Справа № 182/4619/17
Провадження № 2/0182/710/2018
05.04.2018 року Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Рибакової В.В., при секретарі - Затуливітер Н.В., за участю позивача -ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Нікополя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно за набувальною давністю, -
Позивач 30.08.2017 року звернулась до суду з зазначеним позовом (а.с.2-4), посилаючись на наступні обставини.
30.06.2006 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 була досягнута домовленість про продаж будинку з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Миронівка, вул. Шевченка, буд. 5. Площа вказаного нерухомо майна складає 66,9 кв.м., площа земельної ділянки становить 0,37 га. На виконання досягнутої домовленості вона передала відповідачу грошові кошти в сумі 5000 грн. Відповідач надала їй розписку про отримання коштів за будинок та передала ключі від будинку, вивезла з нього свої речі. В липні 2006 року вона вселилася до вказаного будинку, де продовжує проживати по теперішній час, доглядає за будинком, здійснила поточний ремонт в будинку, уклала договір з комунальними службами, сплачує комунальні послуги. Реєстрацію права власності на нерухоме майно не здійснювала у зв'язку з правовою необізнаністю. Понад одинадцять років відповідач претензій щодо володіння нею вказаним будинком з надвірними будівлями не пред'являла, про повернення будинку не повідомляла, впевнена, що право власності і володіння нерухомим майном перейшло до неї-позивача.
Таким чином протягом одинадцяти років вона добросовісно, відкрито, безперервно володіла будинком з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Миронівка, вул. Шевченка, буд. 5.
Тому, на підставі ст.ст.15,16,344 ЦК України просить визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Миронівка, вул. Шевченка, буд. 5.
Ухвалою судді від 25.09.2017 року по вказаній позовній заяві було відкрито провадження у відповідності до ст.122 ЦПК України (в редакції, яка діяла на той час).
15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, яким ЦПК України викладено у новій редакції.
У відповідності до п.9 ч.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України (в новій редакції), справи в судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач у судовому засіданні викладені в позовній заяві обставини та позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Суду пояснила, що коли купувала вказаний будинок, їй не підказали про те, що треба їхати до нотаріуса. Кошти в сумі 5000 грн. вона передала відповідачу за будинок. Є розписка ОСОБА_2 від 30.06.2006 року про отримання 5000 грн. від неї за спірний будинок. Також є розписка ОСОБА_2 про отримання в борг від ОСОБА_3 (чоловіка позивача) коштів у сумі 5000 грн. Відповідач їй казала, що за потребою звернуться до нотаріуса, проте потім з'ясувалося, що відповідач не має правовстановлюючих документів на вказаний будинок. В 2014 році відповідач казала, що звернеться до БТІ. Їй відомо, що відповідач вказаний будинок купила. На теперішній час відповідача в країні немає, вона працює в Польщі. Про повернення грошей до відповідача вона не зверталася.
Відповідач ОСОБА_2 надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, проти задоволення позову не заперечує (а.с.58). В заяві обставини, викладені в позові підтвердила. Зазначила, що дійсно 30.06.2006 року продала будинок по вул. Шевченка, 5 в с. Миронівка Нікопольського району, позивачу ОСОБА_1 за 5000 грн., про що написала розписку. Гроші їй потрібні були терміново на купівлю іншого будинку, тому вона ще взяла у борг 5000 грн. у чоловіка позивача - ОСОБА_3 Саме через нестачу грошей вони належним чином не оформили купівлю-продаж спірного будинку. Вона вважає позивача власником спірного будинку, ніяких претензій до неї не має.
Суд, вислухавши позивача, вивчивши матеріали справи, прийшов до наступного.
Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачем у позовній заяві зазначалося, що обставини викладені в позові можуть підтвердити ОСОБА_4, ОСОБА_5, проте у судовому засіданні клопотання про виклик свідків у відповідності до вимог ст.ст.91,182,183 ЦПК України не заявлялося та судом не розглядалося.
Як вбачається з довідки від 07.08.2017 року, виданою виконавчим комітетом Шолохівської сільської ради народних депутатів (а.с.34), власником будинку за адресою вул. Шевченко, 5 в с. Миронівка Нікопольського району Дніпропетровської області, є ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно погосподарської книги загальна площа будинку становить 66,9 кв.м, площа земельної ділянки становить 0, 37 га.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №98637368 від 27.09.2017 року (а.с.52), відомості щодо права власності, інших речових прав, іпотеки, обтяжень на нерухоме майно за адресою: Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Миронівка, вулиця Шевченка, будинок 5 - відсутні.
Відповідно до відповіді Комунального підприємства «Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» № 1028 від 24.10.2017 року (а.с.61), станом на 31.12.2012 року право власності на будинок № 5 по вул. Шевченка в с. Миронівка Нікопольського району в КП «Нікопольське МБТІ» не зареєстровано.
Судом встановлено, що право власності на житловий будинок з господарськими будівлями № 5 по вул. Шевченка в с. Миронівка Нікопольського району за ОСОБА_2 не зареєстровано.
Як вбачається з копії розписки від 30.06.2006 року, ОСОБА_2 отримала гроші в сумі 5000 грн. від ОСОБА_1 за будинок по вул. Шевченко, 5 в с. Миронівка Нікопольського району (а.с.49). Оригінал вказаної розписки оглянуто судом в судовому засіданні 05.04.2018 року.
Договір купівлі-продажу спірного житлового будинку з надвірними будівлями сторонами не оформлявся у відповідності до чинного законодавства. Як пояснила у судовому засіданні позивач, нотаріально договір купівлі-продажу не був оформлений у зв'язку з відсутністю у відповідача правовстановлюючих документів на будинок, які вона обіцяла виготовити та при необхідності оформити нотаріально договір купівлі-продажу. Як зазначила у своїй заяві відповідач договір купівлі-продажу не був оформлений належним чином через нестачу коштів на оформлення.
З матеріалів справи вбачається, що позивач з осені 2006 року сплачувала комунальні послуги щодо спірного житлового будинку, що підтверджується квитанціями (а.с.15-33), оформила договір про надання населенню послуг з газопостачання від 10.01.2012 року (а.с.8-14).
Згідно відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УМВС України у Дніпропетровській області (а.с.54) за адресою Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Миронівка, вулиця Шевченка, будинок 5, з 29.02.1988 року зареєстрована відповідач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.
У позовній заяві позивач в обґрунтування позовних вимог про визнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Миронівка, вул. Шевченка, буд. 5, за набувальною давністю посилається на положення ст.344 ЦК України, а також на ті обставини, що вона фактично купила спірний будинок у відповідача ОСОБА_2 на підставі договору оформленому розпискою від 30.06.2006 року, який не був посвідчений нотаріально.
Положеннями ст.41 Конституції України, положення якої є нормами прямої дії, та ст. 321 ЦК України зазначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право власності є непорушним, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно ч.3 ст. 344 ЦК України, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять років з часу спливу позовної давності.
Із змісту ст. 344 ЦК України випливає, що позивач, як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.
Задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст.344 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.
За набувальною давністю може бути отримано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, власник якого невідомий або відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні його власнику було відмовлено.
У п.9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК. При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалося протягом всього строку набувальної давності.
Добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків.
При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.
Позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець або особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є її власником. Виключено набуття права власності на майно, яке знаходиться у володінні власника і ніколи не вибувало з його володіння.
Доводи позивача про те, що вона з липня 2006 року безперервно проживає у спірному будинку, сплачує комунальні послуги, здійснює його ремонт та підтримує належний стан до уваги прийняти не можна, оскільки ці дії позивача не свідчать про набуття нею права власності на спірний будинок та не є підставою для набуття такого права.
Враховуючи, що позивач була обізнана відносно того, що власником спірного нерухомого майна, а саме житлового будинку з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Миронівка, вул. Шевченка, буд. 5, на яке вона просила визнати право власності за набувальною давністю, є відповідач, яка обіцяла підготувати правовстановлюючі документи та при необхідності оформити купівлю-продаж належним чином, а тому не можна вважати володіння позивачем домоволодінням добросовісним.
Зважаючи на те, що як на момент фактичного отримання майна позивач посилається на правовідносини щодо угоди купівлі-продажу зазначеного будинку з надвірними будівлями, а відтак положення ст. 344 ЦК України на правовідносини, що склались між сторонами не поширюються, оскільки позивач не вважає себе володільцем чужого майна, з огляду на те, що вважає його придбаним на законних підставах за розпискою від попереднього володільця, а договір не посвідчено нотаріально через незалежні від неї обставини, то і підстав для визнання за нею права власності саме на підставі приписів ст. 344 ЦК України немає.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту права цивільного шляхом визнання права власності за набувальною давністю є помилковим, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Так як позивачу у задоволенні позову відмовлено, то не підлягає стягненню з відповідача на її користь сплачений судовий збір, що відповідає положенням ч.1 ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.12,13,76-78,81,89,141,259,263-265,268 ЦПК України, п.п.15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень ЦПК України, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації за адресою: Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Шолохове, вул. Сєрова, буд.36; місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2, місце реєстрації за адресою: Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Миронівка, вул. Шевченка, буд.5, місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4) про визнання права власності на майно за набувальною давністю - відмовити.
Повне судове рішення складене 12.04.2018 року.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг) до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: ОСОБА_6