Номер провадження: 22-ц/785/511/18
Номер справи місцевого суду: 522/9353/17
Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
27.03.2018 року м. Одеса
Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі :
головуючого - Сєвєрової Є.С.,
суддів: Ващенко Л.Г., Колеснікова Г.Я.,
за участю секретаря - Сідлецької Ю.С.,
сторони у справі:
позивач: ОСОБА_2
відповідач: ОСОБА_3
розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2017 року у складі судді Приморського районного суду м.Одеси Домусчі Л.В.,
23.05.2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 2 10 744, 00 грн.; трьох відсотків річних у розмірі 131 428, 02 грн.; витрат на правову допомогу у розмірі 15 000, 00 грн. та судового збору у розмірі 8 000, 00 грн..
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 18 березня 2015 року між ним та відповідачем було укладено договір позики у формі розписки, за яким він передав відповідачу грошову суму у розмірі 80 000 дол. США, зі строком повернення через 19 місяців, а саме 01.11.2016 року, проте кошти у визначений строк не повернуті, і він вимушений звернутися до суду.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) заборгованість за договором позики від 18.03.2015 року у розмірі 2 120 744 (два мільйони сто двадцять тисяч сімсот сорок чотири) гривень 00 копійок, три відсотки річних від простроченої суми боргу за період з 02.11.2016 року по 10.05.2017 року у розмірі 33 089 (тридцять три тисячі вісімдесят дев'ять) гривень 96 копійок, судовий збір у розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що судом не досліджувався оригінал розписки, кошти від позивача він ніколи не отримував, в розписці відсутня дата отримання коштів, суд розглянув справу за його відсутності без отримання пояснень, що не сприяло всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що 18 березня 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики у формі розписки, за яким ОСОБА_2 передав відповідачу грошові кошти в розмірі 80 000 дол. США, зі строком повернення через 19 місяців, а саме 01.11.2016 року.
Такі обставини вбачаються з розписки (а.с.4), оригінал якої був досліджений судом першої інстанції, про що є відмітка, крім того, пред'явлений до суду апеляційної інстанції, що спростовує доводи апеляційної скарги.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів (постанова ВСУ від 11.11.2015 справа №6-1967цс15).
Оскільки зі змісту розписки з очевидністю вбачається про отримання коштів в борг із зобов'язанням їх повернення, і жодного доказу на спростування викладеного в ній відповідачем не наведено, то суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про виникнення між сторонами позикових правовідносин.
Доводи апеляційної скарги про те, що кошти не передавалися і відсутня дата, яка б свідчила про такі обставини, до уваги не приймаються, оскільки за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Дата в розписці зазначена, що і є датою виникнення зобов'язання.
В свою чергу, наявність оригіналу розписки у кредитора, є ознакою невиконаного зобов'язання.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства; ст. 530 ЦК України - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на таке, суд дійшов вірного висновку про можливість стягнення 3% річних від суми невиконаного зобов'язання, що відповідає правилам ст.625 ЦК України. Не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин справи через неявку відповідача, оскільки судом повно досліджені обставини справи, і жодним доказом висновки суду не спростовані.
Вбачається зі справи, що ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи (а.с.51), подав заяву про відкладення розгляду справи через відрядження (а.с.57), проте доказів про поважність причин неявки не долучив, не надав таких і до суду апеляційної інстанції.
Крім того, про наявність судового провадження, зміст позову був завчасно сповіщений (а.с.48), однак заперечень проти позову, клопотань в суді першої інстанції не подавав, що свідчить про те, що на власний розсуд визначив спосіб участі у справі, тому права на участь у цивільному процесі неможна вважати порушеними.
Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому скарга не підлягає задоволенню, рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись п.1ч.1 ст.374, ст.ст.375, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Головуючий:
Судді: