11 квітня 2018 року
м.Суми
Справа №592/9888/17
Провадження № 22-ц/788/343/18
Апеляційний суд Сумської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Біляєвої О.М. (суддя-доповідач),
суддів: Кононенко О.Ю., Криворотенка В.І.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми в складі судді Хитрова Б.В. від 20 грудня 2017 року, ухвалене у м. Суми, дата складення повного судового рішення - 21 грудня 2017 року,
Відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Пунктом 8 частини першої розділу ХIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У вересні 2017 року ОСОБА_1 пред'явив позов до ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування позовних вимог він посилався на те, що 29 серпня 2016 року о 17 годині 15 хвилин в м. Суми по вул. Курська, 147А, сталася дорожньо-транспортна пригода з вини водія ОСОБА_2, який керував автомобілем Hammer H3, реєстраційний номер НОМЕР_1. Відповідач не впевнився у безпеці руху заднім ходом і здійснив зіткнення з автомобілем HYNDAI Ассеnt 1.4, реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_1
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача отримав механічні пошкодження.
Факт порушення ОСОБА_2 вимог п.10.9 Правил дорожнього руху України встановлений постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 грудня 2016 року у справі № 592/8203/16-п, якою відповідач був звільнений від адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, у зв'язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно з висновком експерта про оцінку майна № 026/2017 від 23 вересня 2017 року, вартість матеріальної шкоди, завданої позивачу у зв'язку з пошкодженням автомобіля, складає 12999 грн 50 коп.
Крім того, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з пошкодженням майна.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 12999 грн 50 коп. майнової шкоди, 5000 грн у відшкодування моральної шкоди, а також понесені ним витрати на проведення експертного дослідження 1200 грн; витрати на правову допомогу 2500 грн.
12 жовтня 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення проти позову, які мотивовані тим, що він не є належним відповідачем у справі, оскільки його цивільно-правова відповідальність перед третіми особами була застрахована. Щодо моральної шкоди, то позивачем не доведений факт наявності такої шкоди, а характер дорожньо-транспортної пригоди і відповідні наслідки свідчать на користь такої думки (ас. 61).
У грудні 2017 року відповідач подав додаткові заперечення, посилаючись, зокрема, на те, що його вина не доведена; потерпілий одержав страхове відшкодування в розмірі, який повністю відшкодував завдану шкоду (ас. 90-93).
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 12999 грн 50 коп.; у відшкодування моральної шкоди - 3000 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 640 грн; витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн; витрат на проведення автотоварознавчого дослідження в розмірі 1200 грн.
Рішення мотивовано тим, що вина відповідача в дорожньо-транспортній пригоді, унаслідок якої належний ОСОБА_1 автомобіль отримав механічні пошкодження, встановлена. Неправомірними діями ОСОБА_2 позивачеві завдана майнова і моральна шкода.
Додатковим рішенням цього ж суду від 12 лютого 2018 року стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір 640 грн.
У січні 2018 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду від 20 грудня 2017 року з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив клопотання відповідача про витребування від ОСОБА_1 доказів щодо його звернення до страхової компанії і отримання ним страхового відшкодування або відмови йому у виплаті страхової виплати. Вважає, що вина ОСОБА_2 у дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок якої автомобіль HYNDAI Ассеnt 1.4, реєстраційний номер НОМЕР_2, отримав механічні пошкодження, не доведена. Суд не надав юридичної оцінки винним діям позивача, ухвалив рішення на припущеннях, визнавши належним доказом автотоварознавче дослідження, яке було проведене більше ніж через рік після ДТП. Крім того, ОСОБА_1, пред'явивши вимоги про відшкодування моральної шкоди, не надав належних і допустимих доказів в обґрунтування наявності і розміру такої шкоди.
ОСОБА_1 у письмовій формі відзив не подав.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
У справі, яка переглядається, суд установив, що 29 серпня 2016 року о 17 годині 15 хвилин у м. Суми по вул. Курська, 147А, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Hammer H3, реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував відповідач ОСОБА_2, і автомобіля HYNDAI Ассеnt 1.4, реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував позивач ОСОБА_1
Згідно з постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 грудня 2016 року у справі № 592/8203/16-п, ОСОБА_2, керуючи автомобілем Hammer H3, реєстраційний номер НОМЕР_1; не впевнився у безпеці руху заднім ходом і здійснив зіткнення з автомобілем, який належить позивачеві. Транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Тобто, водій порушив вимоги п.10.9 Правил дорожнього руху України. Винні дії ОСОБА_2 знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з ДТП.
У зв'язку з тим, що на момент розгляду справи закінчився визначений законом строк притягнення до адміністративної відповідальності, ОСОБА_2 був звільнений від адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст. 124 КпАП України.
Постанова суду набрала законної сили (ас. 6).
З копії висновку експерта від 05 грудня 2016 року № 19\119/9-1/126е (судова експертиза у справі № 592/8203/16-п) видно, що з технічної точки зору в діях водія автомобіля Hammer H3, реєстраційний номер НОМЕР_1, вбачаються невідповідності вимогам пунктів 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України, які знаходяться в причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою. Виконати оцінку діям водія автомобіля HYNDAI Ассеnt 1.4, реєстраційний номер НОМЕР_2, не надається можливим з причин недостатньої кількості вихідних даних (ас. 74-77).
Вартість матеріальної шкоди, завданої пошкодженням автомобіля, визначена у висновку автотоварознавчого дослідження № 026/2017 від 23 вересня 2017 року, проведеного судовим експертом-автотоварознавцем, і складає 12999 грн 50 коп. (ас.7-46).
Відповідно до вимог частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За правилом пункту першого частини першої ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
За положеннями частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 4 постанови «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 № 4 роз'яснив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК (2004 року)(аналогічні положення викладені у частині четвертій статті 82 ЦПК України, чинного на час розгляду справи) вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв'язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача.
Довід скарги про недоведеність вини ОСОБА_2 у дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок якої автомобіль HYNDAI Ассеnt 1.4, реєстраційний номер НОМЕР_2, отримав механічні пошкодження, є хибним.
Так, суд попередньої інстанції, приймаючи постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 грудня 2016 року про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення № 592/8203/16-п через закінчення строків накладення адміністративного стягнення, з'ясував, що така постанова суду містить відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача.
Відтак установивши, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відповідальність відповідача з відшкодування майнової шкоди, завданої позивачеві у зв'язку з пошкодженням майна, згідно з пунктом першим частини першої ст. 1188 ЦК України.
Висновок суду не спростовується ані матеріалами справи, ані доводами апеляційної скарги.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).
Процесуальний обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, закріплений у статтях 12, 82 ЦПК України.
Однак на порушення вимог наведених норм ОСОБА_2 не надав належних, достовірних і достатніх доказів на спростування своєї вини у дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 29 серпня 2016 року; як і не надав доказів щодо винних дій позивача, яким, на думку відповідача, суд не надав юридичної оцінки.
Щодо незгоди особи, яка подала апеляційну скаргу, зі стягнутим з відповідача за судовим рішенням розміром майнової шкоди 12999 грн 50 коп., слід зазначити, що згідно зі ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За таких обставин суд обґрунтовано визнав належним доказом наданий позивачем на підтвердження розміру майнової шкоди висновок автотоварознавчого дослідження № 026/2017 від 23 вересня 2017 року, який іншими доказами не спростовується. Не погоджуючись із визначеним розміром шкоди, відповідач або його представники, які брали участь у судових засіданнях суду першої інстанції, не заявили клопотання про призначення відповідної судової експертизи, тим самим не довели, що розмір відшкодування, який просив стягнути позивач на його користь, визначений не відповідно до реальної вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
За ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання.
Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV).
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (ст. 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону № 1961-IV).
Згідно зі ст. 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону № 1961-IV (ст. ст. 9, 22 - 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
З огляду на зазначене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов'язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Разом з тим зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.
Неодержання потерпілим страхового відшкодування за договором (або його одержання, якщо страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди) не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною.
При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.
Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч. 2 ст. 14 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Згідно із ч. ч. 1, 4 ст. 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
З огляду на зазначене право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.
Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст. 1192 ЦК України підстав.
Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов'язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Якщо потерпілий звернувся до страховика та одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі ст. 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 20 січня 2016 року, у постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16.
У справі, яка переглядається, установивши, що позивач звернувся до суду з позовом до особи, яка завдала шкоди, й просив стягнути з відповідача грошові кошти на відшкодування шкоди, завданої ДТП, суд забезпечив реалізацію абсолютного права позивача на відшкодування цієї шкоди безпосередньо особою, яка завдала шкоди, - відповідачем, на підставах, передбачених законом (ст. 1192 ЦК України).
Крім того, з огляду на матеріали справи цивільно-правова відповідальність останнього на момент ДТП не була застрахована, що підтверджується інформацією Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА», до якої додано Угоду № 1 від 25 серпня 2016 року про припинення дії договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 019040/4430/8270510 від 07.06.2016; заяву страхувальника; поліс № АЕ/8270510 (ас. 67-71).
Отже, відмова суду у задоволенні клопотання відповідача про витребування від ОСОБА_1 доказів щодо його звернення до страхової компанії і отримання ним страхового відшкодування або відмови йому у виплаті страхової виплати не порушує права ОСОБА_2
Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, передбачено статтею 23 ЦК України.
Зокрема, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (п. 3 ч. 2, абзац другий ч. 3, ч. 4 ст. 23 ЦК).
Підставою відповідальності за завдану шкоду, згідно з частиною першою статті 1167 ЦК, є вина особи, яка її завдала, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Суд встановив, що майно ОСОБА_1 було пошкоджено внаслідок неправомірних дій відповідача, а тому позивач зазнав душевних страждань, оскільки він хвилювався з цього приводу, вимушений був змінити звичайний уклад свого життя.
Отже, суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог частково і стягнення моральної шкоди в розмірі 3000 грн, виходячи з обставин справи, урахувавши надані докази, а також засади розумності, виваженості та справедливості. Оскаржене рішення містить належне та переконливе обґрунтування розміру моральної шкоди на користь позивача з урахуванням вимог чинного законодавства, яким це питання врегульовано, а також мотивів, з яких суд виходив. При цьому суд вірно застосував норми статті 23 ЦК України та пункти 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Суд апеляційної інстанції визнає безпідставними доводи скарги про те, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту завдання моральної шкоди.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права.
Установивши, що висновки суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог зроблені вірно, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права під час ухвалення оскарженого рішення, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст.375, 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 грудня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий О.М.Біляєва
Судді: О.Ю.Кононенко
ОСОБА_3