Номер провадження 2/754/3078/18
Справа №754/16424/17
Іменем України
19 березня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді Галась І.А.
при секретарі Дмитрієвій А.А.,
у відсутності сторін
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
11.12.2017 р. позивач ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що під час шлюбу з ОСОБА_2, їх сім'єю було отримано у приватну власність (у рівних долях) квартиру АДРЕСА_1.
Після розірвання шлюбу у 2013 році, позивач зі своїм сином ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 продовжували проживати у вищезазначеній квартирі. Однак, відповідач з 2012 року не сплачує житлово-комунальні послуги, хоча ними користається в повному обсязі, у зв'язку з чим позивач з сином несуть всі витрати по оплаті комунальних послуг по їх спільній квартирі.
Як зазначає позивач, в обґрунтування вимог, вона зверталась до відповідача з завою про компенсацію понесених витрат на житлово-комунальні послуги, однак ОСОБА_2 ухиляється від оплати.
З листопада 2014 року по жовтень 2017 року позивачем було здійснено регулярні, щомісячні платежі за надання житлово-комунальних послуг на загальну суму 23062 грн. 77 коп. Враховуючи, що відповідач володіє 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, однак не бере участі у витратах на управління, утримання та збереження їх спільної квартири, то має сплатити позивачу 7687,59 грн. як співвласник житла на підставі ст. 360 ЦК України
З урахуванням вищевикладеного позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь 7687,59 грн. та судові витрати в розмірі 640 грн.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким, зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Ухвалою суду від 15.01.2018 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення осіб, у якій роз'яснено відповідачу, право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвалу про відкриття спрощеного провадження від 15.01.2018 р. та копію позовної заяви з додатками відповідач ОСОБА_2 отримав 05.02.2018 р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ч. 2 ст. 279 ЦПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Станом на 19.03.2018 р. відзив на позов від відповідача ОСОБА_2 до суду не надійшов.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та подані докази, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню та вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі ст. ст. 280,284 ЦПК України, з наступних підстав.
Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положення цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Згідно зі ст.150 Житлового кодексу України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до інформаційної довідки від 16.06.2017 р. № КВ-2017 №22099, квартира АДРЕСА_2 на праві приватної власності зареєстрована за ОСОБА_2 (відповідач), ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_3 в рівних долях, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлофонду Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації 05.12.2005 р., наказ № 1964.
Крім того, згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої Відділом з питань реєстрації місця проживання Деснянської РДА від 13.06.2017 р. №102/30/10413 відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3.
Згідно технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2, квартира складається з 2-х кімнат житловою площею 28,96 кв. м., у тому числі 1-а кімната 16,22 кв.м., 2-а кімната 12,74 кв.м., кухні площею 9,16 кв.м., ванної кімнати 2,53 кв.м., вбиральні 1,22 кв.м., коридору 8,44 кв.м., вбудованої шафи 0,70 кв.м. Квартира обладнана балконом 1,02 кв.м., лоджією 2,0 кв.м. Загальнаі площа квартири 54,03 кв.м.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи (копіями квитанцій), що позивач ОСОБА_1, за період з листопада 2014 року по жовтень 2017 року, понесла витрати по оплаті житлово-комунальних послуг, а саме:
-утримання будинків та прибудинкових територій, централізоване постачання холодної води та водовідведення, водовідведення гарячої води у сумі 7563,55 грн.;
-централізоване постачання гарячої води у сумі 1949,97 грн.;
-централізоване опалення у сумі 8922,07 грн.;
-електроенергія у сумі 4627,18 грн.
Відповідач з 2012 року не сплачує житлово-комунальні послуги, хоча ними користається в повному обсязі, у зв'язку з чим позивач несе всі витрати по оплаті комунальних послуг по їх спільній квартирі.
02.02.2016 р. позивач зверталась до відповідача з завою про компенсацію понесених витрат на житлово-комунальні послуги, однак ОСОБА_2 ухиляється від оплати.
Як співвласники квартири сторони мають нести обов'язок по оплаті за надані житлово-комунальні послуги.
Положення ст.ст. 66-68 ЖК України, ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» і положення підзаконних актів у сфері житлово-комунальних послуг покладають на користувачів житла (власників) обов'язок щомісяця вносити плату за житлово-комунальні послуги (теплопостачання, газ, водопостачання, каналізація тощо) та витрати на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі.
Відповідно до п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992 року, власник та наймач квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, визначені законом або договором.
Відповідно до ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Частинами 1, 2 ст.32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Згідно ч. 1ст. 151 ЖК України громадяни, які мають в приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний та капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст.162 Житлового кодексу України, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
З наведених положень ЖК України випливає, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 по справі несуть спільну солідарну відповідальність за схоронність квартири, власниками та зареєстрованими особами якої вони є. Діючим законодавством на них покладено спільний обов'язок щодо проведення за власний рахунок поточного та капітального ремонту квартири, в якій зареєстровано їхнє місце проживання, та оплату комунальних послуг.
Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України(далі ЦК України), власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Частиною 4 ст. 319 ЦК України визначено, що власність зобов'язує.
Як передбачено ч. 5 ст. 319 ЦК України, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що договору щодо утримання майна між сторонами не укладалось.
Згідноч.1ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Стаття 358 ЦК України передбачає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Таким чином, зі змісту цієї статті випливає, що дії співвласників щодо управління, утримання, збереження спільного майна повинні бути взаємно узгодженими, як наслідок вчинення одним співвласників будь-яких дій щодо нерухомого майна без згоди іншого співвласника свідчитиме насамперед про порушення прав іншого співвласника, оскільки відсутнє волевиявлення останнього щодо вчинення певних дій одним із співвласників. Учасники спільної часткової власності повинні погоджувати одне з одним дії по володінню, користуванню і розпорядженню спільною річчю. Учасники спільної часткової власності використовують свої права по володінню, користуванню і розпорядженню спільним майном за спільною згодою. У разі розбіжностей щодо здійснення повноважень по володінню і користуванню спільним майном або непогодження із питаннями щодо здійснення повноважень у розпорядженні спільним майном, спір може бути вирішено судом.
Стаття 360 ЦК України передбачає зобов'язання співвласника, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном, тобто нести витрати, які є об'єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані. Якщо хтось із співвласників відмовиться брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Таким чином, кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник або співвласники, які виконали солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, мають право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування у рівній частці (право зворотної вимоги - регрес).
Відповідно до ч. 1ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Відповідно до вищевикладених законодавчих норм обов'язок нести витрати, пов'язані з утриманням майна включає у себе також і сплату комунальних послуг. При цьому, співвласник квартири не позбавлений можливості у передбачений законодавством України спосіб припинити або зменшити нарахування за сплату комунальних послуг у разі, якщо він не користується своїм майном.
Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є в рівних частках (по 1/3 кожен) співвласниками квартири АДРЕСА_2, то відповідно до ст. 360 ЦК України, з відповідача на корить позивача підлягає до стягнення заборгованість за надані послуги в сумі 7 687,59 грн. (загальна сума 23062,77 грн. : 3 = 7687,59 грн.).
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
На підставі ст. 141 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує понесені та документально підтверджені судові витрати.
Згідно квитанції від 11.12.2017 р., позивачем при пред'явленні позову до суду був сплачений судовий збір у розмірі 640 грн. Таким чином, суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений, що підтверджується відповідним платіжним дорученням,судовий збір.
Відповідно до ст. ст.12,13,141,263,264,265 ЦПК України, ст. ст.67,151 Житлового Кодексу України, ст.ст.544,320,360 ЦК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження (ІПН: зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_1 (ІПН:НОМЕР_1 зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 заборгованість у сумі 7687, 59 грн.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження (ІПН: зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_1 (ІПН:НОМЕР_1 зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 судові витрати в розмірі 640 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя: