Номер провадження: 22-ц/785/896/18
Номер справи місцевого суду: 1522/17000/12
Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.
Доповідач Дрішлюк А. І.
Категорія: 5
29 березня 2018 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:
головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Черевка П.М.,
при секретарі судового засідання Тьосової Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокуратури Одеської області та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2017 року в цивільній справі за позовом заступника прокурора в інтересах Одеської міської ради до ОСОБА_2, третя особа: Департамент комунальної власності Одеської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕДЕН ПЛЮС ЛІМІТЕД» про витребування майна з чужого незаконного володіння, -
17 липня 2012 року заступник прокурора в інтересах Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, про витребування майна з чужого незаконного володіння (т. 1, а.с. 1-4).
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 січня 2013 року позовні вимоги заступника прокурора в інтересах Одеської міської ради були задоволені (т. 1, а.с. 86-88). 03 липня 2013 року ОСОБА_2 через представника звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення (т. 1, а.с. 97-99), яка ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2013 року була залишена без розгляду (т. 1, а.с. 115). 12 липня 2013 року відповідачка через представника звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення від 15 січня 2013 року в зв'язку з нововиявленими обставинами (т. 1, а.с. 116-118).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року провадження в справі було зупинено до завершення розгляду та вирішення цивільної справи №2-5519-08 за позовом ТОВ «ЕДЕН ПЛЮС ЛІМІТЕД» до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання права власності, за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_2 до ТОВ «ЕДЕН ПЛЮС ЛІМІТЕД», Одеської міської ради по визнання права власності 9т. 1, а.с. 192).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2017 року у задоволенні позову заступника прокурора в інтересах Одеської міської ради відмовлено у повному обсязі (а.с. 124-126 т. 2).
Не погоджуючись з цим рішенням суду 11 грудня 2017 року Департамент комунальної власності ОМР подав до суду апеляційну скаргу. Апелянт вважає оскаржуване рішення суду незаконним з наступних підстав: первісне відчуження спірного майна відбулося на підставі рішення Приморського суду м. Одеси від 11 червня 2008 року, що скасовано ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25.01.2012 року, водночас договори, що засвідчував перехід право власності між ОМР та ТОВ «ЕДЕН ПЛЮС ЛІМІТЕД» відсутні (а.с. 128-131 т. 2).
Окрім того, не погоджуючись з рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2017 року 18 грудня 2017 року прокуратура Одеської області засобами поштового зв'язку направила до суду апеляційну скаргу. Так, апелянт вважає оскаржуване рішення суду незаконним з наступних підстав: первісне відчуження майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1) відбулося на підставі рішення Приморського суду м. Одеси від 11 червня 2008 року, що скасовано ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25.01.2012 року, як незаконне та за результатами розгляду рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09.04.2017 року та рішенням апеляційного суду Одеської області від 04.11.2015 року у задоволенні вимог Товариства про визнання права власності на спірне приміщення, а також позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2, відмовлено. Отже, ТОВ «ЕДЕН ПЛЮС ЛІМІТЕД» отримало право власності на спірне майно поза волею її власника. Однак, до скасування рішення суду 29.11.2011 року було укладено договір купівлі-продажу між ТОВ «ЕДЕН ПЛЮС ЛІМІТЕД та ОСОБА_2 Оскільки майно вибуло з комунальної власності на підставі рішення суду, яке було скасоване, то воно може бути витребуване у останнього набувача поза волею власника, в тому числі і добросовісного.
В судовому засіданні представники апелянтів свої апеляційні скарги підтримали. Сторона відповідача в судове засідання не з'явилася, про час та місце судового засідання повідомлялася належним чином. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторони, яка сповіщена про день і час розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явилися, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Приймаючи рішення в справі суд першої інстанції виходив з того, що воля Одеської міської ради, як уповноваженого органу, була направлена на відчуження спірної нерухомості на користь орендаря ТОВ «ЕДЕН ПЛЮС ЛІМІТЕД», на виконання відповідного рішення Одеської міської ради Представництвом по управлінню комунальної власності було затверджено та узгоджено із майбутнім покупцем оцінку спірного майна, що підтверджує наміри з його відчуження на користь ТОВ «ЕДЕН ПЛЮС ЛІМІТЕД» та спростовує доводи позивача щодо вибуття спірного нерухомого майна з володіння територіальної громади м. Одеси поза волею власника. А тому суд першої інстанції вирішив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
З матеріалів справи вбачається, що в рамках цивільної справи № 2-5519/08 рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2008 року задоволено позовні вимоги ТОВ «ЕДЕН ПЛЮС ЛІМІТЕД», визнано за ТОВ «ЕДЕН ПЛЮС ЛІМІТЕД» право власності на нежиле приміщення 2-го поверху, площею 320,2 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1) (т. 1, а.с. 9-11). Відповідно договору купівлі-продажу від 29 листопада 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В., ТОВ «ЕДЕН ПЛЮС ЛІМІТЕД» продало, а ОСОБА_2 купила, нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1), загальною площею 320,2 кв.м.(т. 1, а.с. 19-20). Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 належить на праві приватної власності нежитлові приміщення другого поверху за адресою АДРЕСА_1) (т. 2, а.с. 203-207).
Разом з тим, ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2012 року вище зазначене рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2008 року, за яким ТОВ «ЕДЕН ПЛЮС ЛІМІТЕД» набуло право власності на спірне нерухоме майно, було скасовано, а провадження в справі закрито (т. 1, а.с. 21-23). Однак, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 03 квітня 2013 року ухвалою Апеляційного суду від 25 січня 2012 року було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 1, а.с. 100-101). Так, ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2013 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2008 року, за яким ТОВ «ЕДЕН ПЛЮС ЛІМІТЕД» набуло право власності на спірне нерухоме майно було залишено без змін (т. 1, а.с. 102-104). 18 вересня 2013 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2008 року та ухвала Апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2013 року були скасовані, а справа направлена до суду першої інстанції на новий розгляд (т. 1, а.с. 160-161). В процесі розгляду справи № 2-5519/08 за позовом ТОВ «ЕДЕН ПЛЮС ЛІМІТЕД» в суді першої інстанції ОСОБА_2 в статусі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору звернулась до суду з позовом щодо визнання за нею права власності на спірне нерухоме майно, яке одночасно є предметом розгляду даної справи.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2014 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «ЕДЕН ПЛЮС ЛІМІТЕД» суд відмовив, а позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив, та визнав її право власності на спірне нерухоме майно (т. 1, а.с. 194-199). Разом з тим, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 04 листопада 2015 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2014 року було скасовано в частині визнання спірного майна за ОСОБА_2 та одночасно відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні її позовних вимог (т. 2, а.с. 78-81). Рішення Апеляційного суду Одеської області від 04 листопада 2015 року вступило в законну силу. Дані щодо його скасування на час розгляду даної справи відсутні.
Як роз'яснив ВССУ в п. 5 постанові «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому, діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).
Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яке не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно зі ст. 388 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати майно добросовісного набувача у випадку, якщо воно вибуло з володіння власника не з його волі, іншим шляхом.
Як зазначається в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.
Частина 1 ст. 388 ЦК України встановлює, що у тому разі якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Виходячи з наведеного, варто зазначити, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, яке було ухвалене щодо цього майна, але в подальшому скасоване, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Дана позиція узгоджується з правовою позицією, яка міститься в постанові Верховного суду України № 6-251цс15 від 24.06.2015 року.
Таким чином, враховуючи вище наведене, встановлені обставини справи, пояснення сторін, зважаючи на позицію Верховного суду України, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, колегія суддів вирішила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог на підставі ст. 376 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки за результатами розгляду даної справи рішення суду першої інстанції скасовано, а вимоги позивача задоволені колегія суддів вважає за необхідне вирішити питання щодо стягнення витрат зі сплати судового збору з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги прокуратури Одеської області та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2017 року - скасувати.
Позовні вимоги заступника прокурора в інтересах Одеської міської ради задовольнити. Витребувати майно - нежиле приміщення 2-го поверху площею 320,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста в особі Одеської міської ради.
Стягнути на користь прокуратури Одеської області судові витрати в розмірі 4828,60 грн (чотири тисячі вісімсот двадцять вісім гривень 60 коп.) з ОСОБА_2.
Постанова Апеляційного суду Одеської області набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді апеляційного суду
Одеської області А.І. Дрішлюк
М.М. Драгомерецький
П.М. Черевко
Повний текст постанови виготовлено 03 квітня 2018 року.
Суддя апеляційного суду Одеської області А.І. Дрішлюк
29.03.2018 року м. Одеса