Провадження № 22-ц/774/1207/18 Справа № 200/19152/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.
Категорія 27
03 квітня 2018 року м. Дніпро 03 квітня 2018 року Колегія суддів судової палати у цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
Головуючого - Куценко Т.Р.
суддів - Демченко Е.Л., Максюти Ж.І.
при секретарі - Синенко Є.А.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою
Публічного акціонерного товариства
Комерційний банк «Приватбанк»,
на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 вересня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ПАТ КБ «Приватбанк» у листопаді 2014 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить стягнути з відповідача виниклу заборгованість за кредитним договором /а.с.1-2/.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 30 березня 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № DNHLGA00000689, відповідно до якого банк надав відповідачу грошові кошти с визначенням розміру процентної ставки та строків виконання зобов'язання умовами даного договору. Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредитні кошти. Позичальник свої обов'язки системно не виконував, у зв'язку з чим станом на 22 вересня 2014 року утворилася заборгованість. Посилаючись на порушення умов кредитного договору та у зв'язку з чим виникла необхідність захисту свого цивільного права позивач звернувся до суду з зазначеними вимогами та враховуючи наведені обставини наполягає на їх задоволені.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2017 року в задоволені заявлених позовних вимог відмовлено /а.с.90-91/.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції не були враховані обставини та норми закону на які банк посилалася у своїй позовній заяві /а.с.92-95/.
У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.2 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції в яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 30 березня 2007 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №DNHLGA00000689 у розмірі 400 000,00 доларів США, якими встановлено процентну ставку за користування кредитними коштами, у 1,27% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, з кінцевим терміном погашення 30 березня 2010 року.
За кредитним договором відповідач зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути позивачу кредит в повному обсязі в порядку та у строки обумовлені кредитним договором (п. 2.2 кредитного договору).
Пунктом 4 договору передбачена відповідальність позичальника в разі порушення ним термінів повернення кредитних коштів, встановлених спірним договором.
Звертаючись з даними позовними вимогами банк посилався на те, що у зв'язку неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 22 вересня 2014 року утворилася заборгованість в розмірі 175 722, 60 доларів США, за офіційним курсом НБУ на день проведення розрахунку згідно наданої довідки /а.с.5/ становить 2 368 740, 65 грн., з яких 124 606, 08 доларів США - заборгованість за кредитом, 35 761, 94 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 15 354, 58 доларів США - пеня, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості /а.с.3-4/.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 18 січня 2011 року частково задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором №DNHLGA00000689 від 30 березня 2007 року в розмірі 435 203, 02 доларів США, що еквівалентно 3 318 161, 90 грн. /а.с.40/.
14 травня 2012 року на виконання вказаного рішення суду відповідачем було сплачено 374 500 доларів США, що еквівалентно 2 992 255 грн., що підтверджується квитанцією №1С Tr №CSHXCS00000010648892321.
Також відповідачем в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором було сплачено 20 000 доларів США, що підтверджується квитанцією №10 Tr №634596435 від 24 вересня 2010 року.
Встановивши зазначені обставини та враховуючи наведені норми закону, колегія суддів приходить до висновку що суд першої інстанції належним чином перевірив фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про відмову в задоволені позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк», оскільки на момент звернення банку до суду з даним позовом, відповідачем було частково виконано грошове зобов'язання за спірним кредитним договором.
Звертаючись з апеляційною скаргою банк посилався на те, що при розрахунку існуючої заборгованості станом на 22 вересня 2014 року були враховані всі сплачені кошти відповідачем та враховуючи часткове погашення заборгованості на суму боргу, що залишилась нараховувались відсотки та неустойка відповідно до норм діючого закону. Також посилався, що надав суду детальний розрахунок заборгованості, який підтверджує розмір заборгованості з зазначенням її складових та періоду їх нарахування.
Проте дані твердження колегія суддів не може прийняти, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що у 2009 році банк звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_2 суми заборгованості за кредитним договором №DNHLGA00000689 від 30 березня 2007 року, яка станом на 13 липня 2009 року складає 435 203, 02 доларів США, з яких 394 414, 17 доларів США - заборгованість по кредиту, 19 181, 06 доларів - заборгованість по процентам за користування кредитом та 21 607, 79 доларів США - пеня. Ухвалюючи рішення по даній справі, суд задовольнив вимоги банку про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 у повному обсязі. Відмов в частині стягнення 200 грн. за договором поруки /а.с.40/.
На виконання рішення суду 14 травня 2012 року ОСОБА_2 сплачено 374 500 доларів США, з яких 135 712, 04 доларів США зараховано на погашення відсотків та іншу частину на погашення тіла кредиту, тоді як рішенням суду було стягнуто лише 19 181, 06 доларів в рахунок погашення відсотків. Таким чином, колегія суддів не може прийняти до уваги наданий банком розрахунок заборгованості, іншого розрахунку матеріали справи не містять, з огляду на дані обставини суд позбавлений можливості встановити суму заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами після ухвалення рішення від 18 січня 2011 року та розмір неустойки. Інша частина заборгованості, а саме тіло кредиту та проценти й неустойка станом на 13 липня 2009 року, не підлягає стягненню, оскільки вже була стягнута рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2011 року.
Виконавче провадження по цій справі було знищено у 2016 році, що підтверджується листами начальника Шевченківського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області /а.с. 84-85/.
Відповідно до ст.61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Рішенням Конституційного суду України № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року встановлено, що наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості та незаконності рішення не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування рішення, оскільки скарга не містить обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку що суд першої інстанції належним чином перевірив фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 вересня 2017 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
ОСОБА_3