.12.2017 р. (справа №727/9141/17) та від 25.05.2016 р. (справа № 724/286/16-а).
Частиною 2 статті 49 Закону №1058-ІV визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч.3 ст.35 та ст.46 цього Закону.
Пунктом 2.8 Порядку № 22-1 передбачено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
З матеріалів справи вбачається, що у відповідача наявні матеріали архівних пенсійних справ ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які були надані на вимогу управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні від 27.02.2017 р. № 5285/02 управлінням праці та соціального захисту населення в Суворовській районній у м.Херсоні раді, та копії яких надано до матеріалів судової справи.
Щодо вимоги позивачів про поновлення виплати їм пенсій з урахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючим пенсіонерам та дітям війни, суд зазначає наступне.
Згідно ст.42 Закону №1058-ІV для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення. У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення. Розмір, дата та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою КМУ від 17.07.2003 р. № 1078, згідно якого індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індексації підлягають пенсії громадян, одержані в гривнях на території України. Індексація пенсій здійснюється шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.43 Закону №1058-ІV перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої статті 40 цього Закону. При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини другої статті 40 цього Закону із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік.
Частиною 5 статті 45 Закону №1058-ІV встановлено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
У відповідності до ст.46 Закону №1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми нестриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до ст.ст.1-3 Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів (пенсії) у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Окрім того, в позовній заяві зазначається, що станом на 02 вересня 1945 року вік ОСОБА_2 складав 17 років, вік ОСОБА_3 - 14 років.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 р. № 2195-ІV дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Статтею 6 цього Закону встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Аналізуючи вказані норми, суд приходить до висновку, що позивачі мають право на перерахунок пенсій, враховуючи всі передбачені чинним законодавством компенсації, підвищення, надбавки та індексацію, як непрацюючим пенсіонерам та дітям війни.
Згідно частини першої та другої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч.ч.1-3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не поновлено виплати пенсій ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а тому визнає протиправними та скасовує протоколи засідання комісії для розгляду питань, пов'язаних з призначенням (перерахунком) та виплатою пенсій відповідно до чинного законодавства України про пенсійне забезпечення від 30.03.2017 р. №№ 44, 45, та вважає за необхідне поновити порушені права позивачів шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та поновити виплати пенсій з дати звернення із заявами про їх поновлення, а саме з 24.02.2017 р.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір в розмірі 1409,60 грн. підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.ст.9, 14, 77, 90, 132, 143, 242- 246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними рішень від 30.03.2017 р. № 44, 45 та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в м.Херсоні, оформлене протоколом від 30.03.2017 р. № 44, яким відмовлено в поновленні пенсії за віком ОСОБА_2 (АДРЕСА_4, Ізраїль, рнокпп НОМЕР_1).
Визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в м.Херсоні, оформлене протоколом від 30.03.2017 р. № 45, яким відмовлено в поновленні пенсії за віком ОСОБА_3 (АДРЕСА_4, Ізраїль, рнокпп НОМЕР_2).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73005, м.Херсон, вул.28 Армії, 6, ЄДРПОУ 21295057) здійснити перерахунок та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 (АДРЕСА_4, Ізраїль, рнокпп НОМЕР_1), починаючи з 24.02.2017 р., з урахуванням індексації, усіх компенсацій, підвищень, надбавок та доплат, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73005, м.Херсон, вул.28 Армії, 6, ЄДРПОУ 21295057) здійснити перерахунок та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_3 (АДРЕСА_4, Ізраїль, рнокпп НОМЕР_2), починаючи з 24.02.2017 р., з урахуванням індексації, усіх компенсацій, підвищень, надбавок та доплат, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73005, м.Херсон, вул.28 Армії, 6, ЄДРПОУ 21295057) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_4, Ізраїль, рнокпп НОМЕР_1) судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73005, м.Херсон, вул.28 Армії, 6, ЄДРПОУ 21295057) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_4, Ізраїль, рнокпп НОМЕР_2) судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до пп.15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Бездрабко О.І.
кат. 10.2.4