ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
12 квітня 2018 року № 826/9623/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І. розглянув у письмовому провадженні справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 №45742-1305.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що вона не є ані користувачем, ані власником земельної ділянки, нежитлове приміщення, що належить позивачу використовується нею у господарській діяльності, тому обов'язку по сплаті земельного податку в неї не виникає.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.
В судовому засіданні відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній станом на 19.10.2017),ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -
Позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець та провадить господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 02.11.2000серії НОМЕР_1, перебуває на спрощеній системі оподаткування (третя група), одним з основним видів діяльності позивача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна (КВЕД 68.20).
28.04.2017 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №45742-1305, яким відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, статті 286 Податкового кодексу України було визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб в розмірі 12 411,96 грн.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно із підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства (п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України).
Підпунктом 14.1.42. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що дані державного земельного кадастру - це сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
Отже, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що обов'язковою умовою для виникнення у податкового органу обов'язку нараховувати фізичній особі земельний податок є статус даної особи як землевласника/землекористувача, а підставою для нарахування є дані державного земельного кадастру.
Згідно із пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
Статтею 42 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
За пунктом 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
За підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 №21-2352а15.
Крім того, в даній постанові колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла наступних висновків: «У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.»
Крім того, як вбачається із постанови Верховного Суду України від 24.11.2015 №21-2352а15 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, відмовляючи фізичній особі - підприємцю у задоволенні позовних вимог та стверджуючи про правомірність податкового повідомлення-рішення, яким нараховано земельний податок, виходила з того, позивач (платник єдиного податку), крім того, що був власником нежилого приміщення, що знаходилось в багатоквартирному будинку, ще й був землекористувачем земельної ділянки, на якій було розташоване те приміщення, що підтверджувалось витягом з технічної документації, черговим кадастровим планом-реєстром земельних ділянок та витягом з бази даних міського земельного кадастру.
В той же час, матеріалами даної справи підтверджується, що відповідачем не надано суду жодного доказу (не надано жодного землевпорядного документу) з якого б вбачалося, що позивач є власником, землекористувачем або орендарем земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, буд 2 літ А.
Позиція відповідача ґрунтується лише на тому, що позивач, як власник нежилих приміщень, зобов'язаний сплачувати земельний податок на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території навіть якщо право власності на земельну ділянку не оформив, тобто відповідач не заперечує, що позивачем не оформлювалося право власності/користування земельною ділянкою.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем не надано відомостей із державного земельного кадастру про право власності чи право користування позивача земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, буд 2 літ А., , позивач є платником єдиного податку і використовує приміщення за вказаною адресою для провадження підприємницької діяльності, то нарахування йому податкового зобов'язання зі сплати податку за землю за використання земельної ділянки, яка знаходиться під цим приміщенням, є протиправним.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням наведеного, керуючись вимогами статтями 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Задовольнити позов.
2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 28.04.2017 №45742-1305.
3. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 23) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 640грн. (шістсот сорок грн.).
Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя В.І. Келеберда