Справа №2-2-638/10 11.04.2018
Провадження №22-ц/784/609/18
Суддя суду першої інстанції - Чулуп О.С.
Доповідач апеляційного суду - Локтіонова О.В.
11 квітня 2018 року м.Миколаїв
Апеляційний суд Миколаївської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Локтіонової О.В.,
суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання - Тищенком Л.С.,
за участі:
представника заявника - ОСОБА_3,
представника заінтересованої особи: Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - Сазонова Д.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Центрального районного суду м.Миколаєва від 28 лютого 2018 року, постановлену о 10 год. 54 хв. під головуванням судді Чулупа О.С. в залі суду м.Миколаєва за скаргою ОСОБА_5 на постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження,
08 грудня 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду із даною скаргою, яку обґрунтовував наступним.
На підставі рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 11 травня 2010 року видано виконавчий лист №2-2-638/2010 про стягнення на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитом, процентами та пенею в сумі 14 373 278,69 грн. з ОСОБА_7, що підлягає стягненню солідарно з ТОВ «Фаетон-Авто»; з ОСОБА_8, що підлягає стягненню солідарно з ТОВ «Фаетон-Авто»; з ОСОБА_5, що підлягає стягненню солідарно з ТОВ «Фаетон-Авто»; з ТОВ «Флагман-авто», що підлягає стягненню солідарно з ТОВ «Фаетон-Авто».
29 березня 2011 року постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного виконавчого листа.
20 грудня 2011 року державним виконавцем вказаного відділу ДВС винесено постанову про стягнення з ОСОБА_5 виконавчого збору в сумі 1 437 373,36 грн.
29 серпня 2016 року на підставі заяви публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.
Заявник зазначав, що того ж дня державним виконавцем відкрито виконавче провадження про стягнення з нього виконавчого збору в сумі 1 437 373,36 грн. на підставі постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.
На думку ОСОБА_5 вказана постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята з порушенням ст.ст.47, 49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державним виконавцем не було враховано, що виконавчий документ було повернуто стягувачеві за його заявою, а виконавче провадження не є закінченим. Вказане не давало права державному виконавцю виділяти постанову про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та відкривати виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_5 просив визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сивокозова О.М. від 29 серпня 2016 року про відкриття виконавчого провадження №52059986 з виконання постанови про стягнення з нього виконавчого збору в сумі 1 473 373,36 грн.
Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 28 лютого 2018 року скаргу ОСОБА_5 задоволено. Оскаржувану постанову державного виконавця скасовано.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із того, що державним виконавцем без належної правової підстави виділено в окреме провадження постанову про стягнення з заявника виконавчого збору та відповідно безпідставно відкрито виконавче провадження з виконання зазначеної постанови.
Не погодившись із таким судовим рішенням, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_5
Обґрунтовуючи свою скаргу, суб'єкт оскарження вказує, що державний виконавець, відкриваючи виконавче провадження щодо стягнення із ОСОБА_5 виконавчого збору, діяв у відповідності із положеннями Закону України «Про виконавче провадження».
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У статті 17 вказаного Закону передбачено перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; 8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"; 10) рішення (постанови) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 11) рішення Національного банку України про застосування до банку, філії іноземного банку заходу впливу у вигляді накладення штрафу.
Відповідно до ст.383 ЦПК України, у редакції яка діяла на час звернення зі скаргою, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи ДВС розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).
Тобто, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали, пов'язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України та його примусовим виконанням.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 цього Кодексу).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
За частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII, який діяв на час звернення зі скаргою, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Тобто, якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у такій категорії справ.
Якщо виконанню підлягає рішення іншого органу (не суду) і відсутній спеціальний закон, що передбачає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів ДВС, у такому випадку вони підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.
Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 березня 2018 року у справі №213/2012/16 (провадження №14-13цс18).
З матеріалів справи вбачається, що до суду звернувся боржник ОСОБА_5 зі скаргою на постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сивокозова О.М. про відкриття виконавчого провадження від 29 серпня 2016 року про примусове виконання постанови державного виконавця Гречух О.Я. від 20 грудня 2011 року про стягнення з ОСОБА_5 виконавчого збору в сумі 1 437 373,36 грн. у виконавчому провадженні №25560410 (а.с.10, 13).
Тобто, в цьому випадку ОСОБА_5 оскаржив дії державного виконавця щодо виконання не судового рішення, а постанови державного виконавця.
Імперативною нормою закону (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII) визначено оскарження рішення, дії чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших (не судових) органів (посадових осіб) шляхом подання скарги до відповідного адміністративного суду.
Суд першої інстанції на дані обставини уваги не звернув та помилково розглянув скаргу, розгляд якої необхідно здійснювати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з частинами першою та другою статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За такого ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у даній справі закриттю.
Керуючись ст.ст. 374, 377, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково.
Ухвалу Центрального районного суду м.Миколаєва від 28 лютого 2018 року скасувати.
Провадження у справі за скаргою ОСОБА_5 на постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження закрити.
Роз'яснити ОСОБА_5 право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий О.В.Локтіонова
Судді С.Ю.Колосовський
О.О.Ямкова
Повний текст постанови складено 11 квітня 2018 року.