Справа № 11-cc/796/525/2018 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст. 170 КПК України Доповідач: ОСОБА_2
02 квітня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року, -
Цією ухвалою задоволено клопотання слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 та накладеноарешт на речі та документи, вилучені під час затримання 24.05.2017 року ОСОБА_6 , а саме мобільний телефон марки Samsung Duos GALAXY S7 чорного кольору номер моделі SM-G93ОFD, imeil: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 .
Приймаючи рішення, слідчий суддя врахував наявність правових підстав для накладення арешту на майно зазначене у клопотанні слідчого, та прийшов до висновку про необхідність задоволення клопотання та накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що обшук ОСОБА_6 здійснено не на підставі ухвали слідчого судді, а тому слідчий не мав права вилучати речі та документи, а мав би звернутися до суду із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна. Додає, що з 24.05.2017 року незаконно вилучені речі неправомірно утримуються стороною обвинувачення.
Також адвокат зазначає про незаконний склад суду та порушення правил підсудності, оскільки досудове розслідування у даному кримінальному провадженні мало здійснюватися детективами Національного антикорупційного бюро України, у зв'язку із чим, як вказує апелянт, зібрані слідчими Генеральної прокуратури України докази є недопустимими, що в свою чергу вказує на необґрунтованість підозри ОСОБА_10 . Додає, що розгляд даного клопотання про арешт майна мав здійснювати Солом'янський районний суд міста Києва.
Далі в апеляційній скарзі адвокат зазначає про відсутність підстав для висновку про те, що майно, на яке слідчий просить накласти арешт, може підлягати спеціальній конфіскації, оскільки санкції ст.ст. 364 та 255 КК України не передбачають спеціальної конфіскації майна, конфіскації як виду покарання. Додає, про невідповідність арештованого майна вимогам ст. 98 КПК України, якою слідчий суддя не керувався при постановленні ухвали.
Також автор апеляційної скарги вказує на те, що оскаржувана ухвала не містить висновку про доведеність існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення та існування хоч якогось завдання кримінального провадження, для якого було б необхідно накласти арешт на майно ОСОБА_6 .
Крім того, адвокат звертає увагу суду на помилковість висновку про повідомлення ОСОБА_6 про підозру, з урахуванням недотримання органом досудового розслідування вимог ч. 1 ст. 42, ст.ст. 276-278 КПК України. Додає про те, що повідомлення про підозру ОСОБА_6 вчинялося не уповноваженими слідчим і прокурором.
Одночасно автор апеляційної скарги вказує на дотримання вимог ст. 395 КПК України, оскільки копію ухвали апелянтом отримано 17 липня 2017 року, та з урахуванням вихідних днів апеляційну скаргу подано до суду у п'ятиденний строк.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, у відповідності до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, що в даному випадку мало місце, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Враховуючи, що апелянт в судовому засіданні участі не приймав, копію судового рішення отримано 17 липня 2017 року, апеляційна скарга подана до суду 24 липня 2017 року, відповідно до штампу на конверті, з урахуванням вихідних днів, п'ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді апелянтом не порушено, а тому і не підлягає поновленню.
Судове засідання по розгляду згаданої апеляційної скарги призначено слуханням в апеляційній інстанції на 11 годину 15 хвилин 02 квітня 2018 року, про що повідомлено учасників процесу, проте в судове засідання ні прокурор, ні представник власника майна не прибули, апелянт суду не повідомив про причини своєї неявки, прокурор до початку судового засідання подав заяву, в якій просив проводити судове засідання за його відсутності, не заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги.
Що стосується безпосередньо апеляційної скарги, то слід звернути увагу на такі обставини.
Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, в провадженні першого слідчого відділу слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України перебувають матеріали кримінального провадження № 42017000000001628, відомості про яке 23.05.2017 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України.
Слідчий в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 , за погодженням із прокурором відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 , звернувся до Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на речі та документи, вилучені під час затримання 24.05.2017 року ОСОБА_6 , яке ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року задоволено, проте зтаким рішенням слідчого судді погодитися неможливо, з огляду на такі обставини.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя та слідчий не дотрималися.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Як вбачається з матеріалів провадження, слідчий в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 , звертаючись до суду із клопотанням про арешт майна зазначив, що метою накладення арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів.
Згідно положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Виходячи з положень наведених норм права, майно, яке, на переконання органу досудового розслідування, має одну або декілька ознак наведених в ст. 98 КПК України може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови.
Аналізуючи наведені вимоги закону, колегія суддів переконана, що висновок органу досудового розслідування щодо відповідності майна тим чи іншим ознакам ст. 98 КПК України може бути зроблений лише в тексті постанови, яка має відповідати вимогам ч. 5 ст. 110 КПК України, зокрема містити мотиви прийнятого рішення.
Відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, як окремого процесуального документа, який фіксує висновок слідчого про набуття майном статусу речового доказу та мотиви з яких він дійшов такої думки, позбавляє слідчого суддю можливості провести аналіз та зробити висновок про відповідність цього майна положенням ст. 98 КПК України та наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу, оскільки слідчий суддя не наділений правом самостійного визначення підстав, передбачених ст. 98 КПК України та має здійснювати контроль правильності прийнятого слідчим рішення.
Наведені слідчим у клопотанні про арешт майна підстави, у зв'язку з якими майно відповідає критеріям визначеним ст. 98 КПК України, не може бути визнано достатнім для висновку, що це майно є речовим доказом, оскільки, згідно положень ст. 171 КПК України, наведені слідчим у клопотанні обставини мають бути доведені доказами, доданими до клопотання, тоді як само клопотання не є доказом будь-яких обставин.
Таким чином, слідчий, прокурор, який вважає за потрібне звернутись до слідчого судді з клопотанням про арешт майна з метою забезпечити збереження його як речового доказу, першочергово мав би визнати майно, на яке він просить накласти арешт, речовим доказом у кримінальному провадженні шляхом винесення про це постанови, в якій зазначити підстави для визнання майна речовим доказом, з огляду на положення ст. 98 КПК України, проте таких дій вчинено не було, з огляду на відсутність у доданих до клопотання матеріалах постанови про визнання майна речовим доказом.
Розглядаючи клопотання органу досудового розслідування, слідчий суддя на відсутність постанови про визнання майна речовим доказом уваги не звернув.
Наведені обставини, на переконання колегії суддів, свідчать про відсутність підстав для накладення арешту саме з метою забезпечення збереження речового доказу, оскільки без відповідної постанови слідчого майно не може набути статусу речового доказу.
Таким чином, у зв'язку із викладеним, колегія суддів переконана, що у такому випадку не можливо досягти інтересів досудового розслідування, забезпечити збереження речових доказів, які у подальшому можуть досліджуватись судом.
Доводи апелянта щодо порушення територіальної підслідності даного кримінального провадження не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до постанови про доручення здійснення розслідування у кримінальному провадженні, визначення групи слідчих та старшого слідчої групи від 23.05.2017 року, здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні доручено слідчим першого слідчого відділу слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та визначено місцем проведення досудового розслідування Печерський район м. Києва.
Інші доводи апеляційної скарги, з урахуванням наведеного, є передчасними, з огляду на стадію кримінального провадження, проте можуть бути предметом дослідження під час розгляду справи по суті.
Враховуючи викладене, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, за недоведеності необхідності арешту майна, який явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власників, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження, а апеляційна скарга задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання слідчого як такого, що внесене до суду із порушенням вимог ст. 171 КПК України.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року, якою задоволено клопотання слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 та накладено арешт на речі та документи, вилучені під час затримання 24.05.2017 року ОСОБА_6 , а саме мобільний телефон марки Samsung Duos GALAXY S7 чорного кольору номер моделі SM-G93ОFD, imeil: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 про накладення арешту на речі та документи, вилучені під час затримання 24.05.2017 року ОСОБА_6 .
Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.
_____________________ _______________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4