Справа № 544/555/17
2/544/12/2018
Номер рядка звіту 38
13 березня 2018 року м.Пирятин
Пирятинськийрайонний суд Полтавськоїобласті у складі:
головуючого - суддіНагорної Н.В.,
за участю:
секретаря Киричевської В.М.,
представника позивача - адвоката ОСОБА_1, представника відповідача - адвоката ОСОБА_2,
у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Пирятин, розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Пирятинська державна нотаріальна контора та приватний нотаріус ОСОБА_5, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання недійсним заяви про відмову від обов'язкової долі спадщини,
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який був уточнений представником позивача 20.02.2016 (а.с.119), в обґрунтування якого вказав наступне.
19.04.2016 померла його дружина ОСОБА_6 У період шлюбу 27.12.2003 подружжя за спільні кошти придбало трикімнатну квартиру по вул.Січових Стрільців (до перейменування - вулиця Жовтнева), 36-а у м.Пирятині Полтавської області. Право власності на квартиру було зареєстроване за дружиною позивача. Влітку 2011 року стан її здоров?я погіршився, внаслідок чого дружина потребувала стороннього догляду. Позивач не мав змоги доглядати дружину, так як сам тяжко хворів та є інвалідом 2 групи. Внаслідок цього для подружжя склалися вкрай тяжкі умови для існування, тому вони вимушені були шукати помічників, які б надали б їм допомогу. На їх прохання впродовж місяця до них приїздила та доглядала невістка (дружина брата ОСОБА_6В.) ОСОБА_7 та її дочка ОСОБА_4 Проте з часом останні заявили, що не можуть часто їздити до м.Пирятина із с. Олексіївки Гребінківського району, де вони мешкають, та запропонували дружині позивача скласти заповіт щодо розпорядження своїм майном на користь відповідача ОСОБА_4Г, а вони в свою чергу наймуть особу для догляду за подружжям. Подружжя не мали іншого виходу та погодилися на ці умови. 02.08.2011 ОСОБА_6 склала заповіт щодо належного їй майна на користь відповідача. Але відповідач найняла доглядальниць лише на один місяць, а потім відмовилася їм платити, сама не приїжджала та не доглядала подружжя. Після смерті дружини відмовідач вмовляла позивача відмовитися від обов'язкової долі у спадщині після смерті дружини та взамін обіцяла доглядати його. Стан здоров'я позивача погіршувався і він потребував постійного догляду та допомоги, тому вирішив погодитися на пропозицію відповідача. У нотаріуса він підписав якусь заяву, яку він не міг прочитати та не вникав у зміст прочитаного, так як відчував себе недобре. Після цього відповідач поїхала та майже не з'являлася. ОСОБА_4 забрала всі документи на квартиру та якось в телефонній розмові обмовилася, що не заперечує, щоб позивач проживав у квартирі. Звернувшись за консультацією до юриста, позивач зрозумів, що квартира повністю оформлена на відповідача та він не має на неї прав. Зазначив, що він ніколи не мав наміру відмовитися від своєї частини квартири, а заява про відмову від обов'язкової частки спадщини підписана ним під впливом тяжких для нього обставин, зумовлених тяжким станом здоров'я, неможливістю самостійно забезпечити своє існування, необхідністю догляду за ним. Нотаріус при підписанні заяви не роз'яснила позивачу, що цією заявою він також відмовляється від своєї частини квартири. Після підписання заяви відповідач не виконує свої зобов'язання та не доглядає його. Просив визнати недійсною заяву про відмову від обов'язкової частки у спадщині та свідоцтва про право власності у спільному майні подружжя від 04 червня 2016 року, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії НВА №734126 від 24 жовтня 2016 року, видане Пирятинською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_4 та зареєстроване в реєстрі за №1-1281 на квартиру по вул. Січових Стрільців, 36-а у м. Пирятині Полтавської області у 2\3 його частині, стягти з відповідача судові витрати.
Ухвалою суду від 20.02.2018 провадження у справі в частині вимог позивача ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_6 від 02.08.2011 та про визнання недісним свідоцтва про право на спадщину на ім'я ОСОБА_4 в 1\3 його частині закрито у зв'язку з відмовою від частини позову і прийняття відмови судом.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд визнати недійсною заяву про відмову від обов'язкової частки у спадщині та свідоцтва про право власності у спільному майні подружжя від 04 червня 2016 року, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії НВА №734126 від 24 жовтня 2016 року, видане Пирятинською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_4 та зареєстроване в реєстрі за №1-1281 на квартиру по вул. Січових Стрільців, 36-а у м. Пирятині Полтавської області у ? його частині, стягти з відповідача судові витрати. Суду надав пояснення, аналогічні викладеним у позові, а також додав, що заява ОСОБА_3 про відмову від обов'язкової частки у спадщині його дружини була написана під впливом тяжких для позивача обставин: смерті дружини, похилого віку, тяжкої довготривалої хвороби, безпорадності через неможливість пересуватися без сторонньої допомоги, поганиий зір та необхідності стороннього догляду. Цей правочин був вчинений добровільно, баз насильства, помилки, але при вкрай невигідних умовах. Наявність указаних вище тяжких обставин є доведеною у судовому засіданні та є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним. Крім того вважає, що нотаріус неправомірно передала відповідачу частку позивача у спільному майні подружжя, включивши її у спадкову масу. Позивач від своєї частки не відмовлявся, а його заява свідчила про його відмову отримати правовстановлюючий документ, а не про відмову від права власності на належну йому частку, що не породжує юридичних наслідків. Зазначив, що право спільної власності на майно набуте подружжям у період шлюбу презюмується і нотаріус не мала права ставити під сумнів цю презумпцію. Законодавство передбачає право пережившого подружжя відмовитися від частки у майні, але при умові, що майно є особистою власністю померлої особи. При цьому він повинен надати нотаріусу відповідні документи. Такі документи позивач нотаріусу не надавав.
Представник відповідача ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву виклав свої заперечення проти позову. Вважає позовну заяву ОСОБА_3 безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення. Зазначив, що за життя дружини позивача - ОСОБА_6 відповідач зі своєю матір'ю часто навідували сім?ю ОСОБА_6, так як були родичами. У них були близькі приязні відносини, відповідач та її мати допомагали їм чим могли. Своїх дітей у подружжя не було, тому ОСОБА_6 домовилися, що залишать належне їм майно у спадщину племінниці ОСОБА_4, про що свідчить складені на її користь як заповіт ОСОБА_6 так і заповіт ОСОБА_3 Водночас жодного доказу, що складення заповіту ОСОБА_6 не відповідало її волі позивачем судом не надано. Як не надано жодного доказу, що підписання позивачем заяви про відмову від спадщини не відповідало його волі. Із заповіту ОСОБА_6 та заяви позивача про відмову від спадщини у відповідача не виникало ні прав, ні обов'язків. Заява про відмову від спадщини позивача не може бути визнана недійсною з тих підстав, що була вчинена під впливом тяжких для нього обставин. Позивачем не було доведено причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин. Оскільки заява про відмову від спадщини є одностороннім правочином та не містить жодних умов правочину, немає підстав ставити також питання про її вчинення на вкрай невигідних умовах. Вважає безпідставними також посилання позивача на те, що 1\2 частини спірного майна належить йому на праві спільної власності набутою за час шлюбу, оскільки сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної власності подружжя. Законодавством визначено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Тому у випадку неподання відповідної заяви, у нотаріуса немає підстав розглядати питання щодо видачі такого свідоцтва. У той же час передбачено право того з подружжя, хто є живим, подати заяву про те, що він не претендує на частку у спільному майні подружжя. Саме таку заяву було подано позивачем, при цьому йому були роз'яснені ст.ст. 60-65 СК України.
Відповідач та її представник у судовому засіданні позовних вимог не визнали, просили в їх задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Залучена до участі у справі ухвалою суду від 17.08.2017 третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус ОСОБА_5 у судове засідання не зявилася, просила розгляд справи проводити без її участі. У письмових поясненнях, що надійшли до суду, третя особа зазначила, що нею 02.11.2011 по реєстру №856 був посвідчений заповіт від імені ОСОБА_6, за яким все своє майно вона заповідала ОСОБА_8 Заповіт був посвідчений з дотриманням всіх норм цивільного права, Закону України «Про нотаріат» та Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами» України, затвердженої наказом Мінюсту від 18.06.1994 №18/5. Деталей чи особливостей, при яких посвідчувався заповіт, не пам'ятає.
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Пирятинської державної нотаріальної контори, ОСОБА_9, залучена до участі у справі ухвалою суду від 17.08.2017, у судовому засіданні поянила, що 04.06.2016 нотаріусом була відкрита спадкова справа після померлої ОСОБА_6 У матеріалах спадкової справи міститься заява ОСОБА_3, який є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_6, в якій він відмовився від обов'язкової частки у спадщині та не пртенедує на отримання свідоцтва про право власності на спільне майно. Йому було роз'яснено, що його заява про відмову від спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття, про що зазначено в тексті. Одночасно спадкоємцеві було роз'яснено ст.ст. 60-65 СК України щодо спільної сумісної власності подружжя, набутої ними в зареєстрованому шлюбі. Нотаріус зазначила, що позивачу було роз'яснено його право на виділення частки у спільному майні подружжі, але він відмовився. У його заяві зазначено про те, що він не претендує на видачу свідоцтва, оскільки таке формулювання передбачено зразками документів, які є в розпорядженні нотаріусів.
Свідок ОСОБА_10 пояснила суду, що їй було запропонувано доглядати хвору ОСОБА_6 Вони доглядали хвору по черзі з іншою жінкою - ОСОБА_11 по три дні кожна. Через місяць ОСОБА_3 розрахувався з ними грошима із пенсії. Свідок доглядала хвору ОСОБА_6 протягом 2 місяців. Після смерті ОСОБА_6 вона зайшла навідати позивача і побачила як він на стояв на колінах готував собі їжу. Самостійно ходити він не може, а пересувається за допомогою ходунків. Позивач сказав, що ніхто з родичів до нього не приходить, допомагали сусіди. Вона також була свідком скандалу, який влаштувала відповідач через те, що позивач дав ОСОБА_10 свій холодильник. Раніше позивач розказував їй, що вони з дружиною оформили заповіти один на одного. Після смерті дружини родичі возили позивача до нотаріуса підписати якісь документи, але він не говорив, що відмовився від своєї квартири. Позивач пропонував їй укласти договір довічного утримання, але вона відмовилася. Стан його здоров?я погіршився після смерті дружини, він хотів їхати в будинок-інтернат, але через хворобу його туди не взяли. Позивач просив родичів, щоб вони його не залишали і допомагали.
Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснив, що знає сім?ю ОСОБА_6 з часу приїзду до м.Пирятина. Позивач вже тоді мав статус інваліда, а його дружина хворіла на діабет. Вони потребували сторонньої допомоги. Всі знали про те, що свою квартиру подружжя відписали відповідачу. Якось свідок бачив у подружжя нотаріуса, вони повідомили йому, що складали заповіт один на одного. Влітку 2014 року ОСОБА_6 вже була прикута до ліжка, подружжя обслуговували працівники територіального центру. Позивач пропонував йому укласти договір довічного утримання, але свідок відмовився. Після смерті дружини родичі возили позивача до нотаріуса, він підписав там якісь документи, що саме підисав не знає. Потім позивач був у нотаріуса та дізнався, що вся квартира зареєстрована за відповідачем. Після цього у сторін почалися непорозуміння. Зазначив, що йому відомо про те, що дружина позивача склала заповіт на користь відповідача. Восени 2016 року позивач збирався їхати у будинок-інтернат у с.Вишневе, так як йому ніхто не допомагав, але не поїхав.
Свідок ОСОБА_11 пояснила суду, що була найнятою відповідачем для догляду за ОСОБА_6 Спочатку вона одна здійснювала догляд, а потім удвох із ОСОБА_10 Остання була недовго, тому що свідок їй не довіряла. До смерті ОСОБА_6 свідок доглядала її вже одна. ОСОБА_6 їй розповідала, що квартиру відписала відповідачу. Відповідач та її мати добре ставилися до ОСОБА_6, привозили їй продукти, вони ж організували її поховання. За догляд ОСОБА_6 відповідач розраховувалася пенсійними коштами хворої. До неї за дружиною позивача протягом 6 місяців доглядала сама ОСОБА_4.
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що відповідач ОСОБА_4 - її донька. Сестра її чоловіка - ОСОБА_6 склала заповіт на свою квартиру на користь доньки і позивач не заперечував. Позивач хворів весь час з моменту приїзду до м.Пирятина. Подружжя ОСОБА_6 ніколи у них не просило допомоги. ОСОБА_6 зателефонувала дочці і повідомила, що вони з чоловіком склали на неї заповіт. Деякий час вони з дочкою приїздили та надавали допомогу подружжю, а потім вирішили найняти доглядальницю. Коли вони домовилися про це із ОСОБА_11, догляд за хворою здійснювала ОСОБА_10, яку найняв позивач. Потім доглядала тільки одна ОСОБА_11, свідок сама раз на місяць навідувала подружжя. ОСОБА_6 склала заповіт на її доньку без жодних умов. Зі своєї сторони вони допомагали подружжю продуктами. Після смерті ОСОБА_6 вона запропонувала позивачу переїхати до неї, але він відмовився. Відмовляється також, щоб з ним хтось жив. Про те, що він не може без стороннього догляду, позивач не говорить, але й вони від нього не відмовляються.
Суд, заслухавши доводи представника позивача, заперечення відповідача та її представника, пояснення свідків, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає уточнені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до статті 81, 89 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім наявності підстав звільнення від доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 09 травня 1951 року у Наталівській сільській раді Гребінківського району Полтавської області (а. с. 30).
На підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Пирятинського районного нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстром № 2914 та зареєстрованого Лубенським міжрайонним бюро технічної інвентаризації 10 січня 2004 року за № 4568 за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на трикімнатну квартиру по вул. Жовтневій (на даний час Січових Стрільців), 36-а у м.Пирятині Полтавської області (а.с.9-10).
02 серпня 2011 року ОСОБА_6 склала заповіт, за яким на випадок своєї смерті все належне їй на праві власності майно заповіла ОСОБА_8 (а.с.38). Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Пирятинського районного нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстром № 856 та на день смерті спадкодавця є чинним ( а.с.43-44).
19 квітня 2016 року ОСОБА_6 померла (а.с.8а).
Після її серті спадкоємець за заповітом ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище -ОСОБА_8) у шестимісячний строк з часу відкриття спадщини звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (а. с. 31, 39 на звороті).
Позивач ОСОБА_6 за приписами ч.1 ст.1241 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України), як непрацездатний вдівець спадкодавця має право на обов'язкову частку у спадщині померлої ОСОБА_6 в розмірі ? частки, яка б належала йому у разі спадкування за законом. У поданій 04.06.2016 заяві до нотаріуса у шестимісячний строк з часу відкриття спадщини позивач від своєї обов'язкової частки у спадщині після померлої ОСОБА_6 відмовився, та зазначив, що не претендує на свідоцтво про право власності у спільному майні подружжя (а.с.31 на звороті).
24 жовтня 2016 року Пирятинською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_4 було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії НВА №734126, зареєстроване в реєстрі за №1-1281, на спадкове майно померлої ОСОБА_6 у вигляді трикімнатної квартири по вул. Січових Стрільців (до перейменування вул..Жовтнева), 36-а у м.Пирятині Полтавської області (а.с.70).
Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для відкриття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно ч. 1 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.
Згідно з ч. 5 ст. 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.
Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233 ЦК), характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Згідно ч. 1 ст. 233 ЦК такий правочин може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був його ініціатором.
За змістом ст. 233 ЦК для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох підстав: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Основною ознакою правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, є те, що він повинен бути вчинений саме для усунення або зменшення цих тяжких обставин.
Тобто, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об'єктивній та суб'єктивній стороні.
Дослідженими у справі доказами (поясненнями свідків, письмовими матеріалами справи) встановлено, що позивач стражав на тяжку хворобу (розсіяний склероз цереброспінальної форми з вираженим вестбулоатактичним синдромом, атрофія кінцівок ніг), внаслідок чого йому було встановлено 2 групу інвалідності (а.с.8) та він потребував у зв'язку з цим сторонньої допомоги. Тобто позивачем доведено та не викликає сумніву наявність самих тяжких обставин, у яких тривалий час він перебував. Водночас відсутні підстави стверджувати, що оспорювану заяву про відмову від спадщини позивач вчинив саме для усунення або зменшення цих обставин, адже після вчинення правочину ці обставини не були усунуті або якимось чином зменшені. З пояснень свідків вбачається, що позивач шукав та мав можливість в інший спосіб, аніж через відмову від своєї частки у спадщині, вирішити свої життєві труднощі. Зокрема, позивач пропонував як жінці, яка за плату допомагала доглядати його хвору дружину, так і іншим своїм знайомим укласти з ним договір довічного утримання, також після смерті дружини висловлював бажання переїхати на проживання до будинку для людей похилого віку.
Відповідач із своєю сім?єю час від часу навідувала позивача з дружиною як близьких родичів, привозили продукти харчування, допомагали знайти доглядальницю за ОСОБА_6 Проте, доказів того, що умовою відмови позивача від спадщини було отримання взамін від відповідача постійного догляду та утримання, судом не здобуто.
Згідно ч. 5 ст. 1273 ЦК України відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Спадкоємець не має права ставити відмову від успадкування своєї частки у майні померлого власника в залежність від будь-яких умов чи застережень.
Зазначеною нормою закону передбачено, що спадкоємець не може в обмін на відмову від прийняття спадщини вимагати отримання для себе або інших осіб будь-яких матеріальних чи нематеріальних благ.
Крім того, для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених ст. 233 ЦК, необхідно, щоб особа усвідомлювала свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Із позову вбачається, що позивач, підписуючи заяву, не усвідомлював, який документ він підписав та які його юридичні наслідки. Позивач помилково вважав, що взамін підписаної заяви відповідач повинен забезпечувати його утримання та догляд. Однак неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, наприклад внаслідок його віку та стану здоров'я, що вплинуло на його волевиявлення під час відмови від спадщини замість укладення договору довічного утримання, може мати місце в результаті помилки, що є підставою визнання укладеного правочину недійсним відповідно до ст.229 ЦК України, а не ст. 233 ЦК.
За таких обставин у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсною заяви ОСОБА_3 від 04.06.2016 про відмову від обов'язкової долі спадщини слід відмовити. Відповідно не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НВА №734126 від 24 жовтня 2016 року, виданого Пирятинською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі за №1-1281, зокрема в 1\4 його частині (розміру частки спадщини, від якої відмовився позивач).
У частині вимог позивача про визнання недійсною заяви про відмову від свідоцтва про право власності у спільному майні подружжя від 04 червня 2016 року суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
Згідно ст.71 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1993 № 3425-XII у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
Такі ж положення викладені в п.2.1 ОСОБА_1 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом № 269/5 Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року.
Одержання частки у спільному майні є правом того із подружжя, хто є живим. Бездіяльність особи при розпорядженні наданим їй правом не означає відмову від самого майна. Той із подружжя, хто є живим, може подати нотаріусу заяву про те, що він не претендує на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, якщо майно не є спільною сумісною власністю.
Як убачається із заяви ОСОБА_3 від 04 червня 2016 року він не претендує на видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частину цього майна. Посилання на відмову від своєї частки у праві спільної власності на майно подружжя, оскільки воно є особистою приватною власністю померлого спадкодавця, оспорювана заява не містить.
Поняття спільної сумісної власності подружжя визначено статтею 60 Сімейного кодексу України. Згідно цієї статті майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України). У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). Майно, яке належить до особистої приватної власності дружини, чоловіка визначено у статті 57 цього Кодексу.
Обов'язок довести ті обставини, що майно, придбане у шлюбі, є особистою власністю одного із подружжя, покладено на останнього. Той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку у такому майні. Отже, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 54/5243/14-ц.
Судом установлено, що спірна квартира була придбана подружжям у період шлюбу, договір про належність нерухомого майна між подружжям відсутній, ніхто з них у судовому порядку не встановлював правовий режим цього майна. Отже, доказів належності спірної квартири особисто спадкодавцю ОСОБА_6 при розгляді справи не здобуто.
Таким чином, спірна квартира по вул. Січових Стрільців, 36-а у м.Пирятині Полтавської області є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, незалежно від того, що вона була зареєстрована на ОСОБА_6, і частки майна позивача та його померлої дружини ОСОБА_6 є рівними. Заява ОСОБА_3 про відмову від отримання свідоцтва на частку у спільному майні не спростовує факт набуття майна у шлюбі та не припиняє його права спільної сумісної власності.
Слід зазначити, що право розпорядження часткою майна, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, установлене статтею 67 СК України, не передбачає такого виду розпорядження як відмова від частини на користь інших осіб під час оформлення спадщини на іншу частку в спільному майні. За таких обставин заява ОСОБА_3 від 04 червня 2016 року в частині відмови від одержання свідоцтва про право власності на 1/2 частку не породжує ніяких правових наслідків для позбавлення позивача його права на частину майна, належного йому на праві спільної сумісної власності подружжя.
А тому вимоги позивача про визнання недійсним одностороннього правочину - його відмови від одержання свідоцтва про право власності на 1/2 частку згідно заяви від 04 червня 2016 року не підлягають до задоволення.
Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами згідно з роз'ясненнями п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Видачею свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 жовтня 2016 року на ім'я ОСОБА_4 порушено право власності позивача ОСОБА_3 на 1/2 частину в спільному сумісному майні подружжя.
Оскільки при видачі оспорюваного свідоцтва нотаріус керувався саме заявою позивача від 04 червня 2016 року, яка не породжує юридично значимих наслідків, та враховуючи, що відмова від права власності у спільному сумісному майні подружжя не може бути здійснена шляхом подачі до нотаріальної контори заяви про відмову від отримання свідоцтва про право власності, а лише шляхом розпорядження власником своїм майном, чого позивач не вчиняв, тому таке свідоцтво є таким, що видане всупереч вимогам закону.
Таким чином, свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії НВА №734126 від 24 жовтня 2016 року, видане Пирятинською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_4 та зареєстроване в реєстрі за №1-1281 повинно бути визнане частково недійсним, а саме в ? (одній другій) частині - частки у спільному майні подружжя, що належить на праві власності позивачу.
Підсумовуючи все вище викладене суд зазначає, що уточнені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір у сумі 320 грн (пропорційно до задоволеної частини вимог позивача) підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу в сумі 4650грн, яка полягала у формуванні стратегії захисту інтересів клієнта, ознайомленні із судовою практикою щодо характеру спірних правовідносин, підготовці документів для звернення з позовом до суду, підготовці та складанні адвокатом позовної заяви, участі адвоката у судових засіданнях, підготовці та подачі клопотань, заяв, заперечень, веденні переговорів на предмет укладення мирової угоди є співрозмірним із складністю справи та наданими послугами адвоката, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, тому, на думку суду, з відповідача належить стягнути на користь позивача 1550грн витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.2-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
Уточнені позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляютьсамостійних вимог на предмет спору - Пирятинська державнанотаріальна контора та приватний нотаріус ОСОБА_5, в частині визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом - задовольнити частково.
Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії НВА №734126 від 24 жовтня 2016 року, видане Пирятинською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_4 та зареєстроване в реєстрі за №1-1281, а саме в ? (одній другій) частині. У задоволенні іншої частини цих позовних вимог - відмовити.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Пирятинська державна нотаріальна контора та приватний нотаріус ОСОБА_5, в частині визнання недійсним заяви про відмову від обов'язкової долі спадщини - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у сумі 320 (триста двадцять) гривень.
Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1550 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят) гривень.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Полтавськоїобласті шляхом поданняапеляційної скарги через Пирятинський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 22.03.2018.
Суддя Н. В. Нагорна