Справа № 755/16775/17
"21" лютого 2018 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
Головуючого - судді САВЛУК Т.В.
при секретарі Бурячек О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», Десята Київська державна нотаріальна контора, Головне управління юстиції у м. Києві, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Житлово-будівельний кооператив «Дарницький-5» про визнання права власності на частку в об'єкті нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя,
ОСОБА_1, звертаючись з позовом до суду пред'явила позов до Київської міської ради з вимогою визнати за собою, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, як частину спільного майна подружжя, так як квартира була придбана ОСОБА_1 та ОСОБА_4 під час їх знаходження у шлюбі, але вчасно не оформлена і є спільним майном подружжя.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду, позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_4, колишній чоловік позивача, після його смерті відкрилася спадщина до складу якої входить об'єкт нерухомого майна - кооперативна квартира за адресою: АДРЕСА_1. Після смерті ОСОБА_4 спадкоємцем першої черги є його син - ОСОБА_5, який відмовився від спадщини та написав відповідну заяву на користь своїх дочок - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, які зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1. У встановлений законом строк ОСОБА_3, та ОСОБА_2 звернулися до Десятої Київської державної нотаріальної контори із відповідними заявами про прийняття спадщини та просила видати свідоцтво про право на спадщину. Однак, державним нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки, як з'ясувалось, за життя спадкодавець ОСОБА_4, будучи членом Житлово-будівельного кооперативу «Дарницький-5», повністю виплатив паєнакопичення за вищезазначену квартиру, тобто набув у встановленому порядку право власності на кооперативну квартиру, однак не зареєстрував право власності на цей об'єкт нерухомого майна, що унеможливлює вирішити питання про отримання свідоцтва про право власності на спадкове майно. У зв'язку з відмовою нотаріуса ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до Дніпровського районного суду м. Києва, за результатами розгляду судом ухвалено рішення, яким встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була спільним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1, тому кожному з подружжя належало по ? частини зазначеної квартири, тому після винесеного рішення позивач звернулася до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради з метою зареєструвати за собою право власності на ? частину квартири, однак отримала відмову, що спонукало позивача звернутися до суду з позовом про визнання права власності на спільне майно подружжя, оскільки відновити своє порушене право в інший спосіб не виявляється за можливе.
Позивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат ОСОБА_6 в судове засідання не з'явились, представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи у відсутність позивача та її представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача - Київської міської ради, в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином, до суду надійшов відзив на позовну заяву з клопотанням про розгляд справи у відсутності їх уповноваженого представника та прийняти рішення про відмову у задоволені позову, оскільки Київська міська рада є неналежним відповідачем у справі ,який долучений до матеріалів справи.
Треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялись належним чином, до суду надійшло клопотання про розгляд справи у їх відсутність, не заперечують щодо задоволення позовних вимог.
Представник третьої особи - Десятої Київської державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, до суду надіслав клопотання про розгляд справи у його відсутність та ухвалити рішення згідно чинного законодавства.
Представник третіх осіб - Головного управління юстиції у м. Києві та Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві в судове засідання не з'явилися, до суду надійшли пояснення з клопотанням про розгляд справи у його відсутність, рішення прийняти згідно чинного законодавства.
Представник третіх осіб - Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» та Житлово-будівельного кооперативу «Дарницький-5» в судове засідання не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялись належним чином шляхом направлення викликів до суду, про причин неявки суд не повідомили.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.
Відповідно ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Згідно ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 18.04.1989 року, про що зроблено відповідний запис №444 в книзі реєстрації шлюбів. (а.с. 13)
Відповідно пп. а) п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» від 18 вересня 1987 р. № 9 зі змінами, пай, внесений подружжям у ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.
Судом встановлено, що з 1965 року ОСОБА_4 набув членства у Житлово-будівельному кооперативі «Дарницький-5». Згідно ордеру №А28658, який виданий на підставі рішення Виконавчого комітету Дарницької районного ради від 16 серпня 1965 року №663 на ім'я ОСОБА_4 на сім'ю, яка складається з трьох чоловік на право на зайняття двох кімнат 31,37 кв.м., в квартирі АДРЕСА_1 . (а.с. 11, 25)
Відповідно до положень ст.7 Закону СРСР „Про власність в СРСР", що набрав чинності з 1 липня 1990 року, ст.ст. 15, 16 Закону України „Про власність", що набрав чинності з 15 квітня 1991 року та втратив чинність з 20 червня 2007 року, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть. (а.с.10)
Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст.1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом та за законом.
За нормою частини першої статті 1258 Цивільного кодексу України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Зазначені дії, що свідчать про намір спадкоємця прийняти спадщину, повинні бути вчиненні протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. (ст.1270 Цивільного кодексу України)
Таким чином, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини.
29 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудюк М.В. посвідчена заява ОСОБА_5 про відмову від прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 на користь своїх дочок - ОСОБА_3 та ОСОБА_2.
11 червня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Десятої Київської державної нотаріальної контори з заявами про намір прийняти спадкове майно, яке залишилося після смерті діда - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4.
На підставі заяв спадкоємців ОСОБА_2 та ОСОБА_3, Десятою Київською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа №578/2016 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4, яка в ксерокопії долучена до матеріалів справи.
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Відповідно до ст.1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом та за законом.
Відповідно до положень частини першої, третьої та п'ятої статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Фактичний вступив управління або володіння будь-якою частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадкової маси.
Таким чином, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини. Прийняття спадщини - це не обов'язок спадкоємців, а їх право.
Відповідно до частини першої та другої статті 1296 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
17 листопада 2016 року державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Ткач Т.В. винесено постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії, якою відмовлено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, на підставі ст.49 Закону України «Про нотаріат», у зв'язку з відсутністю документів, які посвідчують право власності спадкодавця на квартиру АДРЕСА_1.(а.с. 27)
Згідно положень статті 1297 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.
Як передбачено у п.216 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, провадиться нотаріусом після подання оригіналів правовстановлювальних документів про належність цього майна спадкодавцю.
Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.
Відповідно до ст. 19-1 Закону України "Про кооперацію" член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - розпорядження квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. В разі викупу квартири, дачі, гаража споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про власність», який розповсюджувався на правовідносини, що виникли між ОСОБА_4 та Житлово-будівельним кооперативом «Дарницький-5», знайшли законодавче закріплення з прийняттям Закону УРСР «Про власність» у 07.02.1991 року і підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.
Таким чином, у разі смерті члена житлово-будівельного, садівницького товариства, якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, але свідоцтво про право власності не отримав, квартира в житлово-будівельному кооперативі та житловий будинок у садівницькому товаристві входять до складу спадщини.
28 березня 2017 року Дніпровським районним судом м. Києва ухвалено рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Київської міської ради, треті особи: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», Десята Київська державна нотаріальна контора, Головне територіальне управління юстиції в м. Києві, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Житлово-будівельний кооператив «Дарницький-5», ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1, загальна площа якої становить 45,3 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1, загальна площа якої становить 45,3 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4
В решті вимог відмовлено. (а.с. 14-18)
Згідно ст. 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи зі змісту ст. 59 Цивільного процесуального кодексу України, згідно якої обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, виходячи з мотивувальної частини судового рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 березня 2017 року, судом встановлено наступне: «З матеріалів справи також убачається, що ордер на вищевказану квартиру спадкодавець ОСОБА_4 отримував у тому числі на дружину ОСОБА_1, з якою у період перебування в зареєстрованому шлюбі був виплачений пайовий внесок за спірну кооперативну квартиру.
Отже, квартира АДРЕСА_1 була спільним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1, тому кожному з них належало по 1/2 частці зазначеної квартири». (а.с. 14-18)
ОСОБА_1 звернулася до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради, з метою зареєструвати за собою право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1
Відповідно до Рішення №36518638 від 08 серпня 2017 року, заявником подано довідку №33 від 01.08.2017 року ЖБК «Дарницький-5», в якій зазначено, що ОСОБА_4 був членом ЖБК «Дарницький-5» та йому була передана квартира у користування, проте, відповідно до поданого свідоцтва про смерть НОМЕР_2 від 09.03.2016 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4
Також, заявником подано копію рішення Дніпровського районного суду №755/18006/16ц від 28.03.2017 року, яким визнано право власності на ? частину квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 за ОСОБА_2 та на ? частину квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 за ОСОБА_3.
На підставі поданих документів у заявника не виникає право власності на заявлений об'єкт нерухомого майна. (а.с. 36)
Відповідно до ст. 1226 Цивільного кодексу України, частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
Частинами 1, 2 ст. 71 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, який є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.
Розглядаючи спори, пов'язані зі спадкуванням частки майна, що у спільній сумісній власності, судам слід звертати увагу на те, що згідно із ст. 368 ЦК спільною власністю є не лише майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом, а й майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
У разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності.
Зі змісту ст. 357 Цивільного кодексу України вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.
При розгляді справ про спадкування питання про частку у спільній сумісній власності подружжя вирішується із врахуванням офіційного тлумачення ч. 1 ст. 61 СК, наданого у Рішенні Конституційного Суду України у справі N 17-рп/2012 від19 вересня 2012 року.
Також, суд враховує, що порядок видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, урегулюваний розділом 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5 (яка діяла на момент оформлення спадкової справи).
Підпунктом 1.1 пункту 1 Глави 11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
Зважаючи на викладене, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов'язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна (у цьому випадку позивач) не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.
Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.
Підтвердження в суді права власності на майно здійснюється шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншого речового права.
Як вбачається з обставин справи, в цьому випадку, воля особи (позивача у даній справі) щодо вільного використання свого права, тобто володіння, користування та розпорядження майном, - зв'язана волею сторонніх осіб (відповідачів у справі), що суперечить вищевказаній презумпції.
Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає доведеним той факт, що квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_4 та ОСОБА_1 під час шлюбу та є спільним майном подружжя, а також виходячи з положень ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», за яким рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно є правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності на вказане майно, тому у сукупності встановлених обставин є підстави для задоволення позову про визнання за позивачем ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст.5 Цивільного процесуального кодексу України)
Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до частини другої ст.89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», Десята Київська державна нотаріальна контора, Головне управління юстиції у м. Києві, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Житлово-будівельний кооператив «Дарницький-5» про визнання права власності на частку в об'єкті нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі, ухвалюючи рішення суд визнає за ОСОБА_1, як об'єкт спільної сумісного майна подружжя, право власності на ? частину квартири НОМЕР_3, загальною площею 45,3 кв.м., в будинку АДРЕСА_1.
На підставі викладеного та керуючись ст. 19-1 Закону України "Про кооперацію", ст.7 Закону СРСР „Про власність в СРСР" ( в редакції чинній з 1 липня 1990 року), ст.ст.15, 16 Закону України „Про власність", ст.ст. 1217, 1218, 1268, 1276, 1296, 1297 Цивільного кодексу України, ст. 67 Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, ст.ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 273, 280, 284, 288, 354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», Десята Київська державна нотаріальна контора, Головне управління юстиції у м. Києві, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Житлово-будівельний кооператив «Дарницький-5» про визнання права власності на частку в об'єкті нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1, як об'єкт спільної сумісного майна подружжя, право власності на ? частину квартири НОМЕР_3, загальною площею 45,3 кв.м., в будинку АДРЕСА_1.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Повний текст рішення складено 02 березня 2018 року.