Справа № 462/2156/17 Головуючий у 1 інстанції: Постигач О.Б.
Провадження № 22-ц/783/6315/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. М.
Категорія:59
02 квітня 2018 року м. Львів
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Цапа П.М.,
за участю: позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,
представника третьої особи ЛМР - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради на заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, треті особи - Львівська міська рада, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права користування квартирою, -
в травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до відповідача ОСОБА_5, треті особи - Львівська міська рада, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, у якому просить встановити факт його спільного проживання однією сім'єю з мамою ОСОБА_6 з 2013 року по день смерті та визнати за ним право користування квартирою за адресою: м. Львів, вул. Залізнична, 36/6.
В обгрунтування свої позовних вимог зазначав, що його мати ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 була основним квартиронаймачем квартири за адресою: м. Львів, вул. Залізнична, 36/6. Він, як її син, протягом останніх п'яти років проживав постійно у спірній квартирі, здійснював догляд за мамою похилого віку, сплачував комунальні послуги, займався домашнім господарством. Після смерті ОСОБА_6, яка померла 15.12.2016 р., позивач продовжував проживати у вказаній квартирі та оплачувати комунальні послуги. Відтак, просив позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 14 вересня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 право користування квартирою №6 в будинку №36 по вул. Залізничній у м. Львові.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 320 грн.
Рішення суду оскаржила третя особа Залізнична районна адміністрація ЛМР.
В апеляційній скарзі зазначає, що з оскаржуваним рішенням не погоджується, вважає таке незаконним, оскільки у квитанціях про сплату житлово-комунальних послуг платником вказано не Позивача, а ОСОБА_7. Отже, Позивач ОСОБА_2, не здійснює оплату послуг, а тому висновок суду про те, що Позивач здійснює оплату комунальних послуг є передчасним, та не відповідає фактичним обставинам справи. Відповідно до акту ЛКП Граніт від 26.09.2017р.. Відповідач ОСОБА_5 зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_2 але фактично у ній не проживає протягом десяти років. Також даним актом встановлено, що основний квартиронаймач ОСОБА_6 до часу смерті - грудня 2016р. проживала одна. Крім того, судом першої інстанції не встановлено, а позивачем не надано доказів щодо часу вселення позивача у спірну квартиру та чи проживав він у ній постійно і вів спільне господарство з основним квартиронаймачем ОСОБА_6. ОСОБА_6 до уваги наведене, апелянт вважає, що місцевий суд безпідставно визнав позивача членом сім'ї наймача та застосував ст. 65 ЖК України, відповідно до якої особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Просить, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_2 право користування квартирою №6 в будинку №36 по вул. Залізничній у м. Львові скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та вирішити питання судових витрат.
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 та представник апелянта - Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, заяв про відкладення розгляду справи від останніх не поступило, поважності причин неявки в судове засідання ними не надано, а тому в силу вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на заперечення доводів апеляційної скарги, представника третьої особи ЛМР - ОСОБА_4 на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
ОСОБА_8 з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням вказаних норм, ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_5, треті особи: Львівська міська рада, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю із матір'ю ОСОБА_6 з 2013 року по день смерті та визнання за ним права користування квартирою за адресою: м. Львів, вул. Залізнична, 36/6.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що вказане рішення не відповідає вказаним вимогам.
Положеннями частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивач вселився у спірну квартиру правомірно у встановленому законом порядку як член сім'ї своєї матері, заперечень проти його вселення, проживання чи користування квартирою зі сторони відповідача та третіх осіб не було, останній сплачував житлово-комунальні послуги, заборгованість по яких відсутня, а відтак має право на користування спірною квартирою. Разом з тим, що стосується вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю позивача та його матері ОСОБА_9 з 2013 року по день смерті останньої, то така не підлягає задоволенню, оскільки з досліджених судом доказів вбачається, що позивачем не доведено факту проживання у спірній квартирі саме з 2013 р..
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.
Матеріалами справи встановлено, що основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_6, яка померла 15.12.2016 р., що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-СГ № 456033 (а.с.7).
Як вбачається із довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописку, виданої ЛКП «Граніт» №1913 від 03.10.2016р., в квартирі зареєстровано 2 осіб: ОСОБА_6 - основний квартиронаймач та ОСОБА_5 внук(а.с.9)
ОСОБА_8 свідоцтва про народження серії IV-ЯР № 233222 батьками позивача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, були ОСОБА_10 та ОСОБА_6 (а.с.8)
З матеріалів справи також вбачається, що у 2013 р. в квартирі АДРЕСА_2 мала місце пожежа, під час якої, як ствердив позивач згоріли документи (а.с. 50,52)
Також, як ствердив позивач та це підтверджується наявними матеріалами справи, позивач на даний час не має іншого житла ні на праві власності, ні на праві користування, оскільки свою частку 08.09.2016р. подарував сину ОСОБА_11 (а.с.44-45)
Вказані обставини підтвердили свідки, які були допитані судом першої інстанції ОСОБА_12 та ОСОБА_11.
Як вбачається із акту комісії ЛКП «Граніт» від 19.10.2016 р., ОСОБА_2 проживає без реєстрації за адресою м. Львів, вул. Залізнична, 36/6, про що підтверджують сусіди (а.с.10)
ОСОБА_8 ЛКП «Граніт» від 26.09.2017р. у квартирі №6 за адресою м. Львів, вул. Залізнична, 36 була зареєстрована ОСОБА_6, яка проживала одна. ОСОБА_5 у квартирі №6 зареєстрований, але не проживає на протязі 10 років(а.с.91)
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2, зокрема в частині визнання права на користування спірною квартирою, суд першої інстанції виходив з того, що позивач вселився у спірну квартиру правомірно у встановленому законом порядку як член сім'ї своєї матері, заперечень проти його вселення, проживання чи користування квартирою зі сторони відповідача та третіх осіб не було, останній сплачував житлово-комунальні послуги, заборгованість по яких відсутня, а відтак має право на користування спірною квартирою.
Проте, такі висновки суду є передчасними, що здійсненні з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Однак, факт спільного проживання позивача з матір'ю за адресою: м. Львів, вул. Залізнична, 36/6не підтверджений наявними у матеріалах справи доказами.
Наявні у справі квитанції про сплату житлово-комунальних послуг не є належними доказами, які підтверджують факт користування квартирою саме позивачем ОСОБА_2, оскільки платником у таких зазначений ОСОБА_7.
Відповідно до ст. 64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що впливають з договору найму жилого приміщення.
ОСОБА_8 із положеннями ст. 65 ЖК України, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 106 ЖК Української РСР повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" роз'яснено, що, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні. При цьому наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
В матеріалах справи, даних про те, що ОСОБА_2 вселився до квартири як член сім'ї наймача за згодою ОСОБА_6 та постійно проживав з нею однією сім'єю в цій квартирі з 2013р. по день смерті та вів спільне господарство, не має.
Відповідно до ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому в силу ст. 79 цього Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А в порядку ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання
Допустимість доказів, у розумінні вимог ст. 78 ЦПК України, означає, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України, в редакції чинній на час розгляду справи, не в повній мірі встановив дійсних прав та обов'язків сторін, тому дійшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову.
Із врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_2 не набув права користування спірним жилим приміщенням, оскільки порядок вселення дотриманий не був, не доведений факт згоди наймача на реєстрацію позивача у квартирі, письмового звернення до наймодавця чи власника житла з питання його реєстрації не було.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Частина 1 ст. 376 ЦПК України передбачає, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків , викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_8 з ч.2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню або незастосування закону, який підлягає застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу Залізничної районної адміністрації - задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 вересня 2017 року -скасувати та постановити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 704 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 04.04.2018 року.
Головуючий: О.М.Ванівський
Судді: Р.П. Цяцяк
ОСОБА_13