Справа: №823/1966/17 Головуючий у 1-й інстанції: Рідзель О.А. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
03 квітня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Ісаєнко Ю.А., Сорочко Є.О.
за участю секретаря Данилюк Л.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області
на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року (розглянуту у відкритому судовому засіданні)
у справі №823/1966/17
за позовом ОСОБА_2
до відповідача Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №809-13 від 09.06.2016 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки в сумі 2631,49 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачами в порушення діючих норм податкового законодавства України протиправно прийнято винесено податкове повідомлення-рішення, оскільки безпосереднє встановлення місцевих податків і зборів, в тому числі податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень. При цьому рішення про встановлення місцевих податків і зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків і зборів, в іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Так само і зміни до будь-яких елементів податків і зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила і ставки; податки і збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Також позивачем зазначено, що у порушення вимог п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України міською радою не було опубліковане рішення Черкаської міської ради від 22.01.2015 № 2-672 "Про затвердження положень та ставок місцевих податків та зборів на території міста Черкаси" в жодному місцевому друкованому засобі масової інформації, отже зазначений нормативно-правовий акт не вступив у дію в адміністративних межах міста Черкаси, а тому винесення оскаржуваного податкового-повідомлення рішення на його підставі є протиправним.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 09.06.2016 №809-13. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 640,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Головне управління Державної фіскальної служби у Черкаській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідачем правомірно та обгрунтовано прийнято податкове повідомлення-рішення, а позивач помилково трактує норми статті 4 Податкового кодексу України щодо принципу стабільності податкового законодавства, оскільки рішенням Черкаської міської ради № 2-672 від 22.01.2015 встановлений новий вид податку, а саме: податок на майно, відмінне від земельної ділянки.
Відзив (заперечення) на апеляційну скаргу позивачем не надано.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з'явилися та про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 315, ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 на праві спільної власності належить нежилі приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та за адресою: АДРЕСА_2.
09 червня 2016 року Державною податковою інспекцією у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на підставі пп. 54.3.3. п.54.3. ст.54, пп. 266.7.2. п.266.7. ст.266 Податкового кодексу України, прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №809-13, відповідно до якого яким ОСОБА_2, визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно за 2015 рік, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 2631,49 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням від 09.06.2016 №809-13 позивач звернулась до суду з даним позовом.
Не погоджуючись з зазначеними діями відповідача позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийшов до висновку про протиправність дій податкового органу щодо прийняття податкового повідомлення -рішення, яким позивачу було визначено грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.
01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIІI від 28.12.2014, яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 Податкового кодексу України, було введено новий вид податку - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, відповідно до пп. 266.1.1. п. 266.1. ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп. 266.3.1., пп.266.3.2. п.266.3. ст. 266 Податкового кодексу України).
Таким чином, нежитлове приміщення - магазин, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а позивач (як власник приміщення) зобов'язана сплачувати вказаний податок відповідно до вимог ст.266 Податкового кодексу України.
Водночас, пп. 266.5.1. п. 266.5. ст. 266 Податкового кодексу України передбачено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази.
Стаття 265 Податкового кодексу України визначає склад податку на майно, зокрема, він включає в себе: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортний податок; плату за землю.
Наведене вище свідчить, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки безумовно є підвидом місцевих податків, особливість яких, серед іншого, заключається в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України, адже, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, віднесено до компетенції відповідних місцевих рад.
В силу приписів п. 8.3. ст.8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад фактично продубльовано і п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.
Сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів, що здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом України.
Згідно п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків і зборів.
Підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Згідно із підпунктом 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.
Пункт 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України передбачає, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.
Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України).
Згідно з п. 5.2 ст. 5 Податкового кодексу України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.
Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Відповідно до ст. 27 Бюджетного кодексу України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
З аналізу наведених норм вбачається, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII ухвалений 28.12.2014, тобто після 15.07.2014. Тоді як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлений Черкаської міської ради №2-672 від 22.01.2015 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси».
Незважаючи на це, Державною податковою інспекцією у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 809-13, відповідно до якого ОСОБА_2, визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно за 2015 рік, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 2631,49 грн. протиправно у оскаржуваному рішенні визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, відповідно до ставок встановлених місцевою радою.
Оскільки Черкаською міською радою рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки у м. Чернігові не було оприлюднене до 15.07.2014, тому не підлягає сплаті податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки.
Також необхідно зазначити, що відповідно до листа Центрального офісу з обслуговування великих платників Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби №27547/10/25-10-06-11 від 23.12.2015 «Щодо оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» дано пояснення в межах повноважень зазначеного органу. Відповідно до яких зазначено, що якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення ставок з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, то мінімальною ставкою такого податку є "0" відсотків.
Відповідь аналогічного змісту також викладена в загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі Державної фіскальної служби України в категорії 106.08.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначення ОСОБА_2. суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, у розмірі 2631,49 грн. не відповідає положенням Податкового кодексу України, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте необґрунтовано та підлягає скасуванню.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду справа №815/3882/17 від 13 березня 2018 року.
Зазначене також узгоджується з практикою Європейський суд з прав людини .Зокрема у справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію щодо сумісності способу, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, з принципами Конвенції та практикою ЄСПЛ в світлі захисту прав, гарантованих статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський суд зазначив: «перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки», № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96). На думку Суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника». У цій справі Суд постановив, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, у тому числі через те, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.
Як зазначив Європейський суд у пункті 53 свого рішення «Суханов та Ільченко проти України», яке набуло статусу остаточного 26 вересня 2014 року, «Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява №25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 27.10.2016 № 65021-13 та рішення від 28.12.2016 №24566/23-00-10-0116 підлягають скасуванню.
За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано.
Нормами статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відповідно скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року у - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: Ю.А. Ісаєнко
Є.О. Сорочко
Повний текст постанови виготовлено 04 квітня 2018 року.