28 березня 2018 року
м. Київ
Справа № 5023/3711/11
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.
за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;
представники сторін:
заявника -
скаржника (ПАТ "Дельта Банк") - Коновал Р.О.
скаржника (ТОВ "Бухгалтерське бюро "Цетралізована Бухгалтерія") - Сєтов М.О.
боржник - Хлопков Д.В.
учасники справи:
заявник - фізична особа-підприємець Ковалицький Віктор Едуардович,
боржник - фізична особа-підприємець Хлопков Дмитро Віталійович,
ліквідатор боржника - арбітражний керуючий Оніщенко Костянтин Сергійович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. та товариства з обмеженою відповідальністю "Бухгалтерське бюро "Централізована Бухгалтерія"
на постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 12.10.2017
у складі колегії суддів: Крестьянінова О.О. (головуючого), Тарасової І.В., Шутенко І.А.
та на ухвалу Господарського суду Харківської області
від 31.08.2017
у складі судді: Усатого В.О.
у справі № 5023/3711/11
за заявою фізичної особи-підприємця Ковалицького Віктора Едуардовича
до фізичної особи-підприємця Хлопкова Дмитра Віталійовича
про визнання банкрутом,-
1. До господарського суду надійшла заява ліквідатора про витребування майна з чужого не законного володіння, в якій заявник просив суд: витребувати з незаконного володіння ТОВ "Бухгалтерське бюро "Централізована бухгалтерія" (далі за текстом ТОВ "ББЦБ") належне банкруту ФОП Хлопкову Д.В. нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 277,0 кв.м.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.08.2017 у справі №5023/3711/11 відмовлено ліквідатору ФОП Хлопкова Д.В. у задоволенні заяви (вх. №37042 від 04.11.2016) про витребування майна з чужого незаконного володіння.
3. ПАТ "Дельта Банк" з вказаною ухвалою суду не погодилося та звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
4. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 31.08.2017 у справі №5023/3711/11 залишено без змін.
5. На підтвердження зазначеної позиції, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили наступне.
5.1 На дату відкриття ліквідаційної процедури банкруту на праві власності належали, зокрема, нежитлові приміщення в літ. А загальною площею 275,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1.
5.2 Вказане майно перебувало в іпотеці ВАТ "Кредитпромбанк" на підставі іпотечного договору №33/307/І307/07-НВС від 26.04.2007, укладеного в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №49.35/307/07-НВС від 26.04.2007.
5.3 Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.12.2013 здійснено заміну кредитора ПАТ "Кредитпромбанк" на ПАТ "Дельта Банк".
5.4 11.05.2012 між ліквідатором боржника арбітражним керуючим Ткаченко О.А. та ТБ "Всеукраїнський торгівельний центр" укладено угоду №б/н на організацію та проведення 15.06.2012 аукціону з продажу спірного майна.
5.5 15.06.2012 було проведено аукціон по продажу спірного майна. Згідно протоколу проведення аукціону №1 від 15.06.2012 спірне майно придбано ТОВ "Лівеа" за ціною 1550000,00грн. Згідно протоколу проведення аукціону кошти вносяться переможцем на депозитний рахунок нотаріуса на протязі 30 календарних днів з моменту підписання протоколу.
5.6 21.06.2012 між ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Ткаченко О.А. (продавець) та ТОВ "Лівеа" (покупець) укладено договір купівлі - продажу нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 1550000, 00 грн., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ліпінською І.Е 21.06.2012, за реєстровим №1043. Державна реєстрація права власності на спірне майно за ТОВ "Лівеа" відбулась 21.06.2012.
5.7 21.09.2012 право власності на нежитлові приміщення загальною площею 277,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, було зареєстровано за ПП "Команда служби безпеки" на підставі договору купівлі продажу нежитлових приміщень від 28.08.2012, укладеного між ТОВ "Лівеа" та ПП "Команда служби безпеки".
5.8 24.07.2013 право приватної власності на спірне майно зареєстровано за ТОВ "Сервісний центр трейдінг" на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів серія та номер 1453, виданого 24.07.2013.
5.9 13.08.2013 право приватної власності на спірне майно зареєстровано за ТОВ "Сієста-корпорейшн" на підставі договору купівлі-продажу від 13.08.2013, укладеного між ТОВ "Сервісний центр трейдінг" та ТОВ "Сієста-корпорейшн", зареєстрованого в реєстрі за № 626.
5.10 03.12.2014 право приватної власності на спірне майно зареєстровано за ТОВ "Пєульфай" на підставі договору купівлі-продажу від 03.12.2014, укладеного між ТОВ "Сієста-корпорейшн" та ТОВ "Пєульфай", зареєстрованого в реєстрі за № 1994.
5.11 02.06.2015 право приватної власності на спірне майно зареєстровано за ОСОБА_14 на підставі рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 10.04.2015 у справі №619/1075/15-ц.
5.12 28.08.2015 право приватної власності на спірне майно зареєстровано за ТОВ "ББЦБ" на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.08.2015.
5.13 Скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України в постанові від 18.05.2017 зазначив, що судами не було надано належної правової оцінки (відповідно до норм законодавства що регулюють продаж майна банкрута, що діяли на момент укладення договору купівлі-продажу від 21.06.2012) фактичним обставинам справи у сукупності, доводам ПАТ "Дельта Банк" щодо підстав розірвання договору купівлі-продажу від 21.06.2012. Крім того, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено правомірності набуття права власності ТОВ "Лівеа" за спірним договором купівлі-продажу (враховуючи приписи статті 22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", які повинні застосовуватися до спірних правовідносин як такі, що визначають момент переходу права власності до набувача майна з аукціону), не досліджено правомірності вибуття спірного майна з власності ТОВ "Лівеа" та, відповідно, добросовісність ТОВ "Бухгалтерське бюро "Централізована бухгалтерія", як набувача цього майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу
6. Не погоджуючись з винесеною постановою суду апеляційної інстанції публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. та товариство з обмеженою відповідальністю "Бухгалтерське бюро "Централізована Бухгалтерія" звернулися із касаційними скаргами.
7. Касаційна скарга публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. В зазначеній скарзі скаржник просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 31.08.2017 у справі № 5023/3711/11 та прийняти нове рішення яким задоволити заяву ліквідатора про витребування майна.
8. Касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Бухгалтерське бюро "Централізована Бухгалтерія" мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що полягає у відсутності в резолютивній частині постанови нового розподілу судових витрат. В зазначеній скарзі скаржник просить змінити постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 у справі № 5023/3711/11 шляхом доповнення резолютивної частини постанови частиною щодо розподілу судових витрат.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
9. Товариством з обмеженою відповідальністю "Бухгалтерське бюро "Централізована Бухгалтерія" подано заперечення на касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в яких просить відмовити в її задоволенні з підстав необґрунтованості.
Позиція Верховного Суду
10. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.02.2018 відкрито касаційне провадження у справі № 5023/3711/11 Господарського суду Харківської області за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Бухгалтерське бюро "Централізована Бухгалтерія" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2017; призначено розгляд касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Бухгалтерське бюро "Централізована Бухгалтерія" на 28.03.2018 об 11 год. 30 хв.
11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.02.2018 відкрито касаційне провадження у справі № 5023/3711/11 Господарського суду Харківської області за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 31.08.2017; призначено розгляд касаційної скарги касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. на 28.03.2018 об 11 год. 30 хв.
12. Враховуючи те, що касаційні скарги публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та товариства з обмеженою відповідальністю "Бухгалтерське бюро "Централізована Бухгалтерія" подані на одну і ту ж постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 у справі № 5023/3711/11, відповідно до вимог статті 173 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, об'єднано в одне касаційне провадження касаційні провадження за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та товариства з обмеженою відповідальністю "Бухгалтерське бюро "Централізована Бухгалтерія".
13. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, обговоривши доводи касаційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
14. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
15. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
16. Колегія суддів перевіривши доводи скаржників зазначає наступне.
17. Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
18. В силу пункту 1-1 прикінцевих положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) в редакції від 22.12.2011 №4212-VІ, який набрав чинності 19.01.2013, положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом (окрім положень, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство та ліквідаційну процедуру, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури).
19. Враховуючи, що провадження у даній справі порушено 16.05.2011, постанову про визнання боржника банкрутом прийнято 18.07.2011, а продаж майна банкрута відбувся до набрання чинності нової редакції Закону про банкрутство, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що застосуванню підлягають положення Закону про банкрутство в редакції, що діяла до набрання чинності Законом від 22.12.2011 №4212-VІ.
20. Положення статті 25 Закону про банкрутство передбачають, що ліквідатор, разом з іншими покладеними на нього обов'язками приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом тощо. Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку. Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя (стаття 26 Закону про банкрутство). Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України (стаття 30 Закону про банкрутство).
21. Відповідно до положень статті 30 Закону про банкрутство після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" та інших нормативно-правових актів з питань приватизації. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.
22. Таким чином, нормами Закону про банкрутство визначено, що положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" застосовуються при визначенні порядку проведення конкурсу (аукціону) під час продажу майна банкрута.
23. Вказаний порядок визначено в окремому розділі IV "Продаж об'єктів малої приватизації на аукціоні, за конкурсом" вказаного Закону.
24. Зокрема, стаття 17 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначає порядок укладання угод на проведення аукціону та їх умови, встановлює порядок проведення аукціону, дії осіб, що безпосередньо проводять аукціон та приймають у ньому участь, порядок ведення протоколу, та інше.
25. Таким чином, суди попередніх інстанцій встановили, що виключно саме вказані норми розділу IV (зокрема, статті 17) Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", які визначають порядок проведення конкурсу (аукціону), підлягають застосуванню при продажу майна банкрута.
26. Що стосується інших положень Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", то суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до його преамбули цей Закон встановлює правовий механізм приватизації шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу, тобто його норми мають спеціальний характер.
27. Зокрема, частина 1 статті 22 вказаного Закону передбачає, що право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця після сплати в повному обсязі ціни продажу об'єкта приватизації. У разі якщо об'єктом є нерухоме майно, право власності на нього переходить до покупця після державної реєстрації в установленому законом порядку права власності на придбаний об'єкт, яка здійснюється після сплати у повному обсязі ціни продажу об'єкта.
28. Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказана норма розміщена в окремому розділі V цього Закону, який встановлює порядок вступу у права власності і порядок розрахунків за придбане майно (об'єкт приватизації), та не стосується безпосередньо порядку проведення конкурсу (аукціону), а тому не може застосовуватися до правовідносин, що пов'язані з продажем майна банкрута. Отже, до спірних правовідносин щодо порядку набуття покупцем права власності на майно банкрута, що реалізується в ліквідаційній процедурі, підлягають застосуванню загальні норми, зокрема, передбачені Цивільним кодексом України про купівлю - продаж.
29. Так, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
30. Відповідно до частини 1 статті 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
31. Згідно статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
32. Судами попередніх інстанцій зокрема встановлено наступне.
32.1 21.06.2012 між ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Ткаченко О.А. (продавець) та ТОВ "Лівеа" (покупець) за наслідками проведеного аукціону було укладено договір купівлі - продажу нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
32.2. За умовами пункту 2.1 вказаного договору, продаж нежитлових приміщень згідно протоколу №1 проведення аукціону від 15.06.2012 вчиняється за 1550000,00грн. Покупець зобов'язаний внести 775000,00 грн. за продані нежитлові приміщення протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору. Термін оплати решти грошової суми може бути продовжений ще на 30 календарних днів за умови внесення покупцем не менше 50% від ціни продажу земельної ділянки.
32.3. Відповідно до пункту 4.11 договору, сторони встановили, що право власності на нежитлові приміщення переходить до покупця з моменту державної реєстрації цього договору.
32.4 Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ліпінською І.Е. 21.06.2012, за реєстровим №1043. Державна реєстрація права власності на спірне майно за ТОВ "Лівеа" відбулась 21.06.2012.
33. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що право власності на спірні нежитлові приміщення перейшло до ТОВ "Лівеа" з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору, тобто 21.06.2012.
34. Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.04.2013 визнано недійсним договір купівлі-продажу від 21.06.2012 нежитлових приміщень в літ "А", загальною площею 277 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що був укладений між колишнім ліквідатором арбітражним керуючим Ткаченко О.А. та ТОВ "Лівея, зобов'язано ТОВ "Лівея" повернути нежитлові приміщення в літ "А", загальною площею 277 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 до ліквідаційної маси банкрута, а ліквідатору ФОП Хлопков Д.В. арбітражному керуючому Онищенко К.А. повернути грошові кошти ТОВ "Лівея" у розмірі 1550000 грн., що були сплачені товариством за придбання нерухомого майна.
35. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.05.2013 апеляційну скаргу ТОВ "Лівеа" задоволено. Ухвалу господарського суду Харківської області від 23.04.2013 по справі №5023/3711/11 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні заяви арбітражного керуючого Онищенко К.С. про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.06.2012 нежитлових приміщень в літ "А", загальною площею 277 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що був укладений між колишнім ліквідатором арбітражним керуючим Ткаченко О.А. та ТОВ "Лівея" - відмовлено.
36. Харківський апеляційний господарський суд, скасовуючи ухвалу господарського суду Харківської області від 23.04.2013 встановив, що покупець здійснив оплату придбаного на аукціоні майна у повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи (платіжне доручення №1 від 02.08.2012, №3 від 27.09.2012 та листом приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ліпінською І.Е., в якому зазначено, що на депозитному рахунку нотаріуса дійсно знаходяться грошові кошти у сумі 1550000,00 грн., отримані від продажу нежитлових приміщень в літ.А, загальною площею 277 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.).
37. Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
38. Відповідно до частини 7 статті 48 Закону про банкрутство кошти, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, а також наявні у нього кошти у готівковій формі вносяться на депозитний рахунок нотаріальної контори або приватного нотаріуса та використовуються за рішенням господарського суду, який визнав громадянина-підприємця банкрутом.
39. Таким чином, з огляду на матеріали справи та враховуючи обставини встановлені Харківським апеляційним господарським судом у постанові від 29.05.2013, колегія суддів апеляційної інстанції вірно встановлено, що сторонами договору виконано у повному обсязі його умови, зокрема щодо передачі майна та сплати коштів.
40. Окрім того, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
40.1 Як свідчать матеріали справи, 07.05.2013 приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Ліпінською І.Е. за заявою ТОВ "Лівеа" на підставі ухвали господарського суду Харківської області від 24.03.2013 кошти в сумі 1550000,00 грн., які були оплачені за спірне майно та зберігались на депозитному рахунку, було повернуто ТОВ "Лівеа".
40.2 Отже, склалась ситуація за якої ТОВ Лівеа з 21.06.2012 було власником нежитлових приміщень загальною площею 277,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а 07.05.2013 на користь ТОВ Лівеа були повернені кошти, які були сплачені за договором купівлі-продажу на підставі якого ТОВ Лівеа і стало власником зазначеного майна.
40.3 Проте, станом на час повернення коштів розмірі 1550000,00 грн. на користь ТОВ Лівеа, а саме станом на 07.05.2013 ТОВ Лівеа вже не було власником відповідного майна.
40.4 Так, з 28.08.2012 нежитлові приміщення загальною площею 277,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, були зареєстровані на праві власності за ПП Команда служби безпеки на підставі договору купівлі продажу нежитлових приміщень від 28.08.2012, укладеного між ТОВ "Лівеа" та ПП Команда служби безпеки , яке зареєстровано в реєстрі за № 1095.
41. Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.10.2016 розірвано договір купівлі-продажу від 21.06.2012. При цьому, суд дійшов висновку що ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Ткаченко О.А. (а в подальшому і новий ліквідатор) був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору, зокрема, отримання коштів внаслідок продажу майна з метою подальшого погашення вимог кредиторів.
42. Враховуючи обставини розірвання договору ліквідатор звернувся з заявою про витребування спірного майна з незаконного володіння останнього набувача майна -ТОВ "Бухгалтерське бюро "Централізована бухгалтерія".
43. За змістом положень статей 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
44. Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
45. Положення частини другої статті 328 ЦК України закріплюють презумпцію правомірності набуття права власності на певне майно. Так, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.
46. За приписами статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
47. Відповідно до статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
48. Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном, тобто не власника, про повернення індивідуально-визначеного майна із чужого незаконного володіння.
49. Незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач. Недобросовісним набувачем є особа, яка на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знала або могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано у будь-якому випадку.
50. Для застосування приписів статей 387, 388 ЦК України необхідною умовою є доведення заявником насамперед того факту, що він є власником майна (титульним володільцем). Тобто, особа яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з незаконного володіння, як у добросовісного, так і у недобросовісного набувача, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.
51. Також, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
51.1 Звертаючись з заявою про витребування майна з чужого незаконного володіння ліквідатор зазначав, що нежитлова приміщення загальною площею 277,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 були реалізовані в порядку, передбаченому для реалізації майна у процедурі банкрутства, тобто у примусовому порядку без волі власника майна. А тому, враховуючи положення ст.ст. 388, 694, 695 ЦК України, з урахуванням того факту, що договір, за яким майно було передано, передбачав розстрочення платежу, у зв'язку з невиконанням покупцем обов'язку щодо оплати придбаного товару розірвано, спірні приміщення, на думку ліквідатора, підлягають витребуванню у останнього набувача - ТОВ "Бухгалтерське бюро "Централізована бухгалтерія".
51.2 Правовою підставою для застосування статті 387 Цивільного кодексу України є доведення заявником недобросовісності набувача, тобто обставин того, що особа, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знала або могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.
51.3 Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "ББЦБ" набуло право власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.08.2015, укладеного з ОСОБА_14 (продавець). Згідно пункту 1.2 вказаного договору нежитлові приміщення, що відчужуються за цим договором, належать продавцю на праві приватної власності на підставі рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 10.04.2015, справа № 619/1075/15-ц, провадження 2/619/762/15.
51.4 Так, рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 10.04.2015, справа № 619/1075/15-ц за позовом ОСОБА_14 до ТОВ "Пєульфай", третя особа на стороні позивача: ОСОБА_17, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Трубніков С.О. про звернення стягнення, позов задоволено повністю. В рахунок виконання основного зобов'язання за договором позики від 26.01.2015, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трубніковим С.О. за реєстровим номером 98, укладеним між ТОВ "Пєульфай" та ОСОБА_14, в сумі 2930000 гривень, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 26.01.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трубніковим С.О. за реєстровим номером 99, укладеного між ТОВ "Пєульфай" та ОСОБА_14, а саме: звернуто стягнення, в тому числі, на нежитлові приміщення (в літері "А") загальною площею 277,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_14 право власності на вказане нежитлове приміщення.
51.5 Згідно пункту 1.4 договору купівлі-продажу від 28.08.2015 продавець (ОСОБА_14) свідчить, що нежитлові приміщення, які є предметом цього договору, на момент його укладення нікому іншому не продані, не подаровані, не відчужені іншим способом, в спорі і під забороною (арештом), заставою (у тому числі податковою), в іпотеці - не перебувають, прихованих недоліків чи дефектів, а також обтяжень та будь - яких прав щодо відчужуваних нежитлових приміщень у третіх осіб - не має. Відповідно до витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об'єкт нерухомого майна в порядку доступу нотаріусів до ДРРП від 28.08.2015 інформація про обтяження, іпотеки, інші речові права стосовно вищезазначеного нерухомо майна - відсутня. Відповідно до витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об'єкт нерухомого майна в порядку доступу нотаріусів до ДРРП від 28.08.2015 інформація про обтяження стосовно продавця відсутня. Відсутність податкової застави та інших застав перевірено згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 28.08.2015 (пункт 1.6 договору). Продаж нежитлових приміщень проводиться продавцем за згодою дружини (пункт 1.7 договору). Продаж майна, що є дійсним наміром сторін, вчинено за 490000,00 грн. (пункт 2.1 договору).
51.6 ТОВ "ББЦБ" були повністю проведені розрахунки з продавцем за договором, про що свідчать платіжні доручення №№226, 227, 228, 230, 231, 232, 244, 245, 246, 252, 253, 254.
51.7 Отже, під час придбання спірних приміщень, у ТОВ "ББЦБ" були відсутні будь-які підстави сумніватись у добросовісності такого надбання, оскільки приміщення придбавались у повноважного, належним чином зареєстрованого власника (ОСОБА_14), якому вони належали на праві власності на підставі чинного рішення суду.
51.8 З матеріалів справи не вбачається недобросовісності набувача, а ліквідатором не спростовані доводи ТОВ "ББЦБ" про його добросовісність.
52. Отже, оскільки ТОВ "ББЦБ" володіє нерухомим майном на законній підставі (відплатному договорі купівлі-продажу), суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що воно є його добросовісним набувачем, що виключає можливість виникнення у нього зобов'язань з повернення майна відповідно до статті 387 ЦК України.
53. Від добросовісного набувача власник майна може його витребувати лише в передбачених законом випадках (стаття 388 Цивільного кодексу України).
54. Якщо відчуження майна мало місце два і більше разів, це майно може бути витребувано від останнього набувача шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.
55. Відповідно до зазначеної норми набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, у якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння. При цьому, частина 5 статті 12 ЦК України передбачає, що у разі, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом, тобто за змістом цієї норми добросовісність набувача презюмується.
56. У разі відчуження майна за відплатним договором відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункти 1 - 3 зазначеної норми). Вибуття майна не з волі власника означає відсутність у нього свідомо поставленої мети щодо передачі майна у власність іншій особі, невжиття ним будь-яких дій чи заходів для досягнення цієї мети та втрату майна в результаті вчинення іншими особами дій, спрямованих на відчуження майна, без погодження з власником. Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
57. Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки це не буде спростовано.
58. В постанові від 29.05.2013 (тобто станом на момент, коли ТОВ "Лівеа" вже було відчужене спірне майно, а також нотаріусом повернуто кошти з депозитного рахунку) Харківський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу від 21.06.2012 був укладений відповідно до вимог чинного законодавства та відмовив у визнанні його недійсним.
59. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що ні результати аукціону, ні договір купівлі-продажу, укладений за наслідками його проведення, не визнані недійсними в установленому законом порядку. Тобто, в даному випадку воля власника підтверджується його свідомим рішенням щодо реалізації в установленому Законом про банкрутство порядку належного йому нерухомого майна шляхом проведення конкурсу (аукціону), результати якого в судовому порядку недійсними визнано не було.
60. Окрім того, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що розірвання в подальшому судом договору купівлі - продажу від 21.06.2012 не свідчить про те, що вищевказана нерухомість вибула з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння (ліквідатору), не з їхньої волі іншим шляхом.
61. Згідно статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
62. Тому, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що при розірванні договору дія договору у часі не скасовується, зобов'язання за договором припиняються з моменту набрання чинності судовим рішенням. При цьому, при розірванні договору в судовому порядку предметом доказування є не порушення чинного законодавства при укладенні договору, або не відповідність його умов вимогам чинного законодавства, а невиконання або порушення сторонами дійсного договору його умов.
63. Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
64. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
65. Оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції таким вимогам закону відповідають.
66. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
67. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень були дотримані.
68. Доводи скаржника (публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"), які викладені у касаційній скарзі колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень і спрямовані на переоцінку доказів у справі, що відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України не входить до меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
69. Також, не приймаються до уваги доводи скаржника (товариства з обмеженою відповідальністю "Бухгалтерське бюро "Централізована Бухгалтерія") про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що полягає у відсутності в резолютивній частині постанови нового розподілу судових витрат, з огляду на наступне.
70. Як вбачається із оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та підтверджується представником товариства з обмеженою відповідальністю "Бухгалтерське бюро "Централізована Бухгалтерія" в судовому засіданні 28.03.2018, вказане товариство не зверталося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Харківської області від 31.08.2017 у справі №5023/3711/11.
71. Окрім того, статтею 88 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, та статтею 244 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній з 15.12.2017, передбачено можливість винесення судом додаткового рішення для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
72. Разом з тим, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для здійснення нового розподілу судових витрат, оскільки нове судове рішення ним не приймалось.
73. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
74. За таких обставин ухвала місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду постановлена з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування немає.
75. Оскільки підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної немає, то судовий збір за подачу касаційних скарг покладається на скаржників.
Керуючись статтями 240, 296, 300, 301, 308, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 Верховний Суд,
1. Касаційні скарги публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. та товариства з обмеженою відповідальністю "Бухгалтерське бюро "Централізована Бухгалтерія" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 31.08.2017 у справі № 5023/3711/11 залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 31.08.2017 у справі № 5023/3711/11 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В.В. Білоус
Судді С.В. Жуков
Н.Г. Ткаченко