14 березня 2018 року справа № 333/2974/17(2-а/333/161/17)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.,
суддів: Божко Л.А. Лукманової О.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2017 року (головуючий суддя Фунжий О.А.,)
у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Молодшого інспектора взводу забезпечення ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_2 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Молодшого інспектора взводу забезпечення ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_2 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Позов обґрунтовано тим, 6 травня 2017 р. молодший інспектор взводу забезпечення ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_2 виніс відносно позивача постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 121 ч.6 КУпАП, та накладення стягнення у вигляді штрафу в сумі 170 грн. Згідно постанови позивача визнано винним в тому, що 6 травня 2017 р. о 8 год. 05 хв. на вул. Партизанській в смт Кушугум, Запорізького району, він, керував автомобілем ВАЗ-21070, реєстраційний номер НОМЕР_1, на якому встановлено газове обладнання, яке не зареєстроване в установленому порядку, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбаченого ст. 121 ч.6 КУпАП. Постанову позивач вважає незаконною, оскільки зазначений автомобіль йому не належить, про те, що на ньому встановлено газове обладнання він не знав, тому вважає, що постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності є необґрунтованою. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 1 200 грн.
Постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.
Постанову молодшого інспектора взводу забезпечення ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_2 у справі про адміністративне правопорушення від 6 травня 2017 р. серії АР № 929482, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 121 ч.6 КУпАП у вигляді штрафу на суму 170 грн. визнано протиправною та скасовано. У задоволені вимоги про закриття справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 121 ч.6 КУпАП та у задоволені вимоги ОСОБА_1 про стягнення з молодшого інспектора взводу забезпечення ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_2 витрат на правову допомогу - відмовлено. Свою позицію щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог суд першої інстанції обґрунтував тим, що: 1) вимога про закриття справи про адміністративне провадження задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до вимог ст. 121 КУпАП розгляд справ про вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст. 121 ч. 6 КУпАП, суду не підвідомчий; 2) компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах зазначається виходячи з часу, протягом якого така допомога надавалася в судовому засідання під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, однак відшкодування таких витрат як складання адміністративного позову, процесуальних документів, заяв, письмових пояснень не відноситься до окремих процесуальних дій.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно якою просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом не надано оцінку долученим відповідачем до матеріалів справи підтвердження витрат на надання правової грошової допомоги. Посилається на те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив йому у задоволенні вимог про відшкодування витрат на правову допомогу. Зазначає, що він поніс витрати на правову допомогу фахівця в галузі права, юриста Бізденежного С.Р., що підтверджується документально, також зазначає, що без допомоги фахівця він не зміг би скласти позов для звернення до суду. Вважає, що суд першої інстанції в його справі повинен був застосувати аналогію права Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" щодо наданої йому правової допомоги.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно постанови у справі про адміністративне правопорушення, винесеної 6 травня 2017 р. молодшим інспектором взводу забезпечення ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_2, 6 травня 2017 р. о 8 год. 05 хв. на вул. Партизанській в смт Кушугум, Запорізького району, він, керував автомобілем ВАЗ-21070, реєстраційний номер НОМЕР_1, на якому встановлено газове обладнання, яке не зареєстроване в установленому порядку, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбаченого ст. 121 ч.6 КУпАП, за що його притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 170 грн.
На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав суду договір про надання правових послуг від 6 травня 2017 р., акт наданих послуг від 14 вересня 2017 р., копію квитанції від 15 вересня 2017 р. про сплату 1 200 грн. З наданих документів вбачається, що позивачу надано правову допомогу у вигляді усних та виїзних правових консультацій, складання позовної заяви, підготовки додатків до позову, складання процесуальних документів, процесуальних заяв, правової допомоги у написанні письмових пояснень (витрачений час - 9,5 год., оплата правової допомоги згідно квитанції 1 200 грн.).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми КУпАП, КАС України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).
Позивач в апеляційній скарзі посилається на Закон України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", як на закон, норми якого суд першої інстанції повинен був застосувати до його справи за аналогією закону.
З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що, зокрема, цей закон встановлював граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ (на даний час Закон України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" N 4191-VI від 20.12.2011 втратив, чинність на підставі Закону № 2147-VIII від 03.10.2017).
Так, стаття 1 цього Закону встановлювала, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що станом на 2017 рік така компенсація складає не більше 640 грн. (40%* 1600 грн.). Натомість, компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді.
На підтвердження факту надання вказаних видів правової допомоги, обсягу наданих послуг, часу участі особи, яка надавала правову допомогу, у цих заходах, та розміру відшкодування суду повинні бути надані відповідні докази.
Матеріалами справи підтверджується, що на підтвердження судових витрат на правову допомогу в сумі 1200 грн. позивач надавав суду першої інстанції акт надання юридичних послуг №1 від 14.09.2017 року, договір-доручення про надання юридичних послуг від 06.05.2016 р. та копію квитанцій від 15.09.2017 р. №053915; зазначені судові витрати складаються з:
- Усні та виїзні правові консультації (загальний час - 5 год.) 750 грн.;
- Складання позовної заяви (загальний час - 3 год.);
- Складання процесуальних документів до Комунарського районного суду м. Запоріжжя : процесуальних заяв, правова допомога у написанні письмових пояснень (загальний час - 1,5 год.).
При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що, адміністративний позов було підписано та направлено до суду першої інстанції безпосередньо позивачем, а не його представником. Крім того, витрати за складення заяви до відповідача не належать до витрат на правову допомогу, які пов'язанні саме з розглядом цієї справи. Водночас, адвокат не приймав учать у судовому засіданні суду першої інстанції, адже рішення прийнято в порядку письмового провадження.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначені позивачем витрати в сумі 1200 грн. відшкодуванню не підлягають.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову задоволенні позовних вимог в зазначеній частині.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача спростовуються нормами чинного законодавства.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції, виходячи з обставин справи та норм законодавства України, що регулює дані правовідносини, права, свободи та інтереси позивача не були порушені.
В силу ч. 3 ст. 272 КАС України справи, визначені статтею 286 КАС не підлягають оскарженню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. 241, 255, ч. 3 ст. 272, 286, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2017 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту підписання суддями (16.03.2018) та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено 16.03.2018.
Головуючий суддя: Ю.В. Дурасова
Суддя: Л.А. Божко
Суддя: О.М. Лукманова