Справа № 675/861/17
Головуючий у 1-й інстанції: Трасковський С.Л.
Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.
03 квітня 2018 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Граб Л.С. Білої Л.М. ,
секретар судового засідання: Охримчук М.Б.,
за участю:
представника позивача: ОСОБА_2
представника відповідача: Марчука Олександра Антоновича
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 19 грудня 2017 року (ухвалене в м. Ізяславі, повний текс виготовлено 26.12.2017 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державна установа "Замкова виправна колонія (№58)" про визнання протиправною та скасування постанови про застосування дисциплінарного стягнення та відшкодування моральної шкоди,
В травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" про визнання протиправною та скасування постанови про застосування дисциплінарного стягнення та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, він з 23.02.2017 року відбував дисциплінарне покарання в приміщенні камерного типу (ПКТ) строком 3 місяці. Під час переходу 27.04.2017 року з ПКТ до залу, де позивач мав брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, він привітався з іншим засудженим. Вказане стало підставою для безпідставного, на його думку, притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскілки не вважає,що факт словесного вітання з іншими засудженими не є спілкуванням з порушенням встановлених правил ізоляції в розумінні заборони викладеної в ч. 4 ст.107 КВК України та розділі ІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Також зазначає, що в порушення ч.15 ст.134 КВК України, при притягненні його до дисциплінарної відповідальності не надали можливості повідомити про це близьких родичів, адвоката, іншого фахівця в галузі права. Крім того вказує, що камера, до якої він був переведений для відбування призначеного покарання, не відповідає встановленим нормам умов проживання.
Вважаючи постанову протиправною позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 19 грудня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок - невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
Відповідач своїм правом передбаченим ст. 300 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу позивача.
01 березня 2018 року задоволено клопотання відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та доручено Ізяславському районному суду Хмельницької області забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача щодо задоволення апеляційної скарги заперечував просив суд відмовити в її задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надавши правову оцінку обставинам у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи неоспорені факти про те, що 27.04.2017 року молодшим інспектором ВНБ Замкової виправної колонії (№58) було складено рапорт про те, що засуджений ОСОБА_4 27.04.2017 року о 15 годині 10 хвилин допустив порушення вимог р.3 п.3 ПВР, а саме: встановив словесний міжкамерний зв'язок із засудженими, які утримуються в дільниці посиленого контролю, з порушенням вимог ізоляції, та спонукав їх до протиправних дій в колонії.
Цього ж дня з ОСОБА_4 було проведено бесіду виховного характеру, під час якої він вину свою визнав, від надання письмових пояснень відмовився, що підтверджується актом від 27.04.2017 року.
04.05.2017 року позивача було повідомлено про те, що 05.05.2017 року о 14 годині 00 хвилин в приміщенні кабінету начальника установи відбудеться засідання дисциплінарної комісії, що підтверджується відповідною розпискою.
Постановою про накладення дисциплінарного стягнення від 05.05.2017 року ОСОБА_4 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді переведення до дисциплінарного ізолятора (ДІЗО) строком на десять днів без виведення на роботу. Постанова під підпис була оголошена позивачу 05.05.2017 року.
Як слідує із постанови, підставою для застосування до нього стягнення стало те, що він встановив словесний міжкамерний зв'язок з порушенням вимог ізоляції із засудженими з дільниці посиленого контролю, спонукав їх до протиправних дій в колонії.
Вважаючи вказану постанову протиправною позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.107 Кримінально-виконавчого кодексу України, пункту 2 розділу ІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, засуджені зобов'язані дотримуватись норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.
Частиною 1 статті 102 КВК України встановлено, що у дільницях посиленого контролю виправних колоній засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції від інших засуджених, яка поєднується із застосуванням до них обмежень, передбачених режимом відбування покарання, а також заходів виховного впливу. У дільницях посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання та середнього рівня безпеки засуджені розміщуються у звичайних жилих приміщеннях, а в дільницях посиленого контролю виправних колоній максимального рівня безпеки - у ПКТ.
Відповідно до пункту 1 розділу ХХХІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, у дільницях посиленого контролю виправних колоній засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції від інших засуджених, яка поєднується із застосуванням до них обмежень, передбачених режимом відбування покарання, а також заходів виховного впливу. У дільницях посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання та середнього рівня безпеки засуджені розміщуються у звичайних жилих приміщеннях, а в дільницях посиленого контролю виправних колоній максимального рівня безпеки - у ПКТ.
Частиною 4 статті 107 КВК України встановлено заборону для засуджених спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій. Такі ж заборони для засуджених містить і пункт 3 розділу ІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.
Під час розгляду справи було встановлено, що позивача перед переведенням до ПКТ, було ознайомлено із правами та обов'язками, а також заборонами, встановленими статтею 107 Кримінально-виконавчого кодексу України та розділом ІІІ Правил внутрішнього розпорядку виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України №2186/5 від 29.12.2014 року.
При цьому не зважаючи на вказані заборони позивачем було порушено норми ч.4 ст.107 КВК України, пункту 3 розділу ІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, що підтверджується оскаржуваною постановою, рапортами, складеними 27.04.2017 року та 05.05.2017 року, актом проведеної виховної бесіди від 27.04.2017 року.
Згідно ч.1 ст.132 КВК України за порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися заходи стягнення, в тому числі і поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, у карцер без виведення на роботу на строк до чотирнадцяти діб.
Частиною 1 статті 134 КВК України встановлено, що при призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно довідки про заохочення та стягнення, на ОСОБА_4 протягом строку відбування покарання у вигляді позбавлення волі було накладено 63 стягнення (17 з яких погашено), в тому числі неодноразово він був переведений в ДІЗО, ПКТ. Останній раз перед застосуванням стягнення, що є предметом оскарження в даній справі, 15.03.2017 року поміщався в ДІЗО на 15 діб за створення конфліктної ситуації, що загрожувала безпеці персоналу установи та іншому засудженому.
Відповідно до ч.15 ст.134 КВК України, при накладенні стягнення на засудженого адміністрація колонії надає йому можливість у встановленому порядку повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що він був позбавлений можливості повідомити про розгляд його справи близьких родичів, адвоката, іншого фахівця в галузі права, з огляду на наступне.
Як вбачається з розписки від 04.05.2017 року, працівниками установи виконання покарань ОСОБА_4 було попереджено про заплановане на 05.05.2017 року засідання дисциплінарної комісії щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності, але у вказаній розписці ним не висловлено бажання щодо повідомлення з цього приводу родичів, адвоката або іншого фахівця у галузі права. Крім того, позивачем не надано доказів, що йому було відмовлено у реалізації його прав, передбачених ч.15 ст.134 КВК України.
Крім того, частиною 1 статті 115 КВК України передбачено, що норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри.
Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, позивач був переведений для відбування покарання у вигляді поміщення в ДІЗО до камери №27, де утримувався протягом десяти діб один.
В матеріалах справи містяться копії експлікації приміщень до плану поверхів будівлі ДІЗО по вул.Гагаріна, 2 в м.Ізяслав, що належать Замковій виправній колонії (№58), камера №27 має площу 4 кв.м, що відповідає встановленим нормам.
Таким чином, доводи апелянта про те, що камера, до якої він був переведений для відбування призначеного покарання, не відповідає встановленим нормам умов проживання, є безпідставними та спростовуються вищезазначеними доказами.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Тобто, відповідач, як суб'єкт владних повноважень в повній мірі виконав свій обов'язок щодо надання доказів, які слугували підставою для прийняття постанови про притягнення до відповідальності.
Між тим, колегія суддів зауважує, що апелянтом не надано належного правового обґрунтування, з посиланням на конкретні норми матеріального права, на підтвердження своєї позиції щодо порушення відповідачем будь-яких норм КВК України при винесенні оскаржуваної постанови .
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, надав достатньо доказів, які вказують на порушення позивачем ч.15 ст.134 КВК України, у зв'язку із чим постанова про застосування до позивача дисциплінарного стягнення є правомірною та не підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог та не підтверджують неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального, то підстави для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 19 грудня 2017 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 10 квітня 2018 року.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Граб Л.С. Біла Л.М.