Справа № 826/2462/18 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.
03 квітня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Чаку Є.В.
При секретарі: Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, -
Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби 13 лютого 2018 року звернувся до суду з заявою про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О», застосованого на підставі рішення від 13 лютого 2018 року №6773/10/2-10-42-01-11.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2018 року у задоволенні даної заяви відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, заявник - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини справи, що призвело до неправильного її вирішення. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що податковим органом виконано вимоги п.п. 94.2.3 п. 94.2 статті 94 ПК України та застосовано арешт майна ТОВ «Л.К.О» у зв'язку з тим, що платник не допустив працівників фіскального органу до проведення фактичної перевірки за наявності на її проведення законних підстав.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Офісом великих платників податків було прийнято накази від 09 лютого 2018 року №№183, 195 про проведення фактичних перевірок ТОВ «Л.К.О.» за адресами: м. Київ, вул. Промислова, 4-А та м. Київ, вул. Екскаваторна, 35.
Відповідно до направлень на перевірку від 12 лютого 2018 року №№ 90, 91, 93, 94 з метою проведення фактичної перевірки ТОВ «Л.К.О.» працівниками Офісу 12 лютого 2018 року було здійснено виїзди за відповідними адресами.
Під час спроби увійти на територію складських приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 4-А, працівників Офісу не було допущено на територію вказаних приміщень фізичною особою ОСОБА_3, про що представниками фіскального органу було складено Акт від 12 лютого 2018 року №18/28-10-42-01/37317990.
Згідно інформації, що викладена у зазначеному вище акті фізичну особу ОСОБА_3 було ідентифіковано на підставі водійського посвідчення, однак, інформація та докази на її підтвердження щодо приналежності зазначеної особи до ТОВ «Л.К.О» в акті відсутня.
Під час спроби увійти на територію складських приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Екскаваторна, 35, фізичній особі ОСОБА_4, який представився начальником охорони ТОВ «Л.К.О», були пред'явлені направлення на перевірку, наказ та службові посвідчення, проте останній відмовився від допуску посадових осіб Офісу до проведення перевірки, що також найшло своє відображення в акті відмови платника податків та/або посадових осіб платника від проведення фактичної перевірки від 12 лютого 2018 року №15/28-10-42-06/37317990. При цьому, в акті не міститься жодних відомостей, які б підтверджували посаду та особу ОСОБА_4, окрім посилання на його власні пояснення.
Заступником начальника Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на підставі звернення управління податкового супроводження підприємств невиробничої сфери Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби 13 лютого 2018 року було винесено рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків ТОВ «Л.К.О» (ПН 37317990), що перебуває (розміщене) за адресою: м. Київ, вул. Екскаваторна, 35.
У зв'язку з зазначеними обставинами заявник звернувся до суду із заявою про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків ТОВ «Л.К.О».
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні такої заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано до суду доказів, які б підтверджували обґрунтованість застосування адміністративного арешту майна ТОВ «Л.К.О», оскільки відмови від допуску були отримані від осіб, які не мають відношення до вказаного суб'єкта господарювання.
Колегія суддів погоджується з даним висновком, виходячи з наступного.
Підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту передбачено п. 94.10 статті 94 ПК України.
За змістом п. 94.1, пп. 94.2.3 п. 94.2, п.п. 94.3-94.6, 94.10 статті 94 ПК України, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
Арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у п. 94.5 цієї статті.
Арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.
Арешт майна може бути повним або умовним.
Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.
Керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у п. 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.
Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду.
Отже з наведеної норми слідує, що арешт на майно може бути накладено рішенням керівника органу державної податкової служби (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.
Як зазначив Вищий адміністративний суду України у своєму листі від 02 лютого 2011 року № 149/11/13-11, перевірка обґрунтованості накладення адміністративного арешту передбачає встановлення судом наявності підстав для застосування адміністративного арешту, передбачених п. 94.2 статті 94 ПК України. Предметом перевірки є відповідність рішення керівника податкового органу (його заступника) про накладення адміністративного арешту на майно платника податків умовам, за яких таке рішення може бути ухвалено.
Як вже зазначалось вище, підставою для звернення податкового органу до суду з вимогою про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна є недопуск посадовими особами товариства представників контролюючого органу до проведення фактичної перевірки.
Відповідно до п. 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для її проведення, та за умови пред'явлення або надіслання, у випадках передбачених цим Кодексом, направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки.
Підпунктом 81.2 статті 81 вказаного Кодексу визначено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що у разі відмови службових осіб платника податків розписатися у направленні на перевірку, посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови та є підставою для початку проведення такої перевірки, а у разі ж відмови платника податків у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови у допуску до перевірки.
Для підтвердження факту відмови товариства від допуску до проведення перевірки податковий орган посилається на акти не допуску до проведення перевірки ТОВ «Л.К.О» від 12 лютого 2018 року №18/28-10-42-01/37317990 та №15/28-10-42-06/37317990.
Як зазначалося вище, посадові особи контролюючого органу не змогли потрапити на територію складів, що підлягали перевірці, з керівництвом ТОВ «Л.К.О.» зв'язатись не змогли, а біля воріт огорожі спілкувалися з особами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які представились працівниками вказаного підприємства.
Разом з тим, представником відповідача до матеріалів справи надано письмові докази, на підставі яких він заперечував, що вказані фізичні особи є працівниками підприємства станом на дату проведення перевірки, а саме належним чином завірені копії: Журналу реєстрації наказів довгострокового зберігання по особовому складу Філії «Л.К.О №1», Журналу ТОВ «Л.К.О» про звільнення, Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них, Штатного розпису ТОВ «Л.К.О» станом на 01 лютого 2018 року, Розрахункових листів за січень 2018 по ОСОБА_3 та ОСОБА_4, Наказу №219/ЗВ від 31 січня 2018 року про звільнення ОСОБА_3, Наказу №79 ЗЛ від 31 січня 2018 року про припинення трудового договору з ОСОБА_4
Таким чином, станом на дату проведення фактичної перевірки на ТОВ «Л.К.О» - 12 лютого 2018 року громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_4 жодного відношення до даної юридичної особи не мали. Відповідно, як вірно зазначив суд першої інстанції, недопуску до проведення перевірки фактично не відбулось, оскільки відсутні докази пред'явлення платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) документів, передбачених п. 81.1 статті 81 Податкового кодексу України.
Відтак, за умови, що фіскальний орган не надав належних та достатніх доказів на підтвердження наявності підстав для застосування умовного арешту майна платника податків ТОВ «Л.К.О», колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Під час розгляду зазначеної справи в суді апеляційної інстанції апелянтом не доведено, що при постановленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції здійснив порушення норм матеріального чи процесуального права, або неповною мірою з'ясував обставини, що мають значення для її вирішення.
Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову.
Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя: Файдюк В.В.
Судді: Мєзєнцев Є.І.
Чаку Є.В.