ун. № 759/5776/17
пр. № 2/759/1151/18
27 березня 2018 року Святошинський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді: П'ятничук І.В.,
з участю секретарів: Немировської А.М., Медвідчук В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки здійснення розрахунку та стягнення моральної шкоди,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» та з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд постановити рішення, яким:
-стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі з листопада 2014 р. по червень 2015 р. в розмірі 24883 грн. 65 коп.,
-стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за весь час затримки розрахунку в розмірі 13791 грн. 65 коп,
-стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку по заробітній платі у розмірі 149417 грн. 27 коп.,
-стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 9744 грн.,
-стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 10878 грн. 49 коп.,
-стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2134 грн. 17 коп.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував на те, що ОСОБА_1 відповідно до наказу №21-к від 04.07.2014 р. був прийнятий диспетчером гірничим ш. «Ворошиловська» зайнятого на підземних роботах 50% робочого часу на відокремлений підрозділ «Луганська виконавча дирекція з ліквідації шахт» Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація». На підставі наказу №181-к від 28.11.2014 р. позивача було звільнено з переведенням до відокремленого підрозділу «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт» ДП «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація». Згідно з ч.5 ст.36 КЗпП України. Згідно з наказом №116-к від 01.12.2014 р. позивач був прийнятий диспетчером гірничим зайнятим на 50% та більше робочого часу в рік на шахті «Ворошиловська» по переводу з ВО «Луганська виконавча дирекція по ліквідації шахт». 02.06.2015 р. позивача було звільнено за власним бажанням відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України на підставі наказу №128к від 02.06.2015 р. На час звільнення підприємство мало перед позивачем заборгованість по виплаті заробітної плати що і стало причиною звільнення, заборгованість складає 24883 грн. 18 коп. При звільненні позивача з роботи розрахунку по виплаті заробітної плати з ним підприємством зроблено не було. Посилаючись на порушення відповідачем трудового законодавства та завдання відповідачем відповідними діями також моральної шкоди, а також неможливість у досудовому порядку врегулювати дане питання, просив позов задовольнити у повному обсязі, стягнувши з відповідача всі необхідні виплати та відшкодувати моральну шкоду, витрати на правову допомогу та витрати по сплаті судового збору.
Позивач ОСОБА_1 на розгляд справи не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, направив до суду своїх представників з належним чином оформленими повноваженнями, тому суд вважає можливим розглянути справу в його відсутності.
Представники позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити посилаючись на обставини справи викладені в позовній заяві та в заяві про уточнення позовних вимог.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення заявлених позовних вимог заперечував та просив в задоволенні заявлених вимог відмовити вказуючи на обставини викладені ним в запереченнях.
Вивчивши надані письмові докази у сукупності, вислухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, суд дійшов висновку, що заявлений позов є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 відповідно до наказу №21-к від 04.07.2014 р. був прийнятий диспетчером гірничим ш. «Ворошиловська» зайнятого на підземних роботах 50% робочого часу на відокремлений підрозділ «Луганська виконавча дирекція з ліквідації шахт» Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація».
На підставі наказу №181-к від 28.11.2014 р. позивача було звільнено з переведенням до відокремленого підрозділу «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт» ДП «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація».
Згідно з ч.5 ст.36 КЗпП України. Згідно з наказом №116-к від 01.12.2014 р. позивач був прийнятий диспетчером гірничим зайнятим на 50% та більше робочого часу в рік на шахті «Ворошиловська» по переводу з ВО «Луганська виконавча дирекція по ліквідації шахт».
02.06.2015 р. позивача було звільнено за власним бажанням відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України на підставі наказу №128к від 02.06.2015 р.
На час звільнення підприємство мало перед позивачем заборгованість по виплаті заробітної плати що і стало причиною звільнення, заборгованість складає 24883 грн. 18 коп.
Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» (у ред. станом на 31.10.2014 р.) передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Ч. 1 ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Ч. ч. 4, 5 ст. 97 КЗпП України, ч. 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.
Відповідно до ч. 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» своєчасність та обсяги заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Ч. 2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства по оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної з нього заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем вище вказаних вимог законів України дотримано не було, була нарахована, але не виплачена заробітна плата ОСОБА_1 в розмірі 24883 грн. 18 коп. тому вимоги в даній частині суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо посилань представника відповідача на те, що згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №595 "Про тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей" та відповідно до листа Державної казначейської служби від 13.10.2014р. № 14-08/3291-22698 «Щодо дотримання бюджетного законодавства», Постанови Національного банку України від 6.08.2014р. № 466 № «Про зупинення здійснення фінансових операцій» на тимчасово-непідконтрольній Україні території витрати з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів, казначейське обслуговування розпорядників бюджетних коштів призупинено до повного повернення території під контроль органів державної влади України. Згідно п. 2 постанови № 595 від 7.11.2014р. у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади. Оскільки шахта «Ворошиловська» на якій працював позивач розташована в м.Ровеньки Луганської області, та відноситься до території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та відповідно до Положення "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення; нормативно-правовий акт № 1085-р від 07.11.2014">розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085 оплата буде здійснена після повернення вказаної території під контроль органами державної влади, а тому представник відповідача просив відмовити в позові в повному обсязі не можуть бути взяті судом до уваги з наступних підстав.
Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595, суд зазначає наступне.
Згідно із пунктами 2, 3, 4 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин в листопаді 2014 року), у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.
Заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.
Заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу) виконують свої обов'язки.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем вище вказаних вимог законів України дотримано не було, остаточний розрахунок при звільненні не проведений, було порушено право позивача на оплату праці, внаслідок чого станом на теперішній час існує заборгованість по виплаті заробітної плати, тому позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення відповідача компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за весь час затримки розрахунку та стягнення з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку по заробітній платі слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Ч. 1 ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Всупереч вимогам чинного законодавства відповідачем вказаних норм дотримано не було.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до ст. ст. 1-2 Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», п.п. 1-3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата.
Приймаючи до уваги вказані положення законодавства та факт несвоєчасної виплати заробітної плати, починаючи з 03 червня 2015 р. по 14.12.2017 р. (часу пред'явлення уточненої позовної заяви) відповідач має також обов'язок здійснити позивачу компенсацію втрати частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
При розрахунку суми компенсації за порушення термінів виплати заробітної плати, суд керується наступним.
Ст. 3 Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
У п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159, зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
Позивачем був проведений розрахунок грошової компенсації у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати, відповідно до якого станом на 14.12.2017 р. складає 149 417 грн. 37 коп. який позивачем розраховано з урахуванням того, що згідно довідки про доходи №04/528 від 07.112017 р. розмір середньоденної заробітної плати позивача становив 233 грн. 83 коп. Кількість робочих днів на які відповідачем допущено затримку розрахунку з дня звільнення з позивачем становить з 03.06.2015 р. по 14.12.2017 р. - 639 днів ( 233,38х639 =149417,37 грн.
Суд, перевіривши проведений позивачем розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні вважає його вірним. Тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по заробітній платі у розмірі 149417 грн. 27 коп. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Щодо вимог в яких позивач просить стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за весь час затримки розрахунку в розмірі 13791 грн. 65 коп, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно з п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 21.02.2001 № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем не надано суду доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, тому суд вважає їх необґрунтованими та вважає за необхідне в їх задоволенні відмовити.
Щодо позовних вимог по стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
П. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» передбачено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема, невиплати йому грошових сум), яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, який міститься у постанові від 25.04.2012 р. у справі № 6-23цс12, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК).
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 2371 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
Аналогічна позиція міститься у п. 5 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 р. № 10-1389/0/4-12 «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм трудового права».
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Керуючись зазначеним, а також враховуючи, що відповідач станом на день ухвалення рішення суду так і не розрахувався з позивачем, судом встановлено, що позивачеві була завдана моральна шкода внаслідок дій відповідача, а саме: несвоєчасної виплати відповідачем заробітної плати, відсутності остаточного розрахунку з позивачем при звільненні: невиплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, у тому числі тривалість порушення прав позивача, характер порушення прав позивача, характер та обсяг душевних страждань, втрату нормальних життєвих зв'язків, тяжкість вимушених змін у житті, а також здійснення додаткових зусиль для організації власного життя, зусиль, вжитих для відновлення порушених прав. Тому суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн., яка є достатньою і справедливою компенсацією завданої йому моральної шкоди.
На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір, який було сплачено позивачем, що підтверджується квитанціями про сплату судового збору наявними в матеріалах справи, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 2134 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.2011 № 4191 -VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в пунктах 47, 48 Постанови від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснено, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Однак, позивачем не надано у розпорядження суду належним та допустимих доказів понесених ним витрат на правову допомогу, адже позивач на підтвердження вказаних вимог надано договір про надання юридичних послуг від 30.01.2017 р. з Адвокатським бюро «Раков і Партнери», однак з матеріалів справи жодним чином не вбачається що представники які брали участь у справі є працівниками вказаного бюро.
Щодо розрахунку який надано суду представниками позивача 05.03.2018 р. слід зазначити, що до даного розрахунку представниками не додано доказів щодо фактичного понесення (сплати) позивачем вказаних витрат.
Враховуючи наведене суд вважає дані вимоги такими, що до задоволення не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, 294 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки здійснення розрахунку та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» ( код ЄДРПОУ 39244468, м.Київ 03680 пров.Приладний буд. 2-А) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Червонопартизанськ Луганської області, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстрованого в АДРЕСА_1, фактично проживаючого в АДРЕСА_2 заборгованість по заробітній платі в розмірі 24883 грн. 65 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 149 417 грн. 27 коп., моральну шкоду в розмірі 5000 грн., а всього 179300 ( сто сімдесят дев»ять тисяч триста ) грн. 92 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» ( код ЄДРПОУ 39244468, м.Київ 03680 пров.Приладний буд. 2-А) на користь ОСОБА_1, судовий збір в розмірі 2134 грн. 17 коп.
В задоволенні іншої частини заявлених вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення буде виготовлено протягом десяти днів.
Суддя І.В.П'ятничук