Справа № 640/2763/18
"10" квітня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді Галагана В.І.,
за участю секретаря Ламбуцької Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві подання державного виконавця відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Головко В.Д., заінтересовані особи: ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк, про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, -
встановив:
В провадження Дніпровського районного суду м. Києва надійшло подання державного виконавця відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Головко В.Д., заінтересовані особи: ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк, про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, відповідно до якої заявник просить суд тимчасово обмежити боржника ОСОБА_2 покладених на нього рішенням суду.
Подання мотивовано тим, що на виконанні у державного виконавця відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Головко В.Д. перебуває виконавче провадження ВП № 49544286 з виконання виконавчого листа № 755/17199/15-ц, виданого 07.11.2015 року Дніпровським районним судом м. Києва про солідарне стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ПП «Органікс» заборгованості по договору кредиту у розмірі 4 732 302,23 грн., третейського збору в сумі 25 500,00 грн. та 243,60 судового збору. Державним виконавцем до відповідних установ були направлені запити з метою перевірки майнового стану боржника. Згідно відповідей на запити державного виконавця боржник офіційного джерела доходів не має, номери рахунків, відкриті в установах банків у боржника відсутні, пенсію не отримує, інформація щодо працевлаштування відсутня, прав власності на нерухоме майно не зареєстровано. 14.11.2016 року постановою державного виконавця накладено арешт на все майно боржника у межах суми стягнення. Боржник ухиляється від виконання своїх цивільно-правових зобов'язань, визнаних судовим рішенням, заборгованість в добровільному порядку не погашає, що є підставою звернення заявника з даним поданням до суду.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 441 Цивільного процесуального кодексу України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
Вивчивши матеріли справи, дослідивши подані заявником докази, суд приходить до наступного.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25.09.2015 року по справі № 755/17199/15-ц видано виконавчий лист на виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 19.06.2015 року про стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_2 та Приватного підприємства «Органікс» на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованості по договору кредиту у сумі 4 732 302,23 грн., сплаченого третейського збору у розмірі 25 500,00 грн. та судового збору в розмірі 243,60 грн.
На підставі заяви стягувача ПАТ «Укрсоцбанк» від 30.11.2015 року постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 03.12.2015 року відкрито виконавче провадження ВП № 49544286 з примусового виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва № 755/17199/15-ц від 07.11.2015 року, копію якої надіслано стягувачу ПАТ «Укрсоцбанк» та боржнику ОСОБА_2А
14.11.2016 року постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2
Згідно Листа Головного управління Держпраці у Харківській області від 30.01.2018 року інформації щодо наявності зареєстрованих великотоннажних і інших технологічних транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній розмітці загального користування, зареєстрованих за ОСОБА_2, та іншого майна в Головному управлінні Держпраці у Харківській області не виявлено.
За даними Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 12.02.2018 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за період з 2013 року по червень 2017 року здійснював перетин державного кордону вісім разів, востаннє - 28.06.2017 року.
Згідно Листа КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради від 07.02.2018 року, станом на 31.12.2012 року реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна у м. Харкові на ім'я ОСОБА_2 відсутня.
За відомостями обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Харківській області станом на 30.01.2018 року ОСОБА_2 зареєстрованим не значиться.
За даними акта державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 16.02.2018 року майна, належного боржникові ОСОБА_2, на яке можна звернути стягнення, не виявлено.
Згідно відповіді на запит Пенсійного фонду України станом на 02.01.2018 року інформація про осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, отримують пенсію, а також щодо джерела доходів відносно ОСОБА_2 не знайдена.
За даними відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.02.2018 року на підставі постанови державного виконавця Київського відділу ДВС Харківського МУЮ про арешт майна боржника 10.09.2010 року державним реєстратором зареєстровано обтяження всього майна ОСОБА_2 в межах суми 664 959,24 доларів США та 263 743,42 грн.; на підставі постанови державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС ГУЮ у Харківській області про арешт майна боржника 17.03.2011 року та 23.07.2015 року державним реєстратором зареєстровано обтяження всього майна ОСОБА_2 в межах суми 5 527 697,70 грн.; на підставі постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Харківській області про арешт майна боржника 17.11.2016 року державним реєстратором зареєстровано обтяження всього майна ОСОБА_2 в межах суми 4 758 045,83 грн.
Згідно ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
В силу ст. 13 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.
Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенції), частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». При чому згідно ч. 3 указаної статті це на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлення порядку розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України». Згідно положень даного Закону громадянин України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору у передбачених законом випадках; якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов'язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі.
У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з'ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.
У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11.07.2013 року) ЄСПЛ також застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у звязку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у ЄСПЛ не погодився з владою РФ з питання додержання в результаті накладення обмеження на право заявника залишати свою країну принципу згідно якого таке обмеження має бути необхідним в демократичному суспільстві в контексті п. 3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції. Більше того Європейський Суд вказав, що необхідність додержання цього принципу закладена і в національному законодавстві, яке не передбачає автоматичного накладення таких обмежень.
Згідно до ч. 1, 3 ст. 441 Цивільного процесуального кодексу України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.
Слід зауважити, що словосполучення «невиконання боржником судового рішення» означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом певного строку, про що вказує державний виконавець, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження (висновки Верховного Суду України, узагальнення судової практики щодо розгляду подань про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року).
Отже, право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань.
Дії державного виконавця щодо встановлення місця проживання боржника, розшуку майна боржника не можуть свідчити про ухилення боржника від виконання зобов'язань. Вказані дії проводяться державним виконавцем незалежно від ухилення чи не ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду.
Таким чином, оскільки державним виконавцем не надано належні та об'єктивні докази на підтвердження ухилення боржника від виконання зобов'язання, у суду не має правових підстав для задоволення подання державного виконавця.
Крім того, слід зауважити, що звернення державного виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повинно бути як крайній захід, який застосовується до боржника, коли державним виконавцем вже виконані всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження конституційного права громадянина на свободу пересування.
Аналогічної позиції дотримується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема у справі №6-55583ск13 (ухвала від 31.01.2014 року), у справі №6-51650ск13 (ухвала від 24.01.2014 року).
Разом з тим, слід зауважити, що прохальна частина досліджуваного подання державного виконавця відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Головко В.Д. не містить даних: у чому саме суд має обмежити боржника відповідно до цього подання, тому попри некоректно викладену прохальну частину подання, останнє розглянуто відповідно до його змісту.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що подання державного виконавця відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Головко В.Д., заінтересовані особи: ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк, про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України - є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 258-261, 268, 352-354, 441 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні подання державного виконавця відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Головко В.Д., заінтересовані особи: ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк, про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.