Справа №474/192/17 10.04.2018
Провадження №22-ц/784/525/18
Справа №474/192/17 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - Лисенко П.П.
Провадження №22-ц/784/525/18
іменемУкраїни
10 квітня 2018 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Лисенка П.П.,
суддів: Галущенка О.І. та Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,
з участю:
прокурора Миколаївської обласної прокуратури - Цвікілевич Н.В.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою прокурора Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області, яку постановленоо 14 годині 31 хвилина 01 лютого 2018 року в приміщенні Врадіївського районного суду Миколаївської області під головуванням судді Фасія В.В., за заявою ОСОБА_3 про відстрочення виконання судового рішення у цивільній справі за позовом прокурора Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області, поданої в інтересах Врадіївської селищної ради, до ОСОБА_3 про стягнення плати за фактичне використання земельної ділянки, -
Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08.09.2017 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2017 року, з ОСОБА_3 на користь місцевого бюджету Врадіївської селищної ради стягнуто 29 279 гривень 64 копійки на відшкодування збитків, завданих безоплатним користуванням земельною ділянкою площею 301,2 м-2 та 1 600 гривень судових витрат на користь прокуратури Миколаївської області.
23 січня 2018 року ОСОБА_3 подала до Врадіївського районного суду Миколаївської області заяву, в якій просила відстрочити виконання вказаного судового рішення до 08 вересня 2018.
Підставою такого прохання, назвала скрутне матеріальне становище, викликане встановленням їй 2 групи інвалідності та отриманням у 2017 році ушкодження здоров'я, відновлення якого потребує тривалого і дорогого лікування.
Посилаючись на викладені обставини, просила відстрочити виконання названого судового рішення до 08 вересня 2018 року.
Ухвалою Врадіївського районного суду Миколаївської області від 01 лютого 2018 року заяву ОСОБА_3 задоволено, постановлено відстрочити виконання зазначеного судового рішення Врадіївського районного суду на один рік, рахуючи з дня його ухвалення.
Прокурор Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області подав на цю ухвалу апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та направити справу для продовження її розгляду до суду 1 інстанції.
Скаргу обґрунтовував невідповідністю висновків суду обставинам справи та положенням чинного цивільно-процесуального законодавств, а саме - ігноруванням вимог чинного законодавства щодо обов'язковості судового рішення.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржена ухвала скасуванню у повному обсязі, оскільки суд 1 інстанції постановив її без точного дотримання положень чинного цивільно-процесуального законодавства, що передбачає можливість та порядок відстрочення виконання судового рішення.
Задовольняючи заяву ОСОБА_3, суд 1 інстанції виходив з того, що для цього є встановлені чинним цивільно-процесуальним законодавством підстави.
Проте, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області не погоджується з таким, вважає висновки суду 1 інстанції, щодо обґрунтованості та правової долі заяви - помилковими, необґрунтованими й незаконними.
За ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:
1) верховенства права;
2) обов'язковості виконання рішень;
3) законності;
4) диспозитивності;
5) справедливості, неупередженості та об'єктивності;
6) гласності та відкритості виконавчого провадження;
7) розумності строків виконавчого провадження;
8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями;
9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до ст. 10 названого Закону, заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів ( ст. 68 Закону).
Відповідно до положень статті 435 ЦПК України та ст. 33 ЗУ «Про виконавче провадження» за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Підставою для відстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Про відстрочення виконання судового рішення постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
Таким чином, можна констатувати, що перелік "обставин, які ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення" у національному законодавстві є доволі нечітким.
Відповідно, суд, який приймає рішення, має широкі дискреційні повноваження щодо підстав та строку для надання відстрочки виконання рішення, і у кожному конкретному випадку за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази і вирішує питання про наявність чи відсутність обставин для вчинення таких процесуальних дій.
Проте так чи інакше, суд у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Зазначена норма кореспондується із приписами статті 36 Закону України «Про виконавче провадження». Так, частиною першою статті 36 цього Закону встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.
Таким чином, наведена норма пов'язує можливість розстрочення чи відстрочення виконання рішення, зокрема, у «виняткових випадках» за умови доведення заявником існування конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у певний строк.
Верховний Суд України у п. 10 Постанови «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 року № 14 вказує, що суду у вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, керуючись особливим характером обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
При цьому, вирішуючи заяву про відстрочку виконання рішення суду потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Разом з тим, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Варто зазначити, що суд у вирішенні цих питань повинен також враховувати те, що обставини, за яких виконання рішення неможливе, повинні існувати насправді, в реальності, та безпосередньо перешкоджати його виконанню в строки, в обсязі та в порядку, визначені у рішенні. Тому суд не може вважати підставами для надання відстрочки або розстрочки виконання рішення, зміни чи встановлення способу і порядку його виконання обставини, які зумовлені суб'єктивним фактором і неправомірною поведінкою з боку сторін. За таких обставин інститут відстрочки виконання рішення не застосовується.
Отже, до компетенції суду на стадії виконавчого провадження належить право у виняткових випадках надавати стороні, яка програла процес, можливість відстрочення або розстрочення виконання рішення.
Незважаючи на відсутність вичерпного законодавчого переліку підстав для надання відстрочки, розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення, суд, керуючись критерієм настання обставин, які ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення, у кожній конкретній справі з врахуванням всіх особливостей ситуації, вирішує питання про їх наявність чи відсутність, а також вирішує питання про наявність чи відсутність причин, які перешкоджають виконанню рішення суду та за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази.
У той же час, обставини, на які послався заявник, а саме те, що вона отримала 2 групу інвалідності за загальним захворюванням, змінився її матеріальний стан в бік погіршення, її дохід складається лише з пенсії, а також погіршився стан її здоров'я, не носять такого характеру у розумінні ст. 435 ЦПК України.
Крім того, суд першої інстанції, пославшись лише на пояснення представника боржника та надані нею неналежної якості довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією та довідки лікувального закладу, зробив по суті заяви такі висновки, яких взагалі не можна було зробити, зокрема, щодо обставин, які суд 1 інстанції вважав доведеними.
Більше того, суд взагалі проігнорував встановлений чинним виконавчим законодавством порядок виконання судових рішень та навіть не зробив спроби дослідити можливість виконання даного судового рішення з використанням інших, передбачених Законом заходів примусового виконання рішень.
За такого, висновок районного суду про наявність підстав для відстрочення виконання рішення суду слід визнати незаконним та необґрунтованим, оскаржену прокурором ухвалу скасувати і прийняти постанову про відмову у наданні відстрочення у виконанні рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08.09.2017 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь місцевого бюджету Врадіївської селищної ради 29 279 гривень 64 копійки на відшкодування збитків, завданих безоплатним користуванням земельною ділянкою площею 301,2 м-2 та 1 600 гривень судових витрат на користь прокуратури Миколаївської області.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, компенсувати за рахунок держави Державною судовою адміністрацією понесені прокуратурою Миколаївської області судові витрати, сплачені за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 762 гривні за платіжним дорученнями № 161 від 21 лютого 2018 року (а.с. - 57).
Керуючись ст. ст. 367-368, 374, 376, 381-382 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області задовольнити частково.
Ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 01 лютого 2018 року скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_3 у задоволенні її заяви про відстрочення виконання рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08.09.2017 року про стягнення з неї на користь місцевого бюджету Врадіївської селищної ради 29 279 гривень 64 копійки на відшкодування збитків, завданих безоплатним користуванням земельною ділянкою, та 1 600 гривень судових витрат у суді 1 інстанції на користь прокуратури Миколаївської області.
Компенсувати за рахунок держави Державною судовою адміністрацією понесені прокуратурою Миколаївської області судові витрати, сплачені за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 762 гривні за платіжним дорученнями № 161 від 21 лютого 2018 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий: П.П.Лисенко
Судді: О.І. Галущенко
Т.В.Серебрякова
Повний текст постанови складено 11 квітня 2018року