Справа №263/1348/18
Провадження №3/263/654/2018
06 квітня 2018 року місто Маріуполь
Суддя Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_1 розглянувши матеріали, які надійшли з Центрального відділу поліції ГУ НП в Донецькій області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2, працюючу продавцем у магазині «Корзина», зареєстрованої та проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1,
за ч.1 ст.164-5 КУпАП,
06 лютого 2018 р. у провадження судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області ОСОБА_1 надійшла адміністративна справа про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.1 ст.164-5 КУпАП.
30.03.2018р. через канцелярію суду надійшла заява ОСОБА_2 про відвід судді та 03.04.2018р. заява про відвід (самовідвід судді).
В судовому засіданні ОСОБА_2 наполягала на задоволенні поданої нею заяви про відвід судді.
Відповідно до ст. 7 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Право кожного на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом закріплено у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори» від 22 грудня 1993 року міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною ОСОБА_3 України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до Закону України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини» в спірних питаннях, або які не врегульовані національним законодавством, суди застосовують міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Згідно практики Європейського суду з прав людини (рішення від 09.11.2006 р. у справі «Білуга проти України», від 28.10.1998 р. «Ветштайн проти Швейцарії», тощо) важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.
У відповідності з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції та законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність установленому законом.
За змістом ст.129 Конституції України основними засадами судочинства зокрема є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 2 КУпАП передбачено, що законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо.
Оскільки КУпАП не урегульоване питання відводу (самовідводу), проте Кримінальний процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України мають відповідні статті про відвід (самовідвід), тому, вважаю, що при вирішенні даного питання слід застосувати аналогію закону.
Згідно зі ст. 15 Кодексу суддівської етики неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до п. 2.5 Бангалорських принципів діяльності судді, схвалених резолюцією 2006/23 Економічної і ОСОБА_3 ООН від 27 липня 2006 року, суддя повинен взяти самовідвід від участі в будь-якому процесі, коли для нього неможливе винесення неупередженого рішення у справі або коли сторонньому спостерігачеві може видатись, що суддя не здатен винести неупередженого рішення.
Згідно з Коментарем до Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням V з'їзду суддів України 24 жовтня 2002 року (у редакції, затвердженій XI черговим з'їздом суддів України 22 лютого 2013 року), затвердженим рішенням ОСОБА_3 суддів України від 04 лютого 2016 року № 1, необхідно пам'ятати, що інститут відводу (самовідводу) судді від участі у розгляді конкретної справи - це одна із найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Він покликаний ліквідувати найменшу підозру у заінтересованості судді у результатах розглянутої справи, навіть якщо такої заінтересованості немає, бо тут головним є публічний інтерес.
На підставі викладеного, з метою забезпечення неупередженості та для усунення будь-яких сумнівів, слід дійти висновку про необхідність заявити самовідвід у вказаній справі та передати справу до канцелярії для проведення повторного автоматичного розподілу.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 246 КУпАП, ст. 129 Конституції України, ст.47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя
Справу про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.164-5 КУпАП передати до канцелярії суду для проведення повторного автоматичного розподілу.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя О.Г.Васильченко