Справа № 11-кп/796/332/2018 Головуючий в 1 інст.: ОСОБА_1
Категорія КК: ч. 1 ст. 121 КК України Доповідач: ОСОБА_2
04 квітня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 червня 2014 року № 12014100020004862, за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_6 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 27 жовтня 2017 року, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, не працюючого, із середньою спеціальною освітою, одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 01 листопада 2005 року Дарницьким районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 189, ст. 75, ст. 76 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки; 6 липня 2010 року Дарницьким районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 121 КК України на 5 (п'ять) років позбавлення волі, 2 серпня 2013 року звільнений відповідно до ухвали Бориспільського районного суду Київської області умовно-достроково на невідбуту частину покарання 1 рік 7 місяців 3 дні, 25.06.2015 ухвалою Дарницького районного суду м. Києва за ч. 2 ст. 125 КК України звільнений від кримінальної відповідальності на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, -
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
потерпілого - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 27 жовтня 2017 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 6 (шість) місяців.
На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Дарницького районного суду м. Києва від 6 липня 2010 року, і остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років.
Судом першої інстанції вирішено цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 та питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_6 , не оспорюючи встановлені судом та викладені у вироку фактичні обставини кримінального провадження, доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій, просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного обвинуваченому покарання і ухвалити новий вирок, яким призначити йому більш суворе остаточне покарання у виді позбавлення волі.
Обґрунтовуючи такі вимоги апеляційної скарги, потерпілий зазначає про те, що призначене судом ОСОБА_7 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу внаслідок м'якості. Зокрема, на переконання апелянта, суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, наближене до мінімального, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, всупереч вимог ст. 65 КК України, в достатній мірі не врахував, що обвинувачений раніше притягався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень проти життя та здоров'я особи, завдану йому, потерпілому, матеріальну та моральну шкоду не відшкодував. Також ОСОБА_6 вважає, що суд безпідставно не визнав повторність та рецидив злочинів обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_7 .
Окрім цього, потерпілий звертає увагу на те, що ОСОБА_7 вчинив злочин, будучи умовно-достроково звільнений на 1 рік 7 місяців 3 дні від покарання, призначеного йому вироком Дарницького районного суду м. Києва від 6 липня 2010 року за ч. 1 ст. 121 КК України, у зв'язку із чим, з огляду на суспільну небезпечність його дій, просить приєднати цю невідбуту частину повністю, а не частково.
Іншими учасниками судового провадження, які мають право подати апеляційну скаргу, вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржений.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення потерпілого ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора який підтримав апеляційну скаргу потерпілого; обвинуваченого ОСОБА_7 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги потерпілого, та просив вирок суду першої інстанції залишити без змін, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга потерпілого ОСОБА_6 , задоволенню не підлягає.
Судом визнано доведеним, що 23 травня 2014 року, приблизно о 21 годині 30 хвилин ОСОБА_7 , знаходячись в квартирі АДРЕСА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, умисно, з метою нанесення тілесних ушкоджень, на ґрунті особливих неприязних відносин, які виникли в результаті словесного конфлікту з приводу вживання ОСОБА_7 алкогольних напоїв, наніс п'ять цілеспрямованих ударів лезом ножа господарсько-побутового призначення ОСОБА_6 в область черевної порожнини, чим спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, у вигляді проникаючих колото-різаних поранень живота.
Таким чином, ОСОБА_7 своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України, а саме: умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах поданих апеляційних скарг.
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення та кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 1 ст.121 КК України, апелянтом не оспорюються та не оскаржуються, а тому відповідно до вимог ст.404 КПК України апеляційною інстанцією не перевіряються.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, врахував характер і високу ступінь суспільної небезпеки скоєного ним злочину проти життя та здоров'я особи, особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за аналогічні злочини, та скоїв злочин, не відбувши покарання за попереднім вироком, характеризується звичайно, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває.
Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнав щире каяття у вчиненому.
Обставину, що обтяжує покарання, суд визнав вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.
Крім зазначеного, також суд першої інстанції врахував думку потерпілого, та обрав ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України, та з застосуванням ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, оскільки злочин останній вчинив не відбувши покарання за попереднім вироком.
З такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується та вважає, що покарання обвинуваченому ОСОБА_7 призначене з дотриманням вимог ст.65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого та даним про особу обвинуваченого, є необхідним і достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових кримінально караних діянь.
При цьому, колегія суддів враховує вимоги ст.65 КК України, а також роз'яснення, наведені у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7, згідно з якими при призначенні покарання суд повинен в повній мірі враховувати ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину, дані про особу, а також ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, що скоїла злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
Таким чином, на думку колегії суддів, покарання обвинуваченому ОСОБА_7 призначено відповідно до вищезазначених вимог.
Тому доводи апелянта, що призначене судом ОСОБА_7 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу внаслідок м'якості є безпідставними, та не найшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Так, як убачається з оскаржуваного вироку суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_7 врахував, що останній раніше неодноразово судимий за аналогічні злочини, та скоїв злочин, не відбувши покарання за попереднім вироком.
Стосовно доводів апелянта про те, що обвинувачений не відшкодував потерпілому матеріальну та моральну шкоду, то слід зазначити, що судом задоволено його позов частково, з урахуванням матеріальної та моральної шкоди, яку було завдано потерпілому внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та присуджено стягнути з ОСОБА_7 і в частині цивільного позову вирок суду не оскаржений.
Стосовно твердження апелянта, що ОСОБА_7 вчинив злочин, будучи умовно-достроково звільнений на 1 рік 7 місяців 3 дні від покарання, призначеного йому вироком Дарницького районного суду м. Києва від 6 липня 2010 року за ч. 1 ст. 121 КК України, у зв'язку із чим, з огляду на суспільну небезпечність його дій, просив приєднати цю невідбуту частину повністю, а не частково, то слід зазначити, що покарання ОСОБА_7 , призначено відповідно до вимог ст. 71 КК України, а стосовно того, що ОСОБА_7 необхідно приєднати покарання за не відбутим вироком повністю, то вони є безпідставними.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, тому на думку колегії суддів, призначене покарання ОСОБА_7 відповідає принципу індивідуалізації призначеного покарання та є достатнім для виправлення ОСОБА_7 .
Інших переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду у вироку та були підставою для його скасування або зміни, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 409, 418 та 419 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м.Києва, -
Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 27 жовтня 2017 року, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим - в той же строк з дня вручення йому копії даної ухвали.
Судді:
_____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4