Справа № 552/7286/17 Номер провадження 22-ц/786/725/18Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1
03 квітня 2018 року м. Полтава
Апеляційний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді: Одринської Т.В.
суддів: Панченка О.О., Дорош А.І
за участю секретаря - Зеленської О.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів дарування недійсними
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк»
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 січня 2018 року
13 листопада 2017 року Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк» звернувся з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5про визнання договорів дарування недійсними. Позов вмотивований тим, що 21.06.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Морський ОСОБА_6», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 00316/КЗ6 за яким банк надав позичальнику кошти 189225,00 доларів США з яких 176000,00 доларів США на придбання квартир, 13225,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках передбачених кредитним договором. Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував.
З 2013 року існує судовий спір про стягнення з ОСОБА_2, як боржника, так і поручителя суми заборгованості по кредитним договорам.
14.12.2016 року між ОСОБА_2 та рідним сином ОСОБА_4 було укладено договір дарування ? частини житлового будинку, загальною площею 159,4 кв.м., житловою площею 36,9 кв.м., який розташований на неприватизованій земельній ділянці, за адресою: місто Полтава, вулиця Лугова, 153. Цього ж дня, між ОСОБА_2 та його іншим сином ОСОБА_5 також було укладено договір дарування ? частини житлового будинку, загальною площею 159,4 кв.м., житловою площею 36,9 кв.м., який розташований на неприватизованій земельній ділянці, за адресою: місто Полтава, вулиця Лугова, 153.
Позивач вважає, що ОСОБА_2, знаючи про наявність судового розгляду справи, здійснив безоплатне відчуження майна, для уникнення відповідальності та неможливості кредитора отримати кошти за рахунок реалізації його майна. Крім того, оспорювані договори дарування в порушення вимог ст.377 ЦК України та ст.120 ЗК України були посвідченні без урахування розміру, статусу та кадастрового номеру земельної ділянки. Договір дарування частини житлового будинку посвідчено без відповідного виділення частини в натурі.
Просили визнати недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку загальною площею 159,4 кв.м., житловою площею 36,9 кв.м., розташованого за адресою: місто Полтава, вулиця Лугова, 153, укладений 14.12.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5І, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим №4828.
Визнати недійсним договір дарування ? частини житлового будинку загальною площею 159,4 кв.м., житловою площею 36,9 кв.м., розташованого за адресою: місто Полтава, вулиця Лугова, 153, укладений 14.12.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим №4829.
Скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за кожним на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 159,4 кв.м., житловою площею 36,9 кв.м., розташованого за адресою: місто Полтава, вулиця Лугова, 153, здійснену на підставі рішення приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за індексним номером 32923913 від 14.12.2016 року та поновити запис про право власності на житловий будинок за ОСОБА_2 Стягнути з відповідачів на користь позивача понесені протягом розгляду справи судові витрати.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 29 січня 2018 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів дарування недійсними відмовлено за безпідставністю.
Рішення районного суду вмотивоване тим, що банк не надав доказів, що відповідачі вчинили вищевказані правочини з метою уникнення майбутньої матеріальної відповідальності. Факт вчинення оспорюваних договорів дарування, саме під час судового розгляду цивільної справи про стягнення з відповідача грошових коштів, не свідчать про їх вчинення з метою ухилення від виконання рішення суду.
З даним рішенням не погодився ПАТ «МАРФІН ОСОБА_6» та подав апеляційну скаргу. Апелянт вважає, рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, має місце невідповідність висновків суду обставинам справи та наявним доказам в матеріалах справи. Присить рішення районного суду скасувати прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, вказує що відповідач ОСОБА_2 був цілком обізнаний про наявність непогашених боргів, скасовуючи наявність арештів на підставі рішень судів за 2013 рік, знаючи про наявність триваючих судових процесів та ініціюючи їх перегляд та затягування, через 7 днів з моменту скасування останнього арешту з власного майна, з метою ухилення сплати боргу за рахунок майбутньої реалізації спірного житлового будинку, без настання реальних правових наслідків здійснив безоплатне відчуження будинку, шляхом його дарування в частках близьким родичам, таким самим укладаючи фіктивний договір, з метою переходу права власності на інших осіб, хоча фактично продовжує володіти та користуватися ним, чим приховав майно від реалізації в майбутньому. Таким чином дані договори дарування укладені фіктивно, а тому повинні бути визнані судом недійсними.
ОСОБА_3А подано відзив на апеляційну скаргу, вважає її необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, з таких підстав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування судом матеріального або процесуального права.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що 21.06.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №00316/RP6, за яким банк надав позичальнику кошти в розмірі 189225,00 доларів США, з яких 176000 доларів США на придбання на придбання квартир, 13225 доларів США на сплату страхових платежів у випадках передбачених кредитним договором.
15.11.2013 року заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави по справі №10431/13-ц було стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором №00316/RP6 від 21.06.2007 року в розмірі 120294,17 доларів США основного боргу, 28 121,50 доларів США нарахованих відсотків та 1483196,15 грн. пені.
23.05.2016 року ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 23.05.2016 року скасовано заочне рішення суду від 15.11.2013 року та призначено справу до загального розгляду.
На підставі поданої ОСОБА_8 заяви, 26.07.2016 року старшим державним виконавцем Октябрського ВДВС м.Полтави по виконавчому провадженню №42688023 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та припинення чинності арешту по даному виконавчому провадженню.
06.08.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк» та ОСОБА_9 був укладений кредитний договір №00004/FP6 про надання позичальнику кредиту у вигляді не поновлюваної кредитної ліні на суму 265 629,67 доларів США, з терміном погашення по 04.08.2028 року. Цього ж дня в рахунок забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором №00004/FP6 між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №00003/СР6.
08.11.2013 року рішенням Київського районного суду м. Полтави було стягнуто солідарно з ОСОБА_9 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором від 06.08.2008 року №00004/FP6 в сумі 202393,25 доларів США та боргу за пенею в розмірі 200965,41 грн. солідарно.
В ході виконання вказаного рішення, 23.04.2014 року по виконавчому провадженню №42977289 державним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на все нерухоме та рухоме майно боржника (в тому числі і спірний будинок.)
26.09.2016 року старшим державним виконавцем Київського ВДВС м.Полтави по ВП №42977282 та ВП №42976530 було винесено постанову про повернення виконавчого документа до суду та припинення всіх обтяжень у звязку з цим і не набранням рішення законної сили.
27.07.2017 року рішенням Апеляційного суду Полтавської області було переглянуто рішення Київського районного суду м. Полтави від 08.11.2013 року та стягнуто солідарно з ОСОБА_9 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором на користь Банка в розмірі 167 389,05 доларів США по кредиту, 10 796,58 доларів США за відсотками.
Крім того, встановлено, що 21 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк» та ОСОБА_10 укладено кредитний договір №00029/RP6, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит в розмірі 107707,13 долара США, з яких 90000 доларів США на споживчі цілі, 17707,13 доларів США на сплату страхових платежів, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,9% з кінцевим поверненням боргу в строк до 18.05.2018 року.
В рахунок забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором №00029/ RP6 від 21.05.2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки №00026rP6 від 21.05.2008 року.
Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17.12.2013 року стягнуто солідарно з ОСОБА_10, ОСОБА_2 та ОСОБА_9 на користь банка заборгованість за кредитним договором №00029/RP6 від 21.05.2008 року в розмірі 62300,23 долари США.
В ході виконання вказаного рішення 18.11.2014 року постановою державного виконавця було об'єднано виконавче провадження «4545445 в зведене виконавче провадження №46752776.
Додатковим рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 16.01.2016 року стягнуто солідарно з ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_9В на користь Банка заборгованість за кредитним договором № 00029/ІІР від 21.05.2008 року в розмірі 6 898,69 доларів США борг за відсотками та борг за пенею в розмірі 117 692,14 грн.
За апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_10 на заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17.12.2013 року ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 04.11.2016 року відкрито апеляційне провадження
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 16.01.2017 року рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17.12.2013 року та додаткове рішення від 16.01.2016 року - скасовано частково, стягнуто з ОСОБА_10 ОСОБА_2 солідарно на користь банку та з ОСОБА_10 і ОСОБА_9 солідарно на користь банку заборгованість за кредитним договором № 00029/І7Р6 від 21.05.2008 року, яка складається з: 62 300,23 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 6 898,69 доларів США - заборгованість за відсотками, 47 431,72 грн. - заборгованість за пенею. В іншій частині заочне рішення місцевого суду залишено без змін.
Вбачається, що під час перегляду вищевказаного рішення, 07.12.2016 року старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС м.Полтава винесено постанову по ВП №50552868 про повернення виконавчого документу до суду та припинено чинність арешту майна боржника, накладеного постановою від 04.03.2016 року по ВП №426880323.
Дана постанова ОСОБА_2 отримана 07.12.2016 року.
З вищевикладеного вбачається, що ОСОБА_2 являється одним із боржників перед Публічним акціонерним товариством «МарфінБанк», з 2013 року на майно якого були накладені відповідні арешти.
14.12.2016 року між ОСОБА_2 та його малолітніми синами ОСОБА_4, ОСОБА_11, в особі їх матері, ОСОБА_3 було укладено договори дарування, посвідчені приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_7, за реєстрованим № 4828, № 4829 згідно якого, ОСОБА_2 подарував їм по ? частині житлового будинку, який розташований на неприватизованій земельній ділянці за адресою: місто Полтава, вулиця Лугова, 153. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень було прийнято 14.12.2016 року за індексним номером 32923913. Право власності за записом №18030601, № 18030675.
З вищевикладеного вбачається, що останній арешт з майна боржника, в тому числі і зі спірного будинку, було знято 07.12.2016 року, а 14.12.2016 року ОСОБА_2 подарував його в рівних частинах своїм рідним синам.
Установивши вказані обставини, суд першої інстанції не надав їм належної оцінки та прийшов до помилкового висновку, що позовні вимоги банку є безпідставними.
Висновки суду щодо недоведення позивачем ознак фіктивності оспорюваних договорів дарування, зокрема його укладення без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, зводяться до того, що договори дорування спірного будинку було укладнено після зняття арешту з вказаного майна. Обставини, на які посилається позивач не підтверджують та не доводять фіктивність укладених договорів дарування.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами у справі, що спірні договори дарування укладені в період тривалого розгляду цивільних справ за позовами банку про стягнення з ОСОБА_2 значної суми заборгованості. Спірні правочини укладено між близькими родичами, після укладення вказаних договорів дарування відповідачі фактично продовжують володіти та користуватися вказаним будинком.
В період укладення спірних договорів ОСОБА_2В був обізнаний про судові процеси щодо розгляду позовів банку про стягнення з нього значної суми заборгованості, а отже міг передбачати негативні наслідки для себе у випадку виконання судових рішень шляхом звернення стягнення на це майно.
Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
За вимогами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Частиною 1 статті 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Частиною 2 статті 719 ЦК України обумовлено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Дана позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2, відчужуючи належний йому на праві власності житловий будинок своїм синам, був цілком обізнаний про перегляд апеляційною інстанцією рішень районних судів про стягнення з нього заборгованості на користь Банка, отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.
Оспорювані договри посвідчені через 7 днів з моменту скасування останнього арешту з власного майна, з метою ухилення виконання зобов'язань за рахунок майбутньої реалізації спірного житлового будинку, та без мети настання реальних правових наслідків здійснив безоплатне відчуження будинку, шляхом його дарування в частках близьким родичам, укладаючи фіктивний договір, з метою переходу права власності на інших осіб, хоча фактично продовжує володіти та користуватися ним, чим приховав майно від реалізації в майбутньому.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги щодо визнання недійсними оспорюваних договорів з підстави їх фіктивності є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 січня 2018 року підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням нового про задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» про визнання договорів дарування недійсними.
Слід зазначити, що відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Приватизація земельних ділянок є правом, а не обов'язком громадян. Житловий будинок, щодо якого укладено спірні договори, розташований на земельній ділянці, яка не приватизована, а знаходиться в користуванні. З викладених мотивів, доводи апеляційної скарги про застосування ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, колегія суддів до уваги не приймає.
В свою чергу, враховуючи, що позовні вимоги банку про визнання недійсним договорів дарування спірного житлового будинку підлягають до задоволення, підстав для скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірний будинок не має, оскільки дана вимога є похідною при визнанні правочину недійсним, тому в її задоволенні слід відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, понесені апелянтом судові витрати підлягають відшкодуванню відповідно до ст. 141 ЦПК України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач за подачу позовної заяви сплатив 4800 та за подачу апеляційної скарги - 7200, а всього - 13000 (тринадцять тисяч) гривень, які підлягають стягненню ОСОБА_2, ОСОБА_3, в рівних частинах з кожного, а саме - по 7500 грн.
Керуючись ст. 367, п. 2. ч. 1 ст. 374, ч. 1, 2, ст. 376, 382 ЦПК України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» - задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 січня 2018 року - скасувати. Ухвалити нове.
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів дарування недійсними - задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування ? частини житлового будинку загальною площею 159,4 кв.м, житловою площею 36,9 кв.м., розташованого за адресою: м. Полтава, вул. Лугова, 153, укладений 14.12.2016 року між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдарований), посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим № 4828, бланк НВІ 675750, право власності на підставі якого зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.12.2016 року за номером запису 18030601.
Визнати недійсним договір дарування ? частини житлового будинку загальною площею 159,4 кв.м, житловою площею 36,9 кв.м., розташованого за адресою: м. Полтава, вул. Лугова, 153, укладений 14.12.2016 року між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдарований), посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим № 4829, бланк НВІ 675751, право власності на підставі якого зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.12.2016 року за номером запису 180306751.
Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» сплачений судовий збір в сумі - 13000 (тринадцять тисяч) гривень, в рівних частинах по 7500 грн (сім тисяч п'ятсот) гривень з кожного.
В іншій частині позовних вимог щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 05.04.2018 року.
Головуючий суддя: /підпис/ ОСОБА_1
Судді: /підпис/ ОСОБА_12 /підпис/А ОСОБА_13
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду
Полтавської області___________________________Т.В. ОСОБА_1