Справа № 474/259/18
Провадження № 1-в/474/20/18
про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню
05.04.18 року смт. Врадіївка
Врадіївський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
засудженого ОСОБА_3
представника потерпілого ОСОБА_4
розглянувши заяву засудженого ОСОБА_3 про зупинення виконавчого провадження та визнання виконавчих листів, виданих у кримінальній справі № 474/848/15-к, провадження № 1-кп/474/3/2016, такими, що не підлягають виконанню, -
встановив:
29.03.2018р. засуджений ОСОБА_3 звернувся до Врадіївського районного суду Миколаївської області із заявою, уточненою в судовому засіданні, в якій просить:
- зупинити виконавче провадження № 55011977 про стягнення з нього на користь ОСОБА_5 коштів в загальній сумі 23 366 грн. 24 коп.;
- визнати виконавчі листи у справі № 474/848/15-к, провадження № 1-кп/474/3/2016р. такими, що не підлягають виконанню.
У заяві засуджений, посилаючись на приписи ст. 28 ЦК України, ч. 3 ст. 12 Закону України “Про національні меншини в Україні” та ч.ч. 1, 2 ст. 432 ЦПК України, вважає, що вищевказані виконавчі листи не підлягають виконанню.
Так, засуджений зазначає, що згідно виконавчих листів стягувачем є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РПНКОПП НОМЕР_1 , однак засуджений має підстави стверджувати, що вказаної фізичної особи не існує, оскільки згідно копії паспорта громадянина України реально існує фізична особа - ОСОБА_6 .
Засуджений в судовому засіданні підтримав вимоги заяви з підстав зазначених в останній та просив їх задовольнити в повному обсязі.
Потерпілий в судове засідання не з'явився, хоча належним чином, в порядку визначеному ст. 135 КПК України, повідомлений по час, дату і місце судового розгляду, про причини неявки суд не повідомив.
Представник потерпілого заперечив щодо задоволення вимог заяви з підстав зазначених у письмових поясненнях наданих в судовому засіданні вказуючи на те, що вимоги заяви є безпідставними та необґрунтованими.
Прокурор в судове засідання не з'явився, хоча належним чином, в порядку визначеному ст. 135 КПК України, повідомлений по час, дату і місце судового розгляду, про причини неявки суд не повідомив.
Оскільки, відповідно до ч. 4 ст. 539 КПК України, неявка осіб належних чином повідомлених про місце та час розгляду заяви не перешкоджає проведенню судового розгляду, суд визнав за можливе розглянути заяву без участі осіб, які не з'явилися в судове засідання.
Заслухавши думку засудженого та представника потерпілого, дослідивши матеріали заяви, судом встановлено наступне.
07.12.2016р. вироком Врадіївського районного суду Миколаївської області ОСОБА_3 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки. На підставі ст. 75 КК України, звільнено засудженого ОСОБА_3 від призначеного йому покарання з випробуванням, при умові, якщо він на протязі іспитового строку терміном в 1 (один) рік не скоїть нового злочину.
Крім того вказаним вироком частково задоволено цивільний позов та стягнуто з засудженого на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду в сумі 8 366 грн. 24 коп. та моральну шкоду в сумі 15 000 грн. 00 коп., а всього в сумі 23 366 грн. 24 коп. У задоволенні цивільного позову про стягнення процесуальних витрат, а саме витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн. 00 коп., відмовлено.
Вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 10.05.2017р. вирок Врадіївського районного суду Миколаївської області від 07.12.2016р. у відношенні ОСОБА_3 в частині звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України скасовано. Вважати ОСОБА_3 засудженим за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.
Крім того вказаним вироком з засудженого стягнуто на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу 10 000 грн. 00 коп.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
На виконання вироку суду першої інстанції від 07.12.2016р., в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди, та вироку апеляційної інстанції від 10.05.2017р., в частині стягнення витрат на правову допомогу, 26.10.2017р. Врадіївським районним судом Миколаївської області видано виконавчі листи, де стягувачем зазначено ОСОБА_5 .
Згідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.10.2017р. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою засудженого на вироки Врадіївського районного суду Миколаївської області від 07.12.2016р. та апеляційного суду Миколаївської області від 10.05.2017р.
Крім того, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.10.2017р., відмовлено в задоволенні клопотання засудженого про зупинення виконання вироку Апеляційного суду Миколаївської області від 10.05.2017р.
Судом також встановлено, що згідно наданих засудженим копій паспортів громадян України вбачається, що 21.07.2003р. на ім'я ОСОБА_5 видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , а 29.11.2016р. на ім'я ОСОБА_6 видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , а також, що 05.07.2017р. ОСОБА_5 видавалася нотаріально посвідчена довіреність. При чому згідно копії листа Врадіївського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області № 1468/15.14-4.9 від 30.09.2017р. вбачається відсутність актового запису щодо зміни імені, складеного на ОСОБА_5 .
Частиною 3 ст. 26 КПК України визначено, що суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України, під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
Згідно ч. 1 ст. 539 КПК України, питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом, який ухвалив вирок, за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
Пунктом 4 ч. 2 ст. 539 КПК України передбачено, що клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини 5 статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв'язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 6 ст. 539 КПК України, за наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку.
З вищевикладеного слідує, що питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку вирішує суд, який ухвали вирок шляхом постановлення відповідної ухвали.
Частинами 1 та 3 ст. 535 КПК України визначено, що судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.
У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.
З комплексного аналізу ст.ст. 535, 537 та 539 КПК України вбачається, що законодавцем не врегульовано порядок вирішення питання щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, водночас згідно ч. 5 ст. 128 КПК України, якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КПК України, процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Водночас, ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Таким чином, в даному випадку підлягає застосуванню положення ЦПК України станом на час розгляду заяви.
Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Проте у зв'язку з відсутністю чіткого визначення у ч. 2 ст. 432 ЦПК України “інших причин” для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд, враховуючи роз'яснення надані Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в узагальненні від 25.09.2015р. “Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах”, вважає за необхідне, зазначити наступне.
З контексту ч. 2 ст. 432 ЦПК України слідує, що словосполучення “або з інших причин” не стосується припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
Обов'язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав. Підстави припинення цивільно-правових зобов'язань, зокрема, містить глава 50 розділу І книги п'ятої ЦК України.
Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема:
- видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню);
- коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню;
- видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа;
- помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване;
- видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката;
- пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
В свою чергу, щодо обставини зазначеної у заяві засудженого як підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, слід зазначити, що ст. 28 ЦК України визначено, що фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям.
Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.
При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені.
Ім'я фізичній особі надається відповідно до закону.
Згідно ст. 294 ЦК України, фізична особа має право на ім'я.
Фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції.
У разі перекручення імені фізичної особи воно має бути виправлене. Якщо перекручення імені було здійснене у документі, такий документ підлягає заміні. Якщо перекручення імені здійснене у засобі масової інформації, воно має бути виправлене у тому ж засобі масової інформації.
При чому ч. 1 ст. 295 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім'я.
Таким чином, в сукупності вищевикладеного слідує, що зазначена засудженим обставина не з законодавчо визначеною підставою для задоволення заяви про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, а відтак заява в цій частині є безпідставною, необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
При чому, слід зазначити, що враховуючи приписи ч. 3 ст. 26 КПК України, суд розглядаючи питання щодо виконання вироку, позбавлений можливості розглядати питання щодо недоліків самого вироку, здійснювати перегляд обставин встановлених останнім, в тому числі щодо особи потерпілого, чи розглядати питання щодо наявності в діях осіб складу адміністративного чи кримінального правопорушення. При встановленні в діях осіб ознак кримінального, адміністративного правопорушення чи іншого порушення вимог законодавства суд має право повідомити уповноваженні органи про вказані обставини.
Однак, сукупність наявних в матеріалах справи доказів, безпосередньо не свідчать про факт вчинення кримінального, адміністративного правопорушення чи іншого порушення вимог чинного законодавства.
Водночас, слід зазначити, що обставини, які зазначенні засудженим в заяві фактично можуть бути підставою для ініціювання вирішення питання щодо виправлення помилки у вироках, перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, тощо.
Щодо вимоги засудженого в частині зупинення виконавчого провадження № 55011977 про стягнення з нього на користь ОСОБА_5 коштів в загальній сумі 23 366 грн. 24 коп., слід зазначити наступне.
Відповідно до частини 3 ст. 432 ЦПК України, до розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання.
В свою чергу, ч. 4 ст. 539 КПК України визначено, що клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, розглядається протягом десяти днів з дня його надходження до суду суддею одноособово згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цього розділу.
Так, зокрема ст. 349 КПК України врегульовано порядок визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження в судовому засіданні.
Згідно ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першої статті 7 цього Кодексу.
Згідно ч.ч. 1, 2, 6 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, який визначений ст. 22 КПК України, відображений, зокрема у приписах глави 4 КПК України Докази і доказування.
Таким чином з комплексного аналізу чинного процесуального кримінального законодавства слідує, що обов'язок доказування обґрунтованості заяви про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку покладається на особу, яка звернулася з вказаною заявою до суду, при чому суд, в межах своїх повноважень, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
В свою чергу, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Однак, як вбачається з матеріалів заяви, засудженим під час звернення з останньою до суду, не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів виданих 26.10.2017р. на виконання вироку Врадіївського районного суду Миколаївської області від 07.12.2016р. та вироку Апеляційного суду Миколаївської області від 10.05.2017р. у справі № 474/848/15-к, а тому суд був позбавлений можливості вирішити питання щодо необхідності зупинення виконання за виконавчими листами до розгляду заяви. На даний час, у зв'язку з відмовою в задоволенні вимоги щодо визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, вказана вимога також не підлягає задоволенню як безпідставна та необґрунтована.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження”, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 15 Закону України “Про виконавче провадження”, сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що виконавець, за заявою стягувача про примусове виконання рішення, розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
З огляду на приписи Закону України “Про виконавче провадження”, з урахуванням вимог ст.ст. 28, 294, 295 ЦК України, слід дійти висновку, що державний виконавець, вирішуючи питання про відкриття виконавчого провадження, зобов'язаний перевіряти, що із заявою про примусове виконання виконавчого документу звернувся саме стягувач чи уповноважений ним представник, а не інша особа.
В свою чергу, у разі не згоди з діями чи рішеннями державного виконавця, сторони виконавчого провадження мають право на їх оскарження в порядку визначеному ст. 74 Закону України “Про виконавче провадження”.
Керуючись ст.ст. 537, 539 КПК України, ст. 432 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
В задоволенні заяви засудженого ОСОБА_3 про зупинення виконавчого провадження та визнання виконавчих листів, виданих у кримінальній справі № 474/848/15-к, провадження № 1-кп/474/3/2016, 26.10.2017р. такими, що не підлягають виконанню - відмовити.
На ухвалу суду до апеляційного суду Миколаївської області може бути подана апеляційна скарга, яка подається через Врадіївський районний суд Миколаївської області протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1