печерський районний суд міста києва
Справа № 757/13046/18-к
29 березня 2018 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
за участі представника ТОВ «ДОМОБУДІВНА КОМПАНІЯ № 7» - адвоката ОСОБА_3 ,
прокурора ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у залі суду судове провадження за скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОМОБУДІВНА КОМПАНІЯ № 7» - адвоката ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Генеральної прокуратури України, яка полягає у неповерненні вилученого під час обшуку 26.05.2017 майна у кримінальному провадженні № 42017111200000142,-
13.03.2018 до Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 , яка передана слідчому судді 14.03.2018, на бездіяльність уповноважених осіб Генеральної прокуратури України у кримінальному провадженні № 42017111200000142, яка полягає у нездійсненні процесуальних дій щодо повернення тимчасово вилученого майна та просив зобов'язати слідчого повернути вилучене під час обшуку 26.05.2017 нежитлових приміщень № 504, 505, 506, 522, 524 (Г) на 23 поверсі за адресою: м. Київ, вул. Авіаконструктора Сікорського, 1, майно.
В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що 26.05.2017 здійснено обшук за вказаною адресою на підставі ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.05.2017 у кримінальному провадженні № 42017111200000142, під час виконання якої вилучено ноутбук марки «ASUS» (D5nocx5479902) та ноутбук марки «НР» (модель HSTNN-C82C, RTL8723 BEITIK IS 6317A-KTL8723D, сірого кольору), які належать заявнику та є частинами електронно-інформаційної системи, яка використовується підприємством.
Проте вилучені речі є такими, що не входили до переліку, щодо якого було прямо надано дозвіл на відшукання та вилучення вищевказаною ухвалою слідчого судді № 369/5388/17, а відтак підлягають поверненню його законному володільцю.
Представник володільця майна у судовому засіданні вимоги скарги підтримав та просив її задовольнити у повному обсязі.
Прокурор у судовому засіданні заперечував щодо задоволення скарги, просив відмовити у її задоволенні, з огляду на її необґрунтованість та безпідставність.
Вивчивши скаргу та дослідивши письмові докази, заслухавши обґрунтування представника володільця майна, заперечення прокурора, слідчий суддя приходить до наступного.
За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.
Судовим розглядом встановлено, що 24.05.2017 прокурор Києво-Святошинської прокуратури Київської області звернувся з клопотанням до слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області про надання дозволу на проведення обшуку в рамках кримінального провадження № 42017111200000142.
Ухвалою слідчого судді від 24.05.2017 № 369/5388/17 клопотання прокурора задоволено та надано дозвіл на проведення обшуку нежитлових приміщень № 504, 505, 506, 522, 524 (літера Г) на 23 поверсі за адресою: АДРЕСА_1 з метою відшукання та вилучення речей та документів, які мають значення для встановлення істини у кримінальному провадженні.
26.05.2018 під час проведення обшуку, на підставі вказаної ухвали слідчого судді, стороною обвинувачення, окрім іншого, вилучено: ноутбук марки «ASUS» (D5nocx5479902) та ноутбук марки «НР» (модель HSTNN-C82C, RTL8723 BEITIK IS 6317A-KTL8723D, сірого кольору), які належать ТОВ «ДОМОБУДІВНА КОМПАНІЯ № 7».
Постановою заступника Генерального прокурора підслідність у кримінальному провадженні № 42017111200000142 визначена за слідчими управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Генеральної прокуратури України.
За викладених обставин вбачається, що скаргу подано уповноваженою особою, в передбачений законом спосіб та з урахуванням правил територіальної підсудністю для розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, які розглядаються слідчим суддею місцевого суду за місцем розташування органу досудового розслідування, що регламентовано ч. 1 ст. 306 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Частиною 2 ст. 168 КПК України визначено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Згідно з ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.
Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
Згідно із ч. 1 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст. ст. 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Обов'язковою обставиною, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину. Обов'язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов'язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги.
У разі відсутності підстав вважати вилучене майно таким, що містить інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінальних правопорушень, тобто, що є предметом кваліфікації у кримінальному провадженні - вони мають бути повернуті власнику.
Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Разом з тим, слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Така позиція також узгоджується із частиною 5 статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Так, судовим розглядом встановлено, що серед вилучених, під час проведення обшуку 26.05.2017, на підставі ухвали слідчого судді від 24.05.2017, речей були: ноутбук марки «ASUS» (D5nocx5479902) та ноутбук марки «НР» (модель HSTNN-C82C, RTL8723 BEITIK IS 6317A-KTL8723D, сірого кольору), які належать ТОВ «ДОМОБУДІВНА КОМПАНІЯ № 7».
Статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Представником органу досудового розслідування в судовому засіданні не надано докладних відомостей та документів, в яких наводилися б підстави для подальшого утримання майна ТОВ «ДОМОБУДІВНА КОМПАНІЯ № 7» та його необхідність, як такого, що має значення для подальшого досудового розслідування, оскільки доказів, які б могли свідчити, що вилучене майно є таким, що містить інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінальних правопорушень, тобто, що є предметом кваліфікації у кримінальному провадженні № 42017111200000142 не надано.
Так, при винесенні даного рішення слідчий суддя приймає до уваги, що обов'язок доведення існування, тієї обставини, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов'язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в матеріалах судового провадження за скаргою даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння ТОВ «ДОМОБУДІВНА КОМПАНІЯ № 7» належним йому майном.
За вказаних обставин позиція органу досудового розслідування щодо неповернення майна його законному володільцю спростовується, тобто за встановлених обставин вбачається, що вилучене майно не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, що як наслідок свідчить про бездіяльність сторони обвинувачення, яка полягає у неповерненні майна, що вилучено під час проведення обшуку 26.05.2017 нежитлових приміщень № 504, 505, 506, 522, 524 (літера Г) на 23 поверсі за адресою: м. Київ, вул. Авіаконструктора Сікорського, буд. 1, яку необхідно усунути шляхом зобов'язання її повернути вилучене майно власнику, відповідно до п. 4 ст. 169 КПК України.
Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОМОБУДІВНА КОМПАНІЯ № 7» - адвоката ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Генеральної прокуратури України, яка полягає у неповерненні вилученого під час обшуку 26.05.2017 майна у кримінальному провадженні № 42017111200000142 - задовольнити.
Зобов'язати процесуального керівника досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42017111200000142 - прокурора Генеральної прокуратури України повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ДОМОБУДІВНА КОМПАНІЯ № 7» тимчасово вилучене під час обшуку 26.05.2017 нежитлових приміщень № 504, 505, 506, 522, 524 (літера Г) на 23 поверсі за адресою: м. Київ, вул. Авіаконструктора Сікорського, буд. 1: ноутбук марки «ASUS» (D5nocx5479902) та ноутбук марки «НР» (модель HSTNN-C82C, RTL8723 BEITIK IS 6317A-KTL8723D, сірого кольору).
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1