05.04.2018 Справа №607/3110/18
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді - Сливка Л.М.
за участі секретаря судового засідання - Зарічної О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Тернопільська районна державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно,
Позивач ОСОБА_1 пред'явила до суду позов до відповідача Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Тернопільська районна державна нотаріальна контора, в якому просить визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року матері ОСОБА_3. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер її батько ОСОБА_4, після смерті якого відкрилась спадщина на ? частину житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1, яку прийняла дружина померлого та її (ОСОБА_1) матір - ОСОБА_3, оскільки на момент смерті спадкодавця проживала разом із ним, однак, спадщину не оформила. ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_3, після смерті якої відкрилась спадщина на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами що знаходиться по АДРЕСА_1 та земельну ділянку. Вона (ОСОБА_1) як спадкоємець за заповітом після померлої матері ОСОБА_3 оформила право власності на земельну ділянку, однак, постановою нотаріуса їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок, у зв'язку із відсутністю державної реєстрації та правовстановлюючого документа на вказаний житловий будинок. Будинковолодіння що знаходиться по АДРЕСА_1 є колгоспним двором, головою якого був ОСОБА_4 та членами - ОСОБА_3. Таким чином, позивачка ОСОБА_1 позбавлена можливості реалізувати свої спадкові права на будинковолодіння в нотаріальному порядку, тому просить суд визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, подавши до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, у якій вказала ,що позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.
Від відповідача Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області надійшла до суду заява про розгляд справи за відсутності їх представника. Відзиву на позовну заяву не подавали.
Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Тернопільської районної державної нотаріальної контори надійшла заява про розгляд справи за відсутності їх представника.
За вказаних обставин, з урахуванням вимог ст. 169 ЦПК України, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів, за відсутності сторін.
Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив такі обставини:
ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4 та ОСОБА_3, що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданим 25 листопада 1955 року у с. Дубівці райбюро ЗАГС Великоглибочецького району Тернопільської області.
Як убачається із Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища НОМЕР_3 від 22 лютого 2018 року, ОСОБА_1 зареєструвала шлюб із ОСОБА_5, про що складено актовий запис №135 відділу державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції від 08 лютого 1986 року. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_5.
Відповідно до Інформаційної довідки про технічний стан нерухомого майна виданої 23 листопада 2017 року Тернопільським гопрозрахунковим бюро технічної інвентаризації за №1285, станом на 23 листопада 2017 року по обліку бюро будинковолодіння АДРЕСА_1 рахується за: ОСОБА_4, ОСОБА_3. В будинковолодінні самочинних добудов та перепланувань не виявлено.
ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_4, про що зроблено актовий запис №16 Дубовецької сільської ради Тернопільського району, якою 01 листопада 2000 року видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4.
Довідкою №465 виданою 14 листопада 2017 року Байковецькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області стверджується, що на час смерті ОСОБА_4, який проживав та перебував на реєстраційному обліку в житловому будинку по АДРЕСА_1, разом із ним проживали та перебували на реєстраційному обліку дружина - ОСОБА_3.
Згідно виписки із погосподарської книги виданої Байковецькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області 14 листопада 2017 року за №467, будинковолодіння, яке знаходиться у АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_1, станом на 01 липня 1990 року - колгоспний двір, членами якого були: голова домогосподарства - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; дружина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) становить 0,25 га, земельна ділянка - не приватизована.
Відповідно до інформаційної довідки №1287 виданої 23 листопада 2017 року Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації, державна реєстрація житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 в бюро не проведена.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_3, про що зроблено актовий запис №02 Дубовецької сільської ради Тернопільського району, якою 15 лютого 2001 року видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5.
Згідно заповіту складеного 12 лютого 2001 року у с. Дубівці Тернопільського району Тернопільської області, посвідченого секретарем виконкому Дубовецьцької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Лагіш М.В., на випадок своєї смерті ОСОБА_3 все належне їй на день смерті майно та на що за законом матиме право заповіла ОСОБА_7. Заповіт зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за №3.
Відповідно із свідоцтвом про переміну прізвища, імені, по батькові серії НОМЕР_6 виданого 14 травня 2004 року відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області, ОСОБА_7 перемінила прізвище на ОСОБА_3, про що зроблено актовий запис №100 від 14 травня 2004 року відділу реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області.
Як убачається із довідки №1030 виданої 28 серпня 2006 року виконкомом Дубівецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області на день смерті ОСОБА_3 у житловому будинку по АДРЕСА_1 проживала без реєстрації дочка ОСОБА_1.
Згідно інформаційної довідки №1288 виданої 23 листопада 2017 року Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації, державна реєстрація житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 в бюро не проведена.
31 серпня 2006 року державним нотаріусом Тернопільської районної державної нотаріальної контори Чопик І.Я. на ім'я ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на майно померлої ОСОБА_3, яке складається із земельної ділянки для ведення сільського господарства, площею 1,59 га, що розташована на території Дубівецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області. Свідоцтво зареєстроване в реєстрі за №1739.
Постановою державного нотаріуса Тернопільської районної державної нотаріальної контори від 01 грудня 2017 року за №289/02-14 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року матері - ОСОБА_3, зокрема на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 у зв'язку із відсутністю правовстановлюючого документа на житловий будинок та, оскільки державна реєстрація права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не проведена.
Вказаною постановою нотаріуса також стверджується, що частка житлового будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3, і частка належить ОСОБА_4, після смерті якого спадщину за законом прийняла, але не оформила своїх спадкових прав ОСОБА_3. Крім дочки померлих ОСОБА_1 інших спадкоємців немає.
23 листопада 2017 року Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації видано технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1. Замовником технічної інвентаризації у вказаному технічному паспорті зазначено ОСОБА_1.
Згідно характеристики будинку, господарських бу4дівель та споруд будинковолодіння АДРЕСА_1 складається із: житлового будинку, 1966 року побудови; цокольного поверху, 1966 року побудови; прибудови, 1974 року побудови; сходів; гаража, 1987 року побудови; підвалу, 1987 року побудови; хліва, 1948 року побудови; хліва, 1987 року побудови; підвалу,1987 року побудови; погребу,1939 року побудови; огорожі, воріт з хвірткою; криниці.
Відповідно до експлікації приміщень до плану житлового будинку АДРЕСА_1, загальна площа житлового будинку 98,9 кв.м., житлова площа - 52,7 кв.м.
Проаналізувавши в сукупності досліджені докази, встановлені ними обставини та визначені відповідно до них правовідносини сторін, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Статус майна колгоспного двору був врегульований статтями 120-126 ЦК України в редакції 1963 року, які були виключені з кодексу у 1993 році (Закон від 16 грудня 1993 року № 3718-XII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 18 січня 1994 року).
Частиною 1статті 112 ЦК УРСР передбачено, що колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).
Згідно зі ст.120 ЦК УРСР 1963 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, майно колгоспного двору належить всім членам двору на праві спільної сумісної власності.
За змістомст.123 ЦК УРСР 1963 року розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено у зв'язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.
Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»судам роз'яснено, що положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 14.01.2014 року у справі №6-145цс13 та від 18 листопада 2015 року № 6-350цс15.
Таким чином, право на частку у колгоспному дворі мають всі члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили право на таку частку.
Як установлено судом, після 15 квітня 1991 року, із вступом в силу Закону України "Про власність" майно вказаного колгоспного двору не змінилося.
Доказів того, що спірний житловий будинок станом на 15 квітня 1991 року було переведено до іншої суспільної групи, матеріали цивільної справи не містять.
Відповідно до вимог ст. 1216 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
В силу вимог ч.1 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Вимогами статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом.
Вимогами частини 1 статті 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування", спадкування за законом здійснюється почергово. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги. Зокрема, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Після смерті ОСОБА_4 спадщину до складу якої входила також ? частка житлового будинку АДРЕСА_1 прийняла його дружина - ОСОБА_3, оскільки на момент смерті спадкодавця проживала разом із ним по АДРЕСА_1, що стверджується довідкою №465 виданою 14 листопада 2017 року Байковецькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області та протягом визначеного законом строку не заявила відмови від прийняття спадщини.Відтак, ОСОБА_3 стала власником цілого житлового будинку АДРЕСА_1 та який належить до суспільної групи - колгоспний двір.
Відповідно до вимог ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Як передбачено вимогами ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до вимог статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно зі статтею 3 зазначеного Закону, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.
Таким чином, виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.
Відповідно до вимог ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвічує його право власності.
Аналізуючи в сукупності досліджені докази, встановлені ними обставини та визначені відповідно до них правовідносини сторін, враховуючи вимоги закону, які до них застосовуються, беручи до уваги те, що відповідач не заперечує проти задоволення позову, суд приходить до переконання про наявність визначених законодавством підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 12, 141, 258, 259, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) право власності на житловий будинок загальною площею 98,9 кв.м., житловою площею 52,7 кв.м. з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_3.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Тернопільської області або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Головуючий суддяЛ. М. Сливка