Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Єдиний унікальний номер 315/746/17 Головуючий у 1-й інстанції Романько О.О.
Номер провадження 22-ц/778/861/18 Суддя-доповідач Подліянова Г.С.
03 квітня 2018 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Подліянової Г.С.,
суддів: Дашковської А.В.,
Кримської О.М.,
за участю секретаря Евальд Д.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 08 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення процентів за договором позики,-
У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення процентів за договором позики.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що 21.02.2014 р. він надав у борг ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 5000 грн. під щомісячне нарахування 10% від отриманої ним суми за користування цими грошима, про що останній власноруч склав розписку. У відповідності до укладеного між ними договору позики, відповідач зобов'язався повернути йому надані у позику грошові кошти разом із нарахованими процентами за користування цією грошовою сумою до 22.03.2014 р., про що власноруч зазначив у своїй розписці.
15.09.2016 р. він звернувся до Гуляйпільського районного суду Запорізької області з позовом про стягнення з ОСОБА_3 боргу за договором позики, зокрема, про стягнення основного боргу у сумі 5000 грн. та процентів за користування позикою за період з 21.02.2014 року по 21.08.2016 року у розмірі 10000 грн.
Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 15.11.2016 р. у цивільній справі № 315/390/16-ц позов було задоволено та стягнуто з відповідача на його користь 5000 грн. суми основного боргу за договором позики, 10000 грн. процентів за користування цією позикою та 551,20 грн. сплаченого судового збору, а всього грошових коштів на загальну суму 15551,20 грн.
Ним було отримано виконавчий лист та надано його для примусового виконання до Гуляйпільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області. Відповідачу було запропонувати виконати рішення у добровільному порядку, що ним зроблено не було.
21.01.2017 р. позивач направив відповідачу письмову вимогу про повернення боргу та процентів за користування позикою та грошовими коштами, яку він категорично відмовився отримати у працівника пошти.
Станом на 23.06.2017 р. сума боргу відповідача становить 12991,52 грн., що підтверджується відповіддю на запит до Гуляйпільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Таким чином, рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області за його позовом до відповідача лишилося невиконаним, сума боргу за договором позики від 21.02.2014 р. залишилася не сплаченою та зобов'язання лишилось невиконаним.
Вважає, що оскільки під час розгляду цивільної справи № 315/930/16-ц відповідач визнав факт укладення договору позики від 21.02.2014 р., а також частково визнав попередній позов, це свідчить про визнання ним і боргу перед позивачем. Відповідач не виконав рішення суду, однак продовжує користуватись його грошовими коштами.
За користування його грошовими коштами у відповідності до укладеного договору позики від 21.02.2014 р. було встановлено проценти, а саме вони з відповідачем дійшли письмової домовленості, що відповідач користується його грошовими коштами під сплату ним щомісячно 10% від основної суми боргу, що становить 500 грн. на місяць, у відповідності до наступного розрахунку: - щомісячний процент за користування (10%) у грошовому виразі: 5000 (надана сума) х 10% (щомісячний відсоток) = 500 грн. щомісячно; - період стягнення грошових зобов'язань: із 21.08.2016 року (сума стягнення процентів за рішенням суду від 15.11.2016 року була розрахована до 21.08.2016 року) по 21.06.2017 року (момент пред'явлення даної позовної вимоги) = 10 місяців (термін користування позикою, що не охоплений попереднім судовим рішенням); - сума нарахованих відповідачу процентів: 10 місяців (термін користування не включений до рішення суду по справі № 315/930/16-ц) х 500 грн. (щомісячний процент за користування позикою = 5000 грн. (процент ще за 10 місяців користування позикою).
На підставі викладеного уточнивши позовні вимоги позивач просив суд стягнути проценти за користування грошовою позикою згідно договору позики від 21.02.2014 р. - за період з 21.08.2016 р. по 21.09.2017 року у розмірі 6500 грн. та понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 640 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 1550 грн., а всього судових витрат на загальну суму 2190 грн.
Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 08 листопада 2017 року позовну заяву ОСОБА_4 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 проценти за договором позики в розмірі 6500,00 грн. та судові витрати у виді судового збору в розмірі 640,00 грн., а всього 7140,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позивач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5, будучи належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (судової повістки), до апеляційного суду не з'явились.
18 січня 2018 року представник позивача ОСОБА_5 надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив, розглядати справу без його присутності та без присутності позивача ОСОБА_4
У відповідності з вимогами ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належних чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на вищевикладене та у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності позивача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5, які не прибули в судове засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, стягуючи з відповідача проценти за договором позики в сумі 6500 грн., суд першої інстанції виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання відсотків за користування позикою, передбачених умовами договору та ЦК України.
З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства.
Судом встановлено, що згідно копії розписки від 21.02.2014 року, відповідач ОСОБА_3 взяв у борг в ОСОБА_4 гроші в сумі 5000 грн., які зобов'язується повернути до 22.03.2014 року під 10% щомісячно (а.с. 6).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частин першої та другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, розписка відповідача про отримання в борг грошових коштів від позивача є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 15.11.2016 року у цивільній справі № 315/930/16-ц задоволено позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму боргу за договором позики в розмірі 5 000 грн., суму процентів за користування грошовими коштами в розмірі 10 000 грн. та суму судового збору в розмірі 551,20 грн., а всього 15 551,20 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 07.12.2016 року (а.с. 7-9).
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
21.01.2017 року позивачем направлено письмову вимогу про повернення боргу та процентів за договором позики відповідно до ч. 2 ст. 1049 ЦК України (а.с. 10), яка відповідно до довідки відділення зв'язку була повернута в зв'язку з відмовою адресата від одержання (а.с. 10 на звороті).
Згідно листа Гуляйпільського РВ ДВС ГТУЮ в Запорізькій області № 16.1641/6586 від 23.06.2017 року, позивачу повідомлено, що за виконавчим провадженням № 53234075 з виконання виконавчого листа № 315/930/16-ц від 07.12.2016 року Гуляйпільського районного суду про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 боргу 15551,20 грн., сума боргу станом на 23.06.2017 року становить 12991,52 грн., з яких сума боргу на користь стягувача 11810,47 грн., сума нестягнутого виконавчого збору 1181,05 грн. (а.с. 11).
Відповідно до копії постанови про передачу майна стягувану у рахунок погашення боргу ВП № 53234075 від 11.08.2017 року, постановлено передали стягувану ОСОБА_4 в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 315/930/16-ц від 07.12.2016 року наступне майно: супутниковий тюнер «Tiger» Z430 серійний номер Z430130900609, мікрохвильову піч «SUPRA» модель SM20MD2, хлібопіч «Saturn» ST-EC7776, духову піч «AZEL»модель FCATT-2. Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів - 1657,15 грн. (а.с. 47).
Згідно копії квитанції № 9 від 29.03.2017 року, ОСОБА_3 сплачено 2500 грн. на рахунок ВДВС Гуляйпільського РУЮ (а.с. 48).
Згідно копії платіжного доручення № 4696 від 25.05.2017 року перераховано кошти згідно виконавчого листа № 315/930/16-ц від 07.12.2016 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 в сумі 1599,12 грн.; згідно копії платіжного доручення № 4941 від 08.06.2017 року перераховано кошти згідно виконавчого листа № 315/930/16-ц від 07.12.2016 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 в сумі 5,25 грн. (а.с. 49).
Відповідно до копії платіжного доручення № 5226 від 07.07.2017 року перераховано кошти згідно виконавчого листа № 315/930/16-ц від 07.12.2016 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 в сумі 1148,61 грн. (а.с. 50).
Відповідно до копії платіжного доручення № 5579 від 18.09.2017 року перераховано кошти згідно виконавчого листа № 315/930/16-ц від 07.12.2016 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 в сумі 2130,99 грн. (а.с. 51).
В наданих копіях матеріалів виконавчого провадження міститься копія постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 52334075 від 18.10.2017 року, згідно якого сума боргу за виконавчим документом стягнута з боржника в повному обсязі, та закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 315/930/16-ц виданого 07.12.2016 року Гуляйпільським районним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_3 суму боргу за договором позики в розмірі 5000 грн., суму користування грошовими коштами в розмірі 10000 грн. та судового збору в розмірі 551,20 грн., а всього 15551,20 грн. (а.с. 167).
В наданих копіях матеріалів виконавчого провадження містяться копії платіжних доручень, за якими здійснювалися стягнення з боржника на користь стягувача: № 4255 від 14.04.2017 року на суму 2136,36 грн., № 4696 від 25.05.2017 року на суму 1599,12 грн., № 4941 від 08.06.2017 року на суму 5,25 грн., № 5226 від 07.07.2017 року на суму 1148,61 грн., № 5579 від 18.09.2017 року на суму 2130,99 грн., № 5769 від 05.10.2017 року на суму 734,08 грн., № 5829 від 12.10.2017 року на суму 6139,64 грн. з розпорядженнями державного виконавця про стягнення (а.с. 142-165).
Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від повідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За правилами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ч.1 та 2 цієї статті, у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Зі змісту розписки від 21.02.2014 року не вбачається, що сторони передбачили виплату щомісячних процентів позичальником лише до 22.03.2014 року, тобто до дня повернення позики, отже, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 повинен сплачувати щомісячні проценти лише до 22.03.2014 року, не заслуговують на увагу.
Окрім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній у справі № 6-1206цс15 від 23 вересня 2015 року, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України (у редакції, чинної на час ухвалення рішення) була обов'язковою для всіх судів України, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
Аналіз вказаних норм законодавства дає підстави для висновку, що позикодавець має право отримати проценти від суми позики, згідно ст. 1048 ЦК України, які нараховуються за період з дати отримання коштів позичальником по день повернення позики, якщо інше не було встановлено укладеним між сторонами договором.
При цьому, ні сплив строку повернення позики, ні ухвалення рішення суду про стягнення грошової суми за договором позики, за змістом ч. 3 ст. 1049 ЦК України не припиняє обов'язку позичальника сплати проценти за користування грошима.
Встановивши, що згідно з розпискою ОСОБА_3 від 21.02.2014 року (а.с. 6), укладеним сторонами договором позики було передбачено сплату процентів в розмірі 10 % щомісячно, рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 15 листопада 2016 року про стягнення суми боргу на день подання даного позову виконано не було, а кошти в повному обсязі були повернуті лише 12.10.2017 року, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування отриманими в позику коштами за період з 21.08.2016 року (сума стягнення процентів за рішенням суду від 15.11.2016 року була розрахована до 21.08.2016 року) по 21.09.2017 року на загальну суму 6500 грн.
ОСОБА_3 не надав суду доказів, які б спростовували вищевказані висновки суду першої інстанції.
Розрахунок заборгованості виконаний відповідно до умов укладеного між сторонами договору та приписам ст. 1048 ЦПК України.
При цьому колегія суддів також враховує, що зазначений розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем ні відповідачем, ні його представником на протязі всього часу розгляду справи, не спростований.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилався на те, що з моменту вступу в силу судового рішення про стягнення заборгованості за договором позики, припиняються кредитні зобов'язання за позикою, а залишаються виключно боргові зобов'язання по сплаті боргу, визначеного судовим рішенням, тобто кредитор має право виключно на відшкодування інфляційних втрат та трьох процентів річних (платежі передбачені ч. 2 ст. 625 ЦПК України).
Дані твердження не заслуговують на увагу, оскільки положення ст.1048 ЦК України, як і положення ст. 625 ЦК України у разі прострочення виконання боржником грошового зобов'язання можуть застосовуватися окремо відповідно до заявлених позовних вимог, так і положення ст. 625 ЦК України можуть застосовуватися із поєднанням зі ст. 1048 ЦК України.
Таким чином, судом на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та вірно застосовано норми матеріального права.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст. 367 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 08 листопада 2017 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення буде складено протягом 10 днів.
Головуючий
Судді: