04 квітня 2018 року
м. Рівне
Справа № 570/4865/16-ц
Провадження № 22-ц/787/391/2018
Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Гордійчук С. О.
суддів:.Боймиструка Н.М., Ковальчук Н.М.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_3
відповідач: ОСОБА_4
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2017 року, ухваленого в складі судді Красовського О.О., у справі № 570/4865/16-ц,
В жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійснені права користування земельною ділянкою, відшкодування завданої майнової та моральної шкоди.
Позовну заяву обґрунтовував тим, що він являється власником земельних ділянок, які придбав на підставі договорів купівлі-продажу від 01.06.2004 року та від 27.06.2006 року, що розташовані в с. Велика Омеляна Рівненського району Рівненської області відповідно земельну ділянку площею 0,0885 га та площею 0,259 га. Право власності підтверджено Державними актами на право на земельні ділянки. У 2011 році відповідачка на його земельній ділянці збудувала бетонний паркан, здійснила насадження фруктових дерев, сільськогосподарських та декоративних рослин.
За його зверненням 01.07.2011 року Управління Держкомзему у Рівненському районі провело обстеження земельних ділянок та було встановлено, що відповідачка самовільно зайняла земельну ділянку позивача площею 0,03 га.
01.09.2012 року він повторно звернувся до Державної інспекції сільського господарства у Рівненській області та отримав відповідь про те, що за результатами обстеження ділянок було виявлено, що фактичні межі землекористування відповідачки не відповідають межам, які визначені в її Державному акті на право власності на земельну ділянку.
Позивач зазначає, що в результаті таких дій відповідачки йому була завдана майнова шкода та моральна шкода.
Просив суд постановити рішення, яким усунути перешкоди у користування земельною ділянкою шляхом знесення будівель та інженерних споруд, фруктових дерев, сільськогосподарських та декоративних рослин, які перебувають на ділянці позивача; зобов'язати відповідачку не чинити перешкод позивачеві у користування його земельною ділянкою; заборонити відповідачці та будь-яким іншим особам здійснювати будь-яке будівництво на земельній ділянці позивача; стягнути з відповідачки на користь позивача 53 000 грн. за завдану майнову та компенсацію за завдану моральну шкоду; та стягнути понесені судові витрати.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 27 лютого 2018 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійснені права користування земельною ділянкою, стягнення 53 000 грн. за заподіяну майнову та як компенсацію за завдану моральну шкоду - задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_4 усунути та не чинити ОСОБА_3 перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, що на території с. Велика Омеляна Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер НОМЕР_1) шляхом знесення будівель та інженерних споруд, фруктових дерев, сільськогосподарських та декоративних рослин із земель, які перебувають у його власності.
В задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду мотивовано доведеністю позовних вимог, оскільки позивач надав належні докази на підтвердження його права власності на спірну ділянку та докази створення відповідачем перешкод у користуванні нею.
У поданій апеляційній скарзі на судове рішення відповідач покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
Апеляційна скарга мотивована тим, що права ОСОБА_3 у зв'язку із будівництвом нею металевої сітчастої огорожі у 2003 році, насадженням фруктових дерев у середині 90-х років на спірній земельній ділянці не були порушені, оскільки позивач на той час не був власником цієї земельної ділянки. Вважає, що позивач обрав неправильний спосіб захисту своїх прав.
Судом не враховано, що суміжною земельною ділянкою відповідач користується з 1995 року і будь-яких спорів з приводу межі земельних ділянок між нею та попереднім суміжним землевласником ОСОБА_5 не було, не було таких спорів і з позивачем до 2011 року. А тому вважає, що до спірних відносин необхідно застосувати трирічний строк позовної давності, який розпочався з 2003 року, коли була встановлена межа за погодженнями із сусідами, та закінчився в 2006 році. А враховуючи час придбання земельної ділянки позивачем, він міг пред'явити позов до 27 червня 2009 року.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно з частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону судове рішення відповідає.
Із матеріалів справи вбачається, що сторони у справі є суміжними землекористувачами.
Позивачу належить на праві приватної власності з 2004 року та з 2006 року земельні ділянки що розташовані в с. Велика Омеляна Рівненського району Рівненської області відповідно ділянка площею 0,0885 га та площею 0,259 га. Право власності підтверджено Державними актами на право на земельні ділянки.
Згідно плану меж земельної ділянки самовільно зайнята частина ділянки знаходиться між точкою А та Б (70,05), А та А (50,0) - кадастровий номер ділянки НОМЕР_1; та між точками А та Б (25,0), Б та В (29,22) - кадастровий номер ділянки НОМЕР_2.
Відповідач на спірній частині земельної ділянки у 90-х роках висадила фруктові дерева , а у 2002-2003 рр. збудувала огорожу.
Дані обставини сторонами визнаються.
Частина перша статті 15 ЦПК України(в ред. 2004 року), в редакції від 07 липня 2010 року, яка була чинною на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).
Відповідно до статті 78 Земельного Кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності визначені статтею 116 Земельного Кодексу України.
Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до ст. 1 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Згідно зі ст.ст. 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
У п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року №7 визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (стаття 16 ЦК).
Вбачається, що між сторонами наявний земельний спір щодо користування частиною земельної ділянки між точками А та Б (70,05), А та А (50,0) - кадастровий номер ділянки НОМЕР_1; та між точками А та Б (25,0), Б та В (29,22) - кадастровий номер ділянки НОМЕР_2.
Встановлено, що між суміжними земельними ділянками ОСОБА_4 без будь-яких погоджень, висадила на цій земельній ділянці фруктові дерева та встановила огорожу.
Факт самовільного зайняття спірної частини земельної ділянки ОСОБА_4 стверджується проведеним в липні 2011 року обстеженням земельних ділянок Управлінням Держкомзему у Рівненському районі яким було встановлено, що відповідачка самовільно зайняла земельну ділянку позивача площею 0,03 га, Відповідачці був внесений припис про усунення порушень земельного законодавства та повторним обстеженням Державної інспекції сільського господарства у Рівненській області у вересні 2012 року, яким виявлено, що фактичні межі землекористування відповідачки не відповідають межам, які визначені в її Державному акті на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3.
Отже, пояснення відповідачки про те, що вона збудувала паркан у відповідності до меж власної земельної - не відповідають дійсним обставинам справи. Таким чином позивачка допустила порушення прав позивача.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Будь-яких доказів незаконності чи невідповідності діючими нормам законодавства Державних актів НОМЕР_4 від 09.07.2004 року та НОМЕР_5 15.11.2006 року відповідно до яких ОСОБА_3 вказані земельні ділянки належать на праві приватної власності відповідачем не надано.
Тобто право власності позивача на спірну частину земельної ділянки є чинним, сторонами не оспорене.
Будь-яких рішення про вилучення спірної частини земельної ділянки із володіння ОСОБА_3 чи передачу спірної частини земельної ділянки відповідачу Великоомелянською сільською радою Рівненського району Рівненської області не приймалося.
Оскільки ОСОБА_3 є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 Рівненського району Рівненської області, а сторони не заперечують, що на спірній частині земельної ділянки відповідачем висаджено фруктові дерева, сільськогосподарські та декоративні рослини, а також зведена огорожа, тому він як власник може вимагати усунення будь-яких порушень своїх прав на землю, в тому числі шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки від зелених насаджень та знесення металевої огорожі .
Покликання відповідача на пропуск ОСОБА_3 строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права безпідставні, виходячи з наступного.
У п. 36 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що за змістом ст. 391 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов'язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У зв'язку із цим тривалість порушення права не перешкоджає задоволенню такої вимоги судом.
Отже, заява ОСОБА_4 про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності не підлягала задоволенню, оскільки позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, є негаторним позовом, до якого строк позовної давності не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі.
Разом з тим, звертаючись до суду з апеляційною скаргою та в процесі апеляційного провадження, відповідач реалізував свої процесуальні права щодо наведення обґрунтованих доводів та заперечень у справі, проте не спростував належними та допустимими доказами висновків суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд ,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського районного суду від 11 грудня 2017 року залишити без змін.
Судові витрати покласти на учасника справи який подав апеляційну скаргу.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 05 квітня 2018 року.
Головуючий :
Судді :