05.04.2018 Справа № 920/1214/17
Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1214/17 в порядку загального позовного провадження
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 20077720) в особі філії «Центр метрології та газорозподільних систем» Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, ідентифікаційний код 26025552),
до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (вул. Лебединська, буд. 13, м. Суми, 40021, ідентифікаційний код 03352432),
про стягнення 248826,43 грн. на підставі оренди газопроводів та споруд на них № 14/1166/04 від 01.09.2004,
представники сторін:
позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № 14-210 від 20.12.2017,
відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю № 007.2Др-39-1217 від 29.12.2017.
Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 248826,43 грн. на підставі договору оренди газопроводів та споруд на них № 14/1166/04 від 01.09.2004, укладеного між сторонами в тому числі: 153366,95 грн. основний борг, 62933,82 грн. пеня, 26613,09 грн. інфляційні збитки, 5912,57 грн. 3% річних, а також 3732,40 грн. суму сплаченого судового збору.
Відповідач у відзиві на позов № Sm007.2-СК-156-0118 від 09.01.2018 проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність між сторонами договірних відносин.
Відповідач у відзиві на позов зазначає, що між сторонами існували договірні правовідносини в рамках договору оренди газопроводів та споруд № 14/1166/04 від 01.09.2004 в період з 01.09.2004 по 09.07.2014. відповідач у відповідності до вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України, керуючись пунктом 10.5 договору № 14/1166/04 від 01.09.2004 неодноразово (протягом 2013-2014 років - листи від 11.12.2013 № 30/1772, від 31.01.2014 № 30/196, від 06.06.2014 № 30/787) направляло на адресу позивача заяви про припинення дії договору № 14/1166/04 від 01.09.2004 у зв?язку з суттєвими змінами у законодавстві, які відбулися на ринку природного газу, а тому відповідач вважає, що з 09.07.2014 він не орендує газопроводи за вищевказаним договором та систематично повертає на адресу позивача всі первинні документи, що підтверджується листами відповідача направленими на адресу позивача, актом звірки розрахунків станом на 31.10.2015 та копіями актів про надання послуг оренди, які додані позивачем до позову.
На підставі наведеного відповідач вважає, що підстави для нарахування та стягнення у судовому порядку орендної плати у позивача відсутні, а у відповідача відсутній обов'язок щодо їх оплати, відсутнє грошове зобов'язання за договором № 14/1166/04 від 01.09.2004, а оскільки відсутнє грошове зобов'язання, відсутнє прострочення грошового зобов'язання і відсутні підстави для нарахування та стягнення пені, інфляційних збитків, 3% річних.
На підтвердження відсутності договірних правовідносин між сторонами відповідачем надано суду перелік майна (складових газорозподільної системи), які включені відповідачем до відомостей про місця та засоби провадження господарської діяльності ліцензіатів з розподілу природного газу при отриманні діючої ліцензії (відомості містять інформацію про всі складові газорозподільної системи, окрім власної відповідача та державної форми власності), відповідно до яких ПАТ «Сумигаз» не включало об'єкти газорозподільної системи приватної власності позивача щодо яких не врегульовано договірні відносини у відповідності до вимог Закону України «Про ринок природного газу».
Позивач подав відповідь на відзив відповідача № 50/05-122 від 06.02.2018, де зазначає що підтримує заявлені позовні вимоги та наполягає на задоволенні позову в повному обсязі, оскільки вважає, що факт підписання відповідачем актів надання послуг, зокрема, у 2015 році свідчить про визнання відповідачем договору оренди та наявність законних підстав для стягнення з нього заявлених у позові сум грошових коштів.
15.03.2018 представник відповідача подав до суду письмові заперечення № Sm007.2-сл-1115-0318 від 14.03.2018, де зазначає, що вважає необґрунтованим та безпідставним твердження позивача, що ПАТ «Сумигаз» продовжує користуватися отриманим в оренду об'єктом та не вчиняло належних дій направлених на повернення орендованих об'єктів та не реалізувало своє право на звернення до суду щодо припинення дії договору №14/1166/04 від 01.09.2004 року оренди газопроводів та споруд на них.
Відповідач вважає, що з 2014 року між сторонами відсутні договірні відносини, відсутнє грошове зобов'язання відповідача перед позивачем щодо оплати орендної плати, відсутнє прострочення грошового зобов'язання і відсутні підстави для нарахування та стягнення пені, інфляційних збитків, 3 % річних, відсутні первинні документи щодо надання послуги оренди майна, відсутній факт користування майном, а тому є неможливим застосування до спірних правовідносин наслідків, передбачених статтями 549, 625 Цивільного кодексу України та статтею 216 Господарського кодексу України.
В підготовчому засіданні 20.03.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав та просить суд задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача в підготовчому засіданні 20.03.2018 проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Разом з тим, в судовому засіданні 20.03.2018 представники позивача та відповідача, враховуючи надання сторонами всіх доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, виконання вимог попередніх ухвал суду, надали згоду на перехід до початку розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.
Відповідно до частини шостої статті 183 Господарського процесуального кодексу України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 Господарського процесуального кодексу України, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
Враховуючи вищенаведене, суд приймає письмову згоду представників сторін щодо розгляду справи по суті в даному судовому засіданні та розпочинає розгляд справи по суті в судовому засіданні 20.03.2018.
Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Протокольною ухвалою господарського суду Сумської області від 20.03.2018 у справі № 920/1214/17 оголошено перерву у підготовчому засіданні на 05.04.2018 об 11 год. 00 хв. з повідомленням сторін.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
Відповідно до пункту 4.1 рішення правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 23.09.2016, протокол № 170, питання 4, для забезпечення ведення претензійно-позовної роботи за окремими договорами, укладеними Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», за якими відповідальним підрозділом є Філія «Центр метрології та газорозподільних систем» Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» покладено на Філію «Центр метрології та газорозподільних систем» Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» функції щодо самостійного ведення претензійно-позовної роботи за договорами, укладеними Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за напрямами діяльності Філії «Центр метрології та газорозподільних систем» Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» відповідно до Положення про Філію «Центр метрології та газорозподільних систем» Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (організація метрологічного забезпечення діяльності підприємств Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та інших юридичних осіб, забезпечення належного та ефективного користування майном (об'єктами газорозподільних систем, будівництвом та введенням в експлуатацію комплексу метрологічного центру тощо.
01.09.2004 між Відкритим акціонерним товариством «Сумигаз», найменуванні відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» змінено на Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (орендар) Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», найменування якої змінено на Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (орендодавець) укладено договір оренди газопроводів та споруд на них № 14/1166/04 (далі - договір), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове і користування окреме індивідуально визначене майно, перелік якого наведений у додатку до договору.
Майно передано в оренду з метою забезпечення безперебійного та безаварійного постачання природного газу споживачам Білопільського району Сумської області та отримання на цій основі прибутку.
Згідно пункту 2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном з дати підписання сторонами договору та акта приймання-передачі майна.
Відповідно до пункту 3.1 договору, орендна плата визначається на підставі розрахунку орендної плати та протоколу узгодження орендної плати, які є невід'ємною частиною договору, і становить без ПДВ за перший місяць оренди 955,33 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс за цей же місяць (пункт 3.2 договору).
Пунктом 3.3 договору визначено, що орендна плата перераховується на поточний рахунок орендодавця щокварталу не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
Згідно пункту 3.7 договору загальна ціна цього договору складається із сум орендної плати, нарахованої протягом дії договору.
Договір укладено строком на 360 днів, що діє з 01.09.2004 до 26.08.2005 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії цього договору або його після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (пункт 10.5 договору).
У додатку до договору наведено перелік окремого індивідуально визначеного майна, що передається в оренду відповідачу, оціночна вартість якого становить 573200,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач починаючи з грудня 2014 по червень 2017 несвоєчасно та не в повному обсязі здійснює сплату орендної плати за договором, у зв?язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати орендної плати за вказаний період складає 153366,95 грн.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на відсутність між сторонами договірних відносин.
Проте суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши надані ним письмові докази дійшов висновку про хибність позиції відповідача з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно вимог статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.
Згідно частини шостої статті 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 759, 762 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Пунктом 1 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як свідчать матеріали справи за актом приймання-передачі майна, яке передається в оренду від 01.09.2004 орендодавець передав, а орендар (відповідач) прийняв наступний об?єкт: Міжселищний газопровід високого тиску II категорії до с. Терещенки Білопільського району Сумської області. Газопровід середнього тиску с. Терещенки і с. Новоандріївка Білопільського району Сумської області у т.ч. Газорегуляторний пункт ПШГВ2.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлю договором найму (частина перша статті 762 Цивільного кодексу України).
Згідно частини п?ятої статті 762 Цивільного кодексу України, частини третьої статті 285 Господарського кодексу України, орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.
У додатку до договору (розрахунок орендної плати) визначено, що розрахунок плати за оренду газопроводів та споруд на них, що належать НАК «Нафтогаз України» і перебувають на її балансі здійснено із застосуванням положень Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786.
Згідно з зазначеною Методикою розмір місячної орендної плати визначається за формулою:
О пл. міс. = О пл: 12*І п.р. * Ім, де
І п.р. - індекс інфляції за період з дати проведення оцінки до дати укладання договору;
Ім - індекс інфляції за місяць оренди.
Орендна плата перераховується на поточний рахунок орендодавця щокварталу не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним кварталом (пункт 3.3 договору).
При цьому, в даному випадку індекс інфляції застосовується не у зв?язку із простроченням сплати орендної плати, а є безпосередньо частиною орендної плати за користування майном, та метою погодження такого порядку нарахування орендної плати є, по суті, запобігання орендодавцем можливих втрат (збитків), у зв?язку із знеціненням грошових коштів.
В подальшому, 04.09.2013 сторони підписали додаткову угоду, якою доповнили пункт 9.5 договору у наступній редакції: «Строк, в межах якого Сторони можуть звертатись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, інфляційних, встановлюється тривалістю у 4 роки.
У відзиві на позовну заяву відповідач наголошує на тому, що він у 2013-2014 роках неодноразово зверталось до ПАТ «НАК «Нафтогаз України» з пропозиціями розірвати договір. В свою чергу ПАТ «НАК «Нафтогаз України» не погодилась з пропозицією ПАТ «Сумигаз» щодо розірвання договору.
Відповідач у 2015 році звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою про внесення змін в договір оренди газопроводів та споруд на них № 14/1166/04 від 01.09.2004.
Рішенням господарського суду м. Києва від 22.06.2015 у справі № 910/9245/15 позовні вимоги задоволені в повному обсязі.
20.06.2017 Постановою Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/9245/15 рішення господарського суду м. Києва від 22.06.2015 у справі № 910/9245/15 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «Сумигаз» відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, Київський апеляційний господарський суд, зокрема, зазначив: «Умови договору оренди не порушують вимоги статті 7-1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», оскільки складові Єдиної газотранспортної системи України були передані позивачу у користування, а тому доповнення Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» статтею 7-1 та прийняття НКРЕ постанови від 07.03.2013 № 228 не є істотною зміною обставин, у розумінні статті 652 Цивільного кодексу України.
Крім того, матеріали справи свідчать, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди, який регулюється положеннями статей 759-786 Цивільного кодексу України.
В той же час, відповідно до умов Додаткової угоди №1 до Договору оренди по відповідач є замовником, а позивач - виконавцем щодо надання послуг з експлуатації об'єкта, що включає здійснення виконавцем комплексу технічних заходів, необхідних для забезпечення розподілу (транспортування) природного газу, виконання робіт з технічного обслуговування, огляду, обстеження та поточного ремонту, в строки та порядку, що передбачені цим договором та чинними нормативно-правовими актами (далі - послуги (роботи). Вартість послуг (робіт) визначається сторонами відповідно до переліку послуг (робіт) з експлуатації об'єкта газопостачання, що надаються виконавцем замовнику та становить 22854,18 грн.
Колегія суддів проаналізувавши умови додаткової угоди до договору оренди дійшла висновку, що остання за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, яка підпадає під правове регулювання положень статей 901-907 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції встановив, що вимоги позивача фактично зводяться до спонукання відповідача укласти новий договір, який за своєю правовою природою є відмінним від існуючого.
Також, колегія суддів звертає увагу, що Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу» втратив чинність з 01.10.2015 (згідно із Законом України від 09.04.2015 № 329-VIII), а постанова НКРЕ № 228 втратила чинність 27.11.2015 (згідно з постановою від 30.09.2015 № 2494 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг). Тобто на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, обставини, на які посилався позивач, перестали існувати.».
Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.10.2017 касаційну скаргу ПАТ «Сумигаз» повернуто заявнику.
Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Підставою для виникнення взаємних прав і обов'язків і, відповідно, зобов'язань, згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, є саме договір.
Частина п'ята статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Розмір орендної плати та порядок розрахунків наведено у розділі ІІІ договору від 01.09.2004 № 14/1166/04 оренди газопроводів та споруд на них.
Так, у пункті 3.3 договору наведено, що орендна плата перераховується на поточний рахунок Орендодавця щоквартально не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітнім кварталом.
Таким чином, обов'язок орендаря (відповідача) сплатити оренду плату виникає на підставі договору, а не на підставі підписання акта про надання послуг.
Так, відповідно до частин першої - четвертої статті 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну або розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє про другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
На даний момент відповідач продовжує користуватись отриманим в оренду об'єктом та не вчинило належних дій направлених на повернення орендованих об'єктів та не реалізувало своє право на звернення до суду.
Крім того, станом на березень 2015 року відповідачем вчинялись дії щодо визнання наявності договірних відносин з ПАТ «НАК «Нафтогаз України», що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями підписаними з боку відповідача актів про надання послуг.
У відзиві на позовну заяву відповідач в якості доказів на підтвердження своєї правової позиції надає матеріали перевірок НКРЄКП, та зазначає, що на його думку за результатами перевірки встановлено факт відсутності договірних відносин між сторонами у справі.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Матеріалами перевірки, наданими в якості доказів відповідачем, встановлено факт порушення Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, затвердженою постановою НКРЕ від 13.01.2010 № 12 з боку відповідача, а не відсутність договірних відносин.
Позивач зазначає, що на даний момент договорами врегульовано відносини, щодо використання відповідачем 26.127 км газопроводів, з них:
1) договором оренди № 14/1166/04 від 01.09.2004 врегульовано відносини, щодо використання наступного об'єкту: Міжселищний газопровід високого тиску II категорії до с. Терещенки Білопільського району Сумської області. Газопровід середнього тиску с. Терещенки і с. Новоандріївка Білопільського району Сумської області у т.ч. Газорегуляторний пункт ПШГВ2;
2) договором оренди № 14/1166/04-01 від 01.09.2004 врегульовано відносини, щодо використання:
- Газопровід середнього та низького тиску (м. Глухів, вул. Черняхівського, Київський шлях, Матросова), включаючи газорегуляторний пункт шафного типу);
- Газопровід середнього та низького тиску (м. Глухів, вул. Зарічна, Мічуріна, Рудченко, Лугова), включаючи газорегуляторний пункт шафного типу);
- Газопровід низького тиску (м. Глухів, вул. Заводська, Комунальна, ОСОБА_3, Жужоми, пров. Комунальний (1-2 черги), включаючи газорегуляторні пункти шафного типу (2 шт.);
- Газопровід середнього та низького тиску (м. Глухів, вул. Матросова, Заводська), включаючи станцію катодного захисту;
- Газопровід середнього та низького тиску (м. Глухів, пров. Пожежний), включаючи газорегуляторний пункт шафного типу;
- Газопровід середнього та низького тиску (м. Глухів, мкр-н «Родіновка» (вул. Гагаріна, пров. Гагаріна, вул. Куйбишева, Пархоменка, Котовського, Колгоспна, Ковалевської Осипенко) включаючи газорегуляторні пункти шафного типу (3 шт.).
Про наявність договірних відносин між Позивачем та Відповідачем також свідчать надані відповідачем докази (стор. 3 акту планової перевірки дотримання ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ від 07.03.2014 № 3).
Зазначені обставини та факт підписання актів надання послуг, зокрема, у 2015 році свідчать про визнання договору оренди відповідачем та наявність у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем за договором від 01.09.2004 № 14/1166/04 оренди газопроводів та споруд на них.
Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач починаючи з грудня 2014 по червень 2017 не своєчасно та не в повному обсязі здійснює сплату орендних платежів, внаслідок чого утворилась заборгованість по орендній платі в сумі 153366,95 грн.
Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем щодо сплати орендної плати за вищезазначеним договором в сумі 153366,95 грн. повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовується відповідачем у поданих ним до суду відзиві на позов та письмових запереченнях, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по орендній платі сумі 153366,95 грн. визнаються судом правомірними, обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 193 та частини першої статі 216 Господарського кодексу України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Отже, встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).
Наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16 та від 22.11.2017 у справі № 908/3036/16.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У справі, яка розглядається, сторони у пункті 3.5 договору врегулювали, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і повинна бути сплачена орендодавцю з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день, включаючи день оплати.
Крім іншого, цей пункт договору повністю відповідає положенням частини шостої статті 231 Господарського кодексу України.
Посилаючись на вищенаведені норми та умови договору (пункт 3.5 договору) позивач вимагає стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 62933,82 грн., нараховану за періоди: за 4-й квартал 2014, за 1-й квартал 2015, за 2-й квартал 2015, за 3-й квартал 2015, за 4-й квартал 2015, за 1-й квартал 2016, за 2-й квартал 2016, за 3-й квартал 2017, за 4-й квартал 2016, за 1-й квартал 2017 та за 2-й квартал 2017.
З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю.
Пеня та інші нарахування у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір у встановленому законом розмірі. Розрахунок відповідної суми може бути викладений у позовній заяві або доданий до неї.
Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату або несплату одержаного товару у вигляді стягнення пені передбачена пунктом 3.5, а тому позивач має право вимагати від відповідача сплатити пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості. Пеня нараховується за весь період прострочення з дати закінчення строку оплати кожного відповідного рахунку до моменту повної оплати відповідачем ціни договору.
Частина шоста статті 232 Господарського кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України щодо припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором, а відтак, якщо умовами договору сторони передбачили, що пеня нараховується за весь період часу, протягом якого не виконано зобов'язання, то нарахування пені не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 по справі № 910/6379/14).
У пункті 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім.
За змістом частин третьої, четвертої статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Як встановлено господарським судом, до винесення рішення у даній справі, відповідач заяви про застосування позовної давності не подавав.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені за період прострочення грошового зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, оскільки права позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачені умовами вищевказаного договору оренди, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 62933,82 грн., нарахованої за 4-й квартал 2014, за 1-й квартал 2015, за 2-й квартал 2015, за 3-й квартал 2015, за 4-й квартал 2015, за 1-й квартал 2016, за 2-й квартал 2016, за 3-й квартал 2017, за 4-й квартал 2016, за 1-й квартал 2017 та за 2-й квартал 2017, є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі вимог статей 549-552, 629 Цивільного Кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України і статтею 174 Господарського кодексу України.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
З урахуванням змісту орендних зобов'язань, в яких обов'язок орендодавця передати в користування орендарю майно, кореспондується з обов'язком орендаря сплати орендну, тобто зобов'язання орендаря є грошовим, та враховуючи приписи статей 11, 625 Цивільного кодексу України, наявні правові підстави для застосування до відповідача положень статті 625 Цивільного кодексу України за порушення ним грошових зобов'язань перед позивачем по сплаті орендних платежів.
Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур'єр». Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно статей 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуй для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку інфляційні втрати нараховані на заборгованість, яка утворилась з грудня 2014 року по червень 2017 (з 4-го кварталу 2014 року по 2-й квартал 2017 року) складають 26613,09 грн.; 3 % річних, нарахованих на заборгованість яка утворилась з грудня 2014 року по червень 2017 (з 4-го кварталу 2014 року по 2-й квартал 2017 року) за період з 13.01.2015 по 25.09.2017 складають 5912,57 грн.
Зазначені нарахування здійснені окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 5912,57 грн. за період з 13.01.2015 по 25.09.2017, а також інфляційних збитків в сумі 26613,09 грн. за період з 4-го кварталу 2014 року по 2-й квартал 2017 року є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі положень статті 625 наведеного вище Кодексу
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на все вищевикладене позовні вимоги позивача у даній справі підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача не приймаються судом до уваги у зв?язку з їх безпідставністю, необґрунтованістю та неправомірністю.
Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в розмірі 6907,03 грн. покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (вул. Лебединська, буд. 13, м. Суми, 40030, ідентифікаційний код 03352432) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 20077720) заборгованість по сплаті орендної плати в сумі 153366,95 грн., пеню в сумі 62933,82 грн., 3 % річних в сумі 5912,57 грн. та інфляційні втрати в сумі 26613,09 грн.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (вул. Лебединська, буд. 13, м. Суми, 40030, ідентифікаційний код 03352432) на користь Філії «Центр метрології та газорозподільних систем» Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, ідентифікаційний код 26025552) витрати по сплаті судового збору в сумі 3732,40 грн.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
5. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 10 квітня 2018 року.
Суддя Н.О. Спиридонова