Апеляційний суд міста Києва
4 квітня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 12015100100001127 щодо
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Суми, українця, громадянина України,
що зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 ,
проживає за адресою:
АДРЕСА_2 , не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.309 КК України,
за апеляційною скаргою прокурора на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року,
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 14.11.2017 року ОСОБА_9 визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.3 ст.309 КК України і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки і на нього покладено обов'язки, передбачені ст.76 КК України.
Судом вирішено питання щодо речових доказів та про відшкодування процесуальних витрат.
Справа № 11-кп/796/383/2018
Категорія: ч.3 ст.309 КК України
Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_10
Доповідач: ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі заступник прокурора міста Києва ОСОБА_11 просить вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасувати і ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 покарання за ч.3 ст.309 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Прокурор не оспорює фактичні обставини кримінального провадження, встановлені судом, які викладені у вироку, доведеність винуватості ОСОБА_9 і правильність кваліфікації його дій, однак вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме, положення ст.75 КК України, яка не підлягає застосуванню, і призначив покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість. При цьому зазначає, що поширення наркоманії та зростання злочинності, пов'язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, набувають усе більших масштабів і стають серйозним соціальним чинником, який негативно впливає на життя, здоров'я та благополуччя людей. Всупереч викладеному суд першої інстанції залишив поза увагою підвищений рівень суспільної небезпечності вчиненого діяння та особи обвинуваченого, не врахував обставини вчиненого злочину, зокрема, розмір наркотичного засобу та психотропної речовини, які ОСОБА_9 незаконно придбав і зберігав без мети збуту, і дійшов помилкового висновку про можливість його виправлення без відбування покарання. На переконання прокурора, суд у вироку належним чином не обґрунтував, яким чином громадська/волонтерська активність зменшує небезпеку вчиненого діяння, як і стан здоров'я обвинуваченого, його поведінка після вчинення злочину тощо. Не погоджується і з тим, що суд врахував як обставину, що пом'якшує покарання, - щире каяття, посилаючись на те, що визнання обвинуваченим вини під тиском беззаперечних доказів свідчить про намагання уникнути справедливого покарання за вчинене.
У запереченнях на апеляційну скаргу обвинувачений вказує, що судом першої інстанції дотримано загальні засади призначення покарання і прийнято правильне рішення про можливість його виправлення без відбування покарання. Доводи прокурора про відсутність щирого каяння вважає домислами сторони обвинувачення, оскільки щире каяття стосується виключно відчуття особи, яка вчинила злочин, виражається в її діях і оцінюється судом на підставі наявних доказів, в тому числі показаннях винної особи. Тому просить у задоволенні апеляційної скарги прокурора відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити; доводи обвинуваченого, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи вирок суду першої інстанції законним, обґрунтованим і вмотивованим; дослідивши долучені обвинуваченим документи, провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в її задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Вироком суду визнано доведеним, що ОСОБА_9 вчинив злочин, пов'язаний з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин, предметом якого були наркотичний засіб та психотропна речовина в особливо великих розмірах, за наступних обставин.
За невстановлених досудовим розслідуванням обставин ОСОБА_9 у невстановленої досудовим розслідуванням особи незаконно придбав без мети збуту особливо небезпечний наркотичний засіб АВ-РINAСА-СНМ та особливо небезпечну психотропну речовину РVР, які незаконно зберігав без мети збуту в квартирі АДРЕСА_3 .
1 лютого 2015 року в період з 14 години 15 хвилин по 15 годину 20 хвилин працівниками Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві під час огляду вказаної квартири, в якій проживав ОСОБА_9 , було виявлено і вилучено пластикову пляшку, горловина якої обмотана фрагментом фольги, з нашаруванням порошкоподібної речовини білого кольору на внутрішній поверхні пляшки, в якому виявлено особливо небезпечний наркотичний засіб АВ-РINAСА-СНМ (S)-N-(1-аміно-3-метил-1-оксобутан-2-іл)-1-пентил- 1Н-індазол-3-карбоксамід) масою 0,385 г та особливо небезпечну психотропну речовину РVР (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он) масою 0,040 г, а також кульок з полімерного матеріалу з порошкоподібною речовиною білого кольору масою 368,10 г, яка містить особливо небезпечний наркотичний засіб АВ-РINAСА-СНМ (S)-N-(1-аміно-3-метил-1- оксобутан-2-іл)-1-пентил-1Н-індазол-3-карбоксамід) масою в речовині 338,65 г, та кульок з полімерного матеріалу з пазовим замком з кристалічною порошкоподібною речовиною бежевого кольору масою 79,010 г, яка містить особливо небезпечну психотропну речовину РVР (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он) масою в речовині 71,109 г, тобто наркотичний засіб та психотропну речовину в особливо великих розмірах.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються сукупністю безпосередньо досліджених судом доказів і ніким з учасників судового провадження не оспорюються. Тому колегія суддів не переглядає їх відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України.
За встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_9 за ч.3 ст.309 КК України - незаконне придбання та зберігання без мети збуту наркотичного засобу та психотропної речовини в особливо великих розмірах - є вірною.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли зміну або скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, внаслідок чого обвинуваченого безпідставно звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, а так само невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими.
Суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості та конкретні обставини вчинення злочину, дані про особу винного, який має міцні сімейні зв'язки, утримує малолітню дитину, до кримінальної відповідальності притягується вперше, офіційно не працевлаштований, однак займається громадською та волонтерською діяльністю, позитивно характеризується, а також обставину, що пом'якшує покарання, - щире каяття, відсутність обставин, що його обтяжують, і правильно призначив ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі в межах строку, передбаченого санкцією відповідного закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
З огляду на те, що в апеляційній скарзі прокурора ставиться питання про призначення ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, тобто такого самого за видом і розміром, яке призначив суд першої інстанції, доводи стосовно призначення явно несправедливого через м'якість покарання є надуманими.
Погоджується колегія суддів і з висновком суду першої інстанції про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, враховуючи обставини справи, в тому числі виявлення та вилучення наркотичного засобу та психотропної речовини, особу винного, який, крім викладеного раніше, є особою молодого віку, а також його поведінку після вчинення злочину, спосіб життя тощо.
Твердження прокурора, що вирок не містить жодного обґрунтування, яким чином громадська/волонтерська діяльність обвинуваченого зменшує небезпеку вчиненого діяння, є недоречними, оскільки громадська позиція ОСОБА_9 не може зменшувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, однак характеризує обвинуваченого як особу, яка своєю поведінкою та конкретними діями намагається бути корисною суспільству, що свідчить та користь висновків про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.
Не погоджується колегія суддів і з доводами апеляційної скарги про те, що суд безпідставно врахував щире каяття обвинуваченого як обставину, що пом'якшує покарання, оскільки критична оцінка своїх дій може бути здійснена на будь-якій стадії кримінального провадження.
При цьому колегія суддів зауважує, що з моменту вчинення ОСОБА_9 злочину минуло більше ніж три роки, і поведінка обвинуваченого, який з того часу жодних протиправних дій не вчинював, виховує дитину і продовжує займатися громадською діяльністю, ще раз підтверджує правильність висновків суду про звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
І вчинення обвинуваченим тяжкого злочину, тобто фактично, єдина підстава, на якій наголошує прокурор, не може бути в даному випадку перешкодою для такого рішення суду першої інстанції.
Таким чином, судом першої інстанції дотримані загальні засади призначення покарання, передбачені ст.65 КК України, і наведені ґрунтовні мотиви застосування ст.75 КК України, що спростовує доводи апеляційної скарги про протилежне.
Тому підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року щодо ОСОБА_9 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3